Рішення

від 18.04.2017 по справі 922/919/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2017 р.Справа № 922/919/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області, м. Харків до Краснокутської районної організації партії регіонів, смт. Краснокутськ про стягнення 8846,16 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 01 від 04.01.2017 року,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області (позивач) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Краснокутської районної організації партії регіонів (відповідач) 8846,16 грн., з яких: 6899,42 грн. - заборгованість з орендної плати; 1946,74 грн. - пеня. Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 05.02.2007 р. між сторонами був укладений договір оренди № 3287-Н, який припинив свою дію 30.06.2016 р. (з моменту передачі орендного майна), у зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати за період з серпня 2015 р. по червень 2016 р. в сумі 6899,42 грн. Крім того, за період з 21.01.2015 р. по 29.06.2016 р. відповідачу була нарахована пеня у сумі 1946,74 грн.

Ухвалою суду від 20.03.2017 р. задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі, прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18.04.2017 р. о 12:00 год.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з'явився.

При цьому суд зазначає, що відповідач про розгляд справи у суді був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Краснокутської районної організації партії регіонів є: 62002, Харківська область, Краснокутський район, смт. Краснокутськ, вул. Леніна, буд. 123, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана та повернута до суду з довідкою Укрпошти в якій вказана причина повернення: "за зазначеною адресою не проживає".

У п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" було зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

05 лютого 2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Краснокутською районною організацією партії регіонів (орендар) укладено договір оренди № 3287-Н (надалі - договір).

Пунктом 1.1. договору було передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення (к. №№ 1-50, 1-51, 1-54) на 2 поверсі - поверховій будівлі пошти (інв. № 1800004), загальною площею 41,80 кв.м., за адресою: Харківська область, смт. Краснокутський, вул. Леніна, 123, що знаходиться на балансі Харківської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (балансоутримувач). Вартість майна визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 19.10.06 р. і становить 22000,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - 289,81 грн. (згідно додатку № 2). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2007 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень та лютий 2007 р.

Згідно п. 3.2. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що орендна плата перераховується орендарем щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у наступному порядку:

- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 70 %;

- на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 30 %.

Згідно п. 3.5. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується до державного бюджету, відповідно до чинного законодавства України з нарахуванням пені в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п. 5.2. договору, відповідач зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, а також всі податки і збори, передбачені законодавством України. У разі несвоєчасного перерахування орендної плати до державного бюджету або перерахування її не в повному обсязі сплачувати пеню в розмірі 0,5%: від суми за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Керівник підприємства та головний бухгалтер підприємства несуть персональну відповідальність за подання звітності про перерахування до бюджету орендної плати.

Відповідно до пункту 10.1. договору цей договір було укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 05.02.2007 р. до 04.01.2010 р. включно.

В пункті 10.9. договору сторони передбачили, що договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору на протязі 1 (одного) місяця після закінчення строку його чинності.

При цьому суд зазначає, що згідно позову позивач вказує, що договір оренди було продовжено до 04.10.2018 р. на підставі ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

05.02.2007 р. між сторонами був складений акт приймання - передачі орендованого майна.

30.06.2016 р. між сторонами та балансоутримувачем був складений акт приймання - передачі орендованого майна по договору оренди № 3287-Н від 05.02.2007 р. згідно якого орендоване майно було звільнено та повернуто балансоутримувачу 30.06.2016 р.

Наказом РВ ФДМУ по Харківській області від 12.10.2016 р. № 1846 договір оренди № 3287-Н від 05.02.2007 р. припинено з 30.06.2016 р.

Згідно розрахунку позивача заборгованості з орендної плати станом на 28.02.17р. по договору оренди № 3287-Н від 05.02.2007 р. за період з лютого 2014 р. по червень 2016 р. заборгованість відповідача з орендної плати за договором за період з серпня 2015 р. по червень 2016 р. склала 6899,42 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної заборгованості у розмірі 6899,42 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 ч.1 ст. 287 Господарського кодексу України визначено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Також, ч.3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата з урахуванням її індексації та виконання зобов'язань є істотними умовами договору.

З огляду на вищевикладене господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати за договором за період з серпня 2015 р. по червень 2016 р. у сумі 6899,42 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1946,74 грн. суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до п.3 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, згідно ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Особливості порядку застосування штрафних санкцій передбачено статтею 232 Господарського кодексу України, відповідно до частини 6 якої, нарахування таких санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Дослідивши розрахунок позивача пені у розмірі 1946,74 грн. за період з 21.01.2015 р. по 29.06.2016 р., суд зазначає, що даний розрахунок позивача здійснено неправильно, оскільки в ньому не враховані положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Таким чином, керуючись положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також враховуючи положення абзацу 1 підпункту 1.12. пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яким передбачено, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань, господарським судом у межах визначеного позивачем періоду часу була визначена сума пені за період з 29.12.2015 р. по 29.06.2016 р. у розмірі 984,90 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати у розмірі 6899,42 грн. та пені у розмірі 984,90 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до пункту 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Також, згідно п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.13р. № 7, у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід державного бюджету України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, а позивачем сума судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 1600,00 грн. не була сплачена, господарський суд на підставі ст. 49 ГПК України вважає за необхідне стягнути з позивача та відповідача на користь державного бюджету України суму не сплаченого судового збору у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 10, 17, 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 193, 231, 232, 283, 287, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 549, 611, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Краснокутської районної організації партії регіонів (62002, Харківська область, Краснокутський район, смт. Краснокутськ, вул. Леніна, буд. 123, ідентифікаційний код 26450835) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 1, ідентифікаційний код 23148337) заборгованість з орендної плати у розмірі 6899,42 грн. та пеню у розмірі 984,90 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині заявленого позову - відмовити.

Стягнути з Краснокутської районної організації партії регіонів (62002, Харківська область, Краснокутський район, смт. Краснокутськ, вул. Леніна, буд. 123, ідентифікаційний код 26450835) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106) 1426,08 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 1, ідентифікаційний код 23148337) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106) 173,92 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 24.04.2017 р.

Суддя ОСОБА_2