Рішення

від 25.04.2017 по справі 743/201/17

РІПКИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 743/201/17

Провадження № 2/743/114/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі: головуючого-суддіОСОБА_1, при секретаріОСОБА_2, за участю позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом ТАМИЛКА О.П., його представника ОСОБА_3, відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ріпки в залі суду справу

за позовомТАМИЛКА ОСОБА_6 доОСОБА_4 проусунення перешкод у володінні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння та відновлення меж, відшкодування збитків та моральної шкоди, за зустрічним позовомОСОБА_4 доТАМИЛКА ОСОБА_6 прозахист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ТАМИЛКО О.П. звернувся з позовом до ОСОБА_4, в якому вказуючи на те, що він є законним власником земельної ділянки площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176 та мав намір укласти щодо неї договір оренди, на те, що в кінці 2014 р. ОСОБА_4, порушивши межі належної йому земельної ділянки, самовільно захопила належну йому земельну ділянку та добровільно її не звільняє, не усуває перешкоди у володінні нею, посилаючись на ст.ст. 152, 158 ЗК України, ст. 387 ЦК України, просив усунути перешкоди у володінні ним земельною ділянкою площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176 шляхом її витребування від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею, та зобов'язання відновити межі його земельної ділянки, внаслідок її незаконних дій, стягнути з ОСОБА_4 на його користь 5 000 грн. упущеної вигоди та 5 000 грн. моральної шкоди, які завдані внаслідок злочину, передбаченого ст. 197-1 КК України, а саме, самовільного захоплення її з боку ОСОБА_4

ОСОБА_4 подала зустрічний позов до ТАМИЛКА О.П., вказуючи на те, що ТАМИЛКО О.П., подаючи первісний позов, розповсюдив неправдиву, негативну, образливу інформацію перед невизначеним колом осіб про те, що вона самовільно захопила належну йому земельну ділянку, оскільки не з'ясував, що його земельна ділянка накладається не на її земельну ділянку, а на земельну ділянку її чоловіка ОСОБА_7, тим самим завдав непоправної шкоди її репутації, просила зобов'язати ТАМИЛКА О.П. спростувати інформацію, поширену про неї, у спосіб найбільш близький до способу її поширення, шляхом публікації офіційного вибачення перед нею в газеті Життя Полісся , не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили та стягнути з ТАМИЛКА О.П. на її користь 1 000 грн. моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях, витратах часу, погіршенні самопочуття.

Ухвалою суду від 3 квітня 2017 р. вказаний зустрічний позов прийнято до спільного розгляду та об'єднано їх в одне провадження.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом ТАМИЛКО О.П., його представник ОСОБА_3 первісний позов підтримали в частині усунення перешкод у володінні земельною ділянкою, шляхом її витребування від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею, та зобов'язання відновити межі його земельної ділянки, внаслідок її незаконних дій, а в частині відшкодування майнової та моральної шкоди поклались на розсуд суду. Проти зустрічного позову заперечили. Додатково пояснили, що ТАМИЛКО О.П. майже три роки безрезультатно намагається відновити порушене своє право на володіння земельною ділянкою, так як ОСОБА_4 її самовільно зайняла. Жоден орган держави не схотів розбиратись у ситуації, а Державна інспекція сільського господарства в Чернігівській області взагалі самоусунулась від виконання своїх функцій. Вважають, що ТАМИЛКО О.П. правомірно набув право власності на земельну ділянку. Зазначають, що вина виключно державних органів в тому, що на одну земельну ділянку є два власники.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 підтримали зустрічний позов, з підстав вказаних в ньому, а в задоволенні первісного позову просили відмовити. Заперечуючи проти первісного позову, посилались на те, що земельна ділянка площею 3,1906 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, власником якої, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046702), є вона не накладається на земельну ділянку площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176, власником, якої є ТАМИЛКО О.П.. Остання накладається частково на земельну ділянку площею 6,35 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, власником, якої, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046701) є її син ОСОБА_7. Вказане свідчить, що вона взагалі не займає належну ОСОБА_8 земельну ділянку.

Вислухавши пояснення позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом ТАМИЛКА О.П., його представника ОСОБА_3, відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5, роз'яснення спеціаліста ОСОБА_9, показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що ТАМИЛКО О.П.. являється власником земельної ділянки площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176, що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28.04.2014 р., індексний номер 21048326, яке видане державним реєстратором РС Ріпкинського РУЮ ОСОБА_13 та сформованим останнім Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2014 р. індексний номер 21048675.

