Рішення

від 26.04.2017 по справі 910/5085/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2017Справа №910/5085/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Ленд +

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Золотий урожай

про стягнення 185 758,07 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Шевченко О.В. - представник за довіреністю № 1 від 20.04.17

від відповідача не з'явився

В судовому засіданні 26.04.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Ленд + до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Золотий урожай про стягнення 185 758,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між сторонами було укладено договір поставки № 100301 від 10.03.2015 відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначених договором. За доводами ТОВ Агро-Ленд + останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та поставлено ТОВ ТК Золотий урожай товар на загальну суму 372 642,00 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними сторонами. Однак, ТОВ ТК Золотий урожай в порушення умов договору було лише частково оплачено товар на суму 200 000,00 грн, у зв'язку з чим в останнього утворився борг у сумі 171 642,00 грн. З метою досудового врегулювання спору, ТОВ Агро-Ленд+ звернулося з вимогою до ТОВ ТК Золотий урожай про сплату заборгованості, яка була залишена без реагування, а тому ТОВ Агро-Ленд+ звернуся до суду з вимогами про стягнення з ТОВ ТК Золотий урожай заборгованості у розмірі 185 758,07 грн, з яких 172 642,00 грн - основна сума заборгованості, 12 278,87 грн - пеня та 837,20 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2017 порушено провадження у справі № 910/5085/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 26.04.2017.

У судове засідання, призначене на 26.04.2017, з'явився представник позивача, який надав документи для долучення до матеріалів справи та усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини відсутності суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином. Що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

10 березня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Ленд + (надалі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Золотий урожай (надалі - покупець/відповідач) було укладено договір поставки № 100301 (надалі - договір).

Відповідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах, визначений у цьому договорі.

Згідно з п. 3.2. договору вартість продукції за цим договором встановлюється сторонами у рахунках-фактурах, та/або специфікаціях до даного договору.

Покупець здійснює 100% передоплату продукції у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.4. договору).

Приймання продукції здійснюється за кількістю - згідно видаткових накладних або актів прийому-передачі,за якістю - відповідно до паспорта (сертифіката) якості, наданого під час відвантаження продукції та шляхом співставлення фактичної якості продукції та якісних показників продукції, погоджених відповідними специфікаціями на продукцію. Видаткові накладні та/або акти прийому-передачі повинні бути підписані уповноваженими особами обох сторін та скріплені круглими печатками сторін. (п. 4.2. договору).

У п. 4.7. договору сторони встановили, що датою виконання постачальником зобов'язань щодо передачі (поставки) продукції покупцю є дата підписання покупцем відповідного документу, що підтверджує передачу (видаткова накладна, акт прийому-передачі).

Відповідно до п. 10.1. договору у редакції додаткової угоди №1 від 31.12.2016 цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017 р., а в частині взаєморозрахунків - до їх повного здійснення.

За доводами позивача ТОВ Агро-Ленд+ належним чином виконав зобов'язання за договором та поставив відповідачу продукцію на загальну суму 372 642,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 7 від 13.01.2017 на суму 184 767,00 грн та №11 від 24.01.2017 на суму 187 875,00 грн. Відповідачем в свою чергу було прийнято товар та частково оплачено у сумі 200 000,00 грн, а відтак у відповідача отоварився борг перед позивачем у розмірі 172 642,0 грн.

Отже, спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням на думку позивача відповідачем договірних зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати за отриманий товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.4. договору Покупець здійснює 100% передоплату продукції у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 372 642,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 7 від 13.01.2017 на суму 184 767,00 грн та №11 від 24.01.2017 на суму 187 875,00 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідачем в свою чергу продукцію було прийнято та частково оплачено у сумі 200 000,00 грн, а відтак, у відповідача утворився борг перед позивачем у сумі 172 642,00 грн.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України , враховуючи приписи п. 4.3. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриману продукцію за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено продукцію, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами, копії яких містяться в матеріалах справи. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлену продукцію, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 172 642,00 грн.

На спростування вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких документів, факт наявності заборгованості не спростовано.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманої продукції за договором поставки та факту наявності заборгованості, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 172 642,00 грн. підлягають задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 837,20 грн та пеню у розмірі 12 278,87 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України ), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України ).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 6.3. договору сторони визначили, що у випадку прострочення покупцем здійснення остаточного розрахунку за продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних.

Судом перевірено розрахунок позивача пені та встановлено, що останнім не вірно визначено розмір облікової ставки НБУ.

Суд звертає увагу, що рішеннями правління НБУ від 08 грудня 2016 року № 475-рш, від 26 січня 2017 року № 49-рш, від 02.03.2017 р. N 110-рш Про розмір облікової ставки Національного банку України , встановлено відповідно з 09.12.2016, 27.01.2017 та 03ю.03.2017 облікову ставку в розмірі 14 % річних.

Судом здійснено розрахунок пені з урахуванням облікової ставки, що визначена рішеннями правління НБУ, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 172642 25.01.2017 - 26.01.2017 2 14.0000 % 0.077 %* 264.88 172642 27.01.2017 - 01.03.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 4502.88 172642 02.03.2017 - 24.03.2017 23 14.0000 % 0.077 %* 3046.07

Таким чином, загальна сума пені яка підлягає стягненню з відповідача складає 7813.83 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4 465,04 грн слід відмовити.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір 3% річних розрахований арифметично вірно, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенні, а саме 3% річних у розмірі 837,20 грн.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України ). Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з вказаних засад, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за договором поставки виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Ленд+ є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельна компанія Золотий урожай (02099, м. Київ, вул.. Зрошувальна, буд. 5, ідентифікаційний код 39537147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Ленд + (51142, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Крамарка, вул.. Центральна, буд. 64-Г; ідентифікаційний код 32058030) основну суму заборгованості у розмірі 172 642 (сто сімдесят дві тисячі шістсот сорок дві) грн. 00 коп., пеню у розмірі 7 813 (сім тисяч вісімсот тринадцять) грн 83 коп., 3% річних у розмірі 837 (вісімсот тридцять сім) грн 20 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 719 (дві тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн 40 коп.

3. В частині пені у розмірі 4 465,04 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2017

Суддя Пукшин Л.Г.