Рішення

від 27.04.2017 по справі 307/571/17

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/571/17

Провадження № 2/307/648/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2017 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі

головуючого судді Розман М.М.

при секретарі Цех Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тересв'янської селищної ради, де треті особи Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, відділ містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації про визнання права власності на самочинне будівництво,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Тересв'янської селищної ради, де треті особи Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, відділ містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації про визнання права власності на самочинне будівництво. В позовній заяві зазначила, що нею побудовано нежитлову будівлю - магазин, який знаходиться за адресою в смт. Тересва, вул. Народна, 215, Тячівського району, загальною площею 138.4 кв.м..

На даний час нею виготовлено технічну документацію на вказане майно , що підтверджує відповідність будівництва будівельним нормам, а також набуто право на земельну ділянку для цієї мети.

Просить визнати за нею право власності на самовільно збудовану будівлю - магазину, загальною площею 138.4 кв.м., який розташований в смт. Тересва по вул. Нродній, 215, Тячівського району.

Представник позивачки в судове засідання не з'явився, так як подав до суду заяву, за якою позовні вимоги підтримав і просить розглянути справу у його відсутності, а тому суд в порядку ст.169 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Представники Тересв'янської селищної ради, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, відділу містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, хоч про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому суд в порядку ст.169 ЦПК України розглянув справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ст. 197 ч.2 ЦПК України , у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 самовільно побудувала нежитлову будівлю - магазин, загальною площею 138.4 м.кв. , що розташований в смт. Тересва по вулиці Народній, №215 Тячівського району Закарпатської області України.

Об'єкт побудовано на земельній ділянці площею 0.1121 га., кадастровий номер 2124456200:02:009:0001, що розташована в смт. Тересва по вулиці Народній, 215, Тячівського району та передана позивачці ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Тересв'янської селищної ради від 15 вересня 2015 року за №950 ( а.с.13).

На даний час виготовлено проект технічної документації на самовільно побудований вказаний магазин (а.с.14-17).

Листом управління ДАБІ в Закарпатській області № 1007-1.20/2/409Д від 21.03.2017 року позивачку повідомлено про неможливість прийняття об'єкта в експлуатацію, так як об'єкт будівництва не підпадає під дію Порядку прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт.

Цим же листом рекомендовано вирішити питання про визнання права власності на будівлю у судовому порядку та відповідно подати декларацію про готовність до експлуатації ( а.с.28).

Згідно із частиною першою статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), якою вона має право володіти, користуватися та розпоряджатися.

Згідно частини третьої статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Виходячи із положень ч.ч. 3, 5 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 3, 4, 9 Постанови від 30.03.2012 р. № 6 Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) роз'яснено, що право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 ЦК України, може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або нерухоме майно, яке створено у зв'язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом. При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону № 2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Пунктом 12 цієї ж постанови роз'яснено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

У правовій позиції висловленій Верховним Судом України при розгляді справи N 6-1328цс15 зазначено, що згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним. Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що до правовідносин сторін слід застосувати правила ч.3 ст.376 ЦК України і позов про визнання права власності на зазначене будівництво задовольнити.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивачку.

Керуючись ст.ст. 4 , 10 , 60 , 169 , 209 , 213-215 ЦПК України , ст. 376 ч.3 ЦК України,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2 України право власності на об'єкт нерухомого майна - магазин, загальною площею 138.4 м.кв., що розташований в смт. Тересва по вулиці Народній №215 Тячівського району Закарпатської області України.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий: М.М.Розман