Слід зауважити, що дане свідоцтво про право власності на нерухоме майно є дійсним, а відтак ТАМИЛКО О.П. законним власником вказаної вище земельної ділянки. При цьому, предметом даного позову не є правомірність набуття ТАМИЛКОМ О.П. права власності на вказану земельну ділянку, як вказував представник ТАМИЛКА О.П. - ОСОБА_3.

Судом встановлено, що 19 листопада 2003 р. Мохначівською сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області, на підставі розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 28 липня 2003 р. № 275, на ім'я ОСОБА_7 був виданий Державний акт про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046701), який посвідчував належність останньому земельних ділянок загальною площею 7,75 га (6,35 га - рілля, 1,40 - кормові угіддя) в межах згідно плану на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням (після виправлення) для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю за № 5.

Слід зауважити, що даний державний акт є дійсним, а відтак ОСОБА_7 є законним власником вказаної земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_7 на вказані земельні ділянки, після внесення змін в законодавство, не отримував кадастровий номер. Під час, розгляду даної справи останній звертався до кадастрового реєстратора про що буде зазначено нижче.

Судом встановлено, що 19 листопада 2003 р. Мохначівською сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області, на підставі розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області від 28 липня 2003 р. № 275, на ім'я ОСОБА_4 був виданий Державний акт про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046702), який посвідчував належність останній земельних ділянок загальною площею 3,89 га (3,19 га - рілля, 0,70- кормові угіддя) в межах згідно плану на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням (після виправлення) для ведення особистого селянського господарства, який зареєстрований в Книзі записів державних актів про право приватної власності на землю за № 6.

Слід зауважити, що даний державний акт є дійсним, а відтак ОСОБА_4. є законним власником вказаної земельної ділянки.

З ситуаційних схем розміщення земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, складених інженером-землевпорядником ОСОБА_14, з показань свідка ОСОБА_10, з рішення № РВ-7400257302017 від 23 березня 2017 р. державного кадастрового реєстратора ОСОБА_10 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, за заявою ОСОБА_7, вбачається, що земельна ділянка площею 6,35 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яку ОСОБА_7, як власник, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046701), передбачав зареєструвати у Державному земельному кадастрі, накладається на 7 земельних ділянок, в т.ч. і на 41,7367 % на земельну ділянку площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176, власником якого згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.04.2014 р. є ТАМИЛКО О.П.. При цьому, остання земельна ділянка жодним чином не накладається на земельну ділянку площею 3,1906 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, власником якої, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046702), є ОСОБА_4.

Стаття 41 Конституції України передбачає непорушність права приватної власності.

Відповідно до частин 1, 3, 7 ст. 319 ЦК України всім власникам забезпечуються рівні умови захисту і здійснення своїх прав володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом (ст.321 ЦК України).

Власник, згідно ст. 387 ЦК України, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, установлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але в якої його на момент розгляду справи в суді немає, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

Власник майна, згідно ст. 391 ЦК України, вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Слід звернути увагу на неможливість одночасного пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав (ст.152 ЗК України).

В даному випадку, ТАМИЛКО О.П. в первісному позові одночасно просить усунути перешкоди у володіння належної йому земельної ділянки, на підставі ст. 152 ЗК України (негаторний позов) та витребувати майно з чужого незаконного володіння, на підставі ст. 387 ЦК України (віндикаційний позов).

Відтак, в задоволенні частини першої вимоги ТАМИЛКА О.П. про усунення перешкод у володінні його земельною ділянкою слід відмовити, так як віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Статтею 211 Земельного кодексу України самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

З урахуванням положень Земельного кодексу України, зміст терміну самовільне зайняття земельних ділянок розкрито у Законі України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Відповідно до абзацу десятого статті 1 цього Закону самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Згідно положень ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У разі встановлення факту відсутності у відповідача визначених законом правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, суди мають виходити з того, що згідно із статтею 212 ЗК України зазначені вище дії особи кваліфікуються як самовільне зайняття земельної ділянки, а тому остання підлягає поверненню власнику землі або законному землекористувачу.

Належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 в цілому самовільно зайняла земельну ділянку площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176, власником якої згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.04.2014 р. є ТАМИЛКО О.П., останнім не надані.

Не є такими доказами показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, акт обстеження земельної ділянки ТАМИЛКА О.П. від 24 лютого 2017 р., оскільки в розумінні Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель належними та допустимими доказами на підтвердження факту самовільного зайняття земельної ділянки є акти перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, які складались державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, які входили до складу регіональних органів Державної інспекції сільського господарства України (до їх ліквідації згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 р. № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади ), а з 1 січня 2017 р. до складу регіональних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, які мають надане законом право безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель.

В даному випадку, ТАМИЛКО О.П. звертався до Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області з приводу використання його земельної ділянки з боку ОСОБА_4, що підтверджується листом останніх від 10.06.2016 р.. Проте, з незалежних від ТАМИЛКА О.П. обставин, перевірка проведена не була.

ТАМИЛКО О.П. не заперечував, що до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області після 1 січня 2017 р. зі зверненням щодо проведення перевірки з приводу використання його земельної ділянки з боку ОСОБА_4.

За самовільне зайняття земельних ділянок встановлена кримінальна відповідальність за ст. 197-1 КК України (при умові завдання значної шкоди її законному володільцю або власнику) та адміністративна відповідальність за ст. 53-1 КУпАП.

Докази притягнення ОСОБА_4 до кримінальної та адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176, власником якого згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.04.2014 р. є ТАМИЛКО О.П., останній не надав, так як відомості до ЄРДР за його заявою про вчинення злочину внесені не були, а заява розглядалась в порядку, передбаченому Законом України Про звернення громадян та йому рекомендовано звернутись до суду.

Звернення до Мохначівської сільської ради Чернігівської області, Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області, з приводу використання його земельної ділянки з боку ОСОБА_4, не мають правового значення, так як у вказаних органів місцевого самоврядування та державної влади відсутні функції з державного контролю за використанням та охороною земель.

В той же час, ОСОБА_4 не оспорює, та показаннями свідка ОСОБА_7 підтверджується, що вони спільно використовують земельні ділянки площею 3,1906 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, власником якої, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046702), є ОСОБА_4. та площею 6,35 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, власником якої, на підставі Державного акту про право приватної власності на землю (серії ІV-ЧН № 046701) є ОСОБА_7, при тому, що як вже зазначалось вище, земельні ділянки ТАМИЛКА О.П. та ОСОБА_7 частково накладаються.

Враховуючи відсутність актів перевірки дотримання ОСОБА_4 вимог земельного законодавства з приводу використання останньою земельної ділянки ТАМИЛКА О.П., проведеної уповноваженим на те органом, відсутність доказів на підтвердження притягнення ОСОБА_4 до кримінальної та адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки належної ТАМИЛКО О.П., з огляду на те, що частина земельної ділянки, яку використовує ОСОБА_4 має двох власників: ТАМИЛКА О.П. та ОСОБА_7, беручи до уваги те, що ОСОБА_7 не заявляє про самовільне зайняття частини його земельної ділянки з боку матері ОСОБА_4, а навпаки підтверджує надання згоди останній на спільне використання вказаної земельної ділянки, суд вважає, що відсутні ознаки самовільного зайняття ОСОБА_4 частини земельної ділянки площею 2,65 га на території Мохначівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 7424485200:08:001:0176, власником якого, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.04.2014 р., є ТАМИЛКО О.П., на яку частково накладається земельна ділянка її сина ОСОБА_7.

Оскільки за правовим механізмом, передбаченим ст. 212 ЗК України власникам підлягають поверненню самовільно зайняті земельні ділянки, а в даному випадку зайняття ОСОБА_4 частин земельної ділянки ТАМИЛКА О.П. не є самовільним, а зайняття земельної ділянки в цілому не підтверджено, то відсутні підстави для витребування земельної ділянки у ОСОБА_4 одним з двох повноцінних власників земельної ділянки, тому в цій частині позов також задоволенню не підлягає.

Не підлягають також задоволенню і вимоги ТАМИЛКА О.П. про зобов'язання ОСОБА_4 відновити межі земельної ділянки, з тих підстав, що частково накладаються межі земельних ділянок ОСОБА_7 та ТАМИЛКА О.П..

Щодо позовних вимог ТАМИЛКА О.П. до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, то суд враховує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки , а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 19 квітня 1993 р. N 284 затвердив Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

П.п. 1-4 даного Порядку передбачають, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Відшкодуванню підлягають, зокрема збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, яким є доходи, які міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян, якщо вони обгрунтовані. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Виходячи з правового аналізу ст. 157 ЗК України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою від 19 квітня 1993 р. N 284 Кабінету Міністрів України, в системному зв'язку з ст.ст. 58, 59 ЦПК України, можна зробити висновок, що належним та допустимим доказом, який визначає розмір збитків заподіяних власникам землі внаслідок використання їх земельних ділянок є Акт комісії, створеної Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

В даному випадку, ТАМИЛКО О.П. такого акту суду, в порушення ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надав, а за інформацією Ріпкинської районної державної адміністрації Чернігівської області ТАМИЛКО О.П. не звертався до них щодо визначення розміру шкоди у зв'язку з незаконним використанням його земельної ділянки (кадастровий номер 7424485200:08:001:0176) ОСОБА_4.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що вина ОСОБА_4 у самовільному зайнятті земельної ділянки ТАМИЛКА О.П. не встановлена у передбаченому законом порядку, суд вважає, що ТАМИЛКО О.П. належними та допустимими доказами не довів розміру збитків у виді упущеної вигоди заподіяних йому, як власнику земельної ділянки, з боку ОСОБА_4, тому в задоволенні позовних вимог ТАМИЛКА О.П. до ОСОБА_4 про стягнення 10 000 грн. упущеної вигоди слід відмовити.

Щодо позовних вимог ТАМИЛКА О.П. до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, то суд враховує наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст.386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Слід зауважити, що підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК України може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

З позовної заяви вбачається, що ТАМИЛКО О.П. в позовній заяві жодним чином не обґрунтовував в чому конкретно йому завдана моральна шкода.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що вина ОСОБА_4 у самовільному зайнятті земельної ділянки ТАМИЛКА О.П. не встановлена, у передбаченому законом порядку, суд знаходить, що в задоволенні позовних вимог ТАМИЛКА О.П. до ОСОБА_4 про відшкодування 5 000 грн. моральної шкоди слід відмовити.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_4 до ТАМИЛКА О.П. про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди, то суд враховує таке.

Позиція ОСОБА_4 про те, що подання ТАМИЛКОМ ОСОБА_15 та не підтвердженого доказами позову до неї про усунення перешкод у володінні земельною ділянки шляхом її витребування з чужого незаконного володіння та відновлення меж є приниженням її честі, яка завдає шкоди її репутації перед невизначеним колом осіб, на думку суду, не є підставою для покладення на ТАМИЛКА О.П. обов'язку спростувати поширену ним інформацію шляхом публікації офіційного вибаченні в пресі, та обов'язку відшкодувати ОСОБА_4 моральну шкоду, так як звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, в даному випадку ТАМИЛКА О.П., гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

З урахуванням п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , з урахування позиції Європейського Суду з прав людини, висловлену в справі Редакція газети Правоє дело та Штекель проти України , виходячи з правового аналіз ст.ст. 16, 277 ЦК України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод можна стверджувати, що суд не має права зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення, як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації, не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України, а примушування людини змінити свої внутрішні переконання є втручанням у свободу слова та вираження поглядів, що гарантовано Конституцією України та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ТАМИЛКА О.П. про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат, то суд враховує таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ТАМИЛКО О.П., звернувшись з позовом з 1 вимогою майнового характеру (стягнення 10 000 грн. упущеної вигоди) та 2 вимогами немайнового характеру (усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди), сплатив 724 грн. 37 коп. судового збору, хоча повинен сплатити 1 920 грн. (640 + 640 + 640 = 1920 грн.), тому з нього слід стягнути в дохід держави 1 195 грн. 63 коп. судового збору недоплаченого при зверненні до суду.

Аналогічно, ОСОБА_4 звернувшись до суду з зустрічним позовом з 2 вимогами немайнового характеру (зобов'язання публічно вибачитись та стягнення моральної шкоди), сплатила 640 грн. судового збору, хоча повинна була сплатити 1 280 грн. судового збору, тому з неї слід стягнути 640 грн. судового збору недоплаченого при зверненні до суду.

Відповідно до ст.ст. 84, 88 ЦПК України, враховуючи підтвердження понесення ОСОБА_4 витрат на правову допомогу, враховуючи підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_5 на представництво ОСОБА_4 те, що в додатковій угоді від 20 березня 2017 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прописали обсяг виконаних робіт та час затрачений на це, виходячи з кількості судових засідань в яких брав участь ОСОБА_5, беручи до уваги те, що сума витрат на правову допомогу не суперечить Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , суд знаходить, що з ТАМИЛКА О.П. на користь ОСОБА_4 слід стягнути 960 грн. витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 21, 28, 32, 41, 55, 68, 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 181, 272, 275, 297, 299, 386, 387, 407, 1166, 1167, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст. 152, 156, 157, 158, 206, 211, 212 ЗК України, ст. 7 Закону України "Про інформацію", Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993р. №284, п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004р. №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені первісного позову ТАМИЛКА ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння та відновлення меж, відшкодування збитків та моральної шкоди - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ТАМИЛКА ОСОБА_6 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ТАМИЛКА ОСОБА_6 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) в дохід держави 1 195 грн. 63 коп. судового збору недоплаченого при зверненні до суду.

Стягнути з ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) в дохід держави 640 грн. судового збору недоплаченого при зверненні до суду.

Стягнути з ТАМИЛКА ОСОБА_6 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) 960 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд Чернігівської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги - особами, які брали участь, і були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення, або протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення - особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення.

Головуючий В.Б. Сташків