Рішення

від 18.04.2017 по справі 910/1379/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.04.2017Справа №910/1379/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗПРОМЕНЕРГІЯ 2000" про стягнення заборгованості 4 242 974,67 грн.  Суддя  Якименко М.М. Представники сторін: від позивача: не з'явилися; від відповідача: не з'явилися; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗПРОМЕНЕРГІЯ 2000" про стягнення заборгованості 4 242 974,67 грн., а саме 883  539,91 грн. основного боргу за Договором № ПГ/15-11/4 купівлі - продажу природного газу від 25.11.2015 року, 306811,04 грн. пені, 25053,80 грн. процентів річних, 89731,64 грн. втрат від інфляції та 2036785,00 грн. основного боргу за Договором № ПГ/15-12/3 купівлі – продажу природного газу від 30.11.2015 року, 655555,39 грн. пені, 54239,86 грн. процентів річних, 191258,03 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договорів № ПГ/15-11/4 купівлі - продажу природного газу від 25.11.2015 року та № ПГ/15-12/3 купівлі – продажу природного газу від 30.11.2015 року в частині своєчасної оплати поставленого за договорами природного газу, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції у вказаних сумах. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/1379/17 та призначено її розгляд на 28.02.2017 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 року розгляд справи відкладено на 21.03.2017 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року за клопотанням представника позивача строк розгляду справи продовжено на 15 днів та розгляд справи відкладено на 18.04.2017 року. Представник позивача з'явився в судове засідання 21.03.2017 року, в судові засідання 28.02.2017 року та 18.042017 року представник позивача не з'явився. Представники відповідача в судові засіданні 28.02.0017 року, 21.03.2017 року та 18.04.2017 року не з'явились. Копії ухвал суду від 02.02.2017 року та 28.02.2017 року, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судових засідань 28.02.2017 року та 21.03.2017 року повернулись на адресу Господарського суду міста Києва з відміткою «повернення за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручені. Копія ухвали суду від 21.03.2017 року, яка направлялись відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9, на час проведення судового засідання 18.04.2017 року на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась. Судом здійснено запит з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041593990, в якому зазначено, що станом на 18.04.2017 року вказане поштове відправлення не вручене під час доставки. Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі. Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі – Постанова № 18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Отже, виходячи з приписів чинного законодавства суд доходить висновку, що про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено. 27.02.2017 року та 21.03.2017 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання б/н від 27.02.2017 року про відкладення розгляду справи та б/н від 21.03.2017 року про розгляд справи за відсутності представника позивача, які судом долучені до матеріалів справи та задоволені. Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін  або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких  представників  не перешкоджає вирішенню спору. Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Провадження у справі порушено ухвалою від 02.02.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності. З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 18.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом за матеріалами справи, 25 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпроменергія 2000" (далі по тексту – покупець, відповідач) укладено Договір № ПГ/15-11/4 купівлі - продажу природного газу (далі по тексту – Договір 1), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти і сплатити на умовах цього договору природний газ – листопад 2015 р. При цьому покупець не є кінцевим споживачем природного газу. Продавець передає покупцю газ власного видобутку (п. 1.6 Договору 1). Згідно п.1.3 Договору 1 обсяг газу, який продавець зобов'язується передати, а покупець оплачує та зобов'язується прийняти складає 1 500,000 тис. куб. м (один мільйон п'ятсот тисяч кубічних метрів). Як визначено в п.п.3.1 – 3.3 Договору 1 порядок обліку газу здійснюється на пунктах виміру, які знаходяться на пунктах прийому – передачі газу в газотранспортну систему України. Кількість газу, яка повинна передаватися продавцем та прийматися покупцем, визначається у відповідності з обсягами, що вказані у п.1.3 даного Договору. Передачу покупцю фактичних обсягів газу за звітний місяць сторони оформлюють актом прийому –передачі газу. Відповідно до п.2.1 Договору 1 ціна 1000 куб. м. газу, що передається в період листопада 2015 року, складає 6 089,00 грн., крім того ПДВ – 1217,80 грн., всього 7 306,80 грн. з ПДВ. Загальна вартість газу, який продавець зобов'язується передати покупцю, складає суму 9 133 500,00 грн., крім того ПДВ – 1826700,00 грн., разом з ПДВ – 10  960 200,00 грн. (п. 2.2 Договору 1). Як визначено п.2.4 Договору 1 оплата вартості обсягу газу проводиться на поточний рахунок продавця у наступному порядку: - 30% від вартості газу – до 27 листопада 2015 р. включно; - 30% від вартості газу – до 03 грудня 2015 р. включно; - 30% від вартості газу – до 10 грудня 2015 р. включно; - 10% від вартості газу – до 15 грудня 2015 р. включно. Остаточні розрахунки здійснюються не пізніше 15 грудня 2015 року на підставі актів прийому – передачі, вказаних в п.3.3 Договору, в яких буде вказано фактично передані обсяги газу та їх вартість (п.2.5 Договору 1). Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором 1 газу, ніж передбачено у вказаних пунктах 2.4, 2.5 Договору 1, в матеріалах справи відсутні. Згідно п.2.6 Договору 1 розрахунки за газ здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у розділі 9 цього Договору, або на будь – який інший розрахунковий (поточний) рахунок в Україні, про реквізити якого продавець зобов'язаний своєчасно письмово повідомити покупця. Відповідно до п.8.1 Договору 1 вказаний Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання обома сторонами та кріплення печатками сторін і діє по 31 грудня 2015 року, а в частині взаєморозрахунків – до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Окрім того, 30 листопада 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газпроменергія 2000" (далі по тексту – покупець, відповідач) укладено Договір № ПГ/15- 12/3 купівлі - продажу природного газу (далі по тексту – Договір 2), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти і сплатити на умовах цього договору природний газ – грудень 2015 р. При цьому покупець не є кінцевим споживачем природного газу. Продавець передає покупцю газ власного видобутку (п. 1.6 Договору 2). Згідно п.1.3 Договору 2 обсяг газу, який продавець зобов'язується передати, а покупець оплачує та зобов'язується прийняти складає 1 380,000 тис. куб. м (один мільйон триста вісімдесят тисяч кубічних метрів). Як визначено в п.п.3.1 – 3.3 Договору 2 порядок обліку газу здійснюється на пунктах виміру, які знаходяться на пунктах прийому – передачі газу в газотранспортну систему України. Кількість газу, яка повинна передаватися продавцем та прийматися покупцем, визначається у відповідності з обсягами, що вказані у п.1.3 даного Договору. Передачу покупцю фактичних обсягів газу за звітний місяць сторони оформлюють актом прийому –передачі газу. Відповідно до п.2.1 Договору 2 ціна 1000 куб. м. газу, що передається в період грудня 2015 року, складає 6  083,50 грн., крім того ПДВ – 1  216,70 грн., всього 7  300,20 грн. з ПДВ. Загальна вартість газу, який продавець зобов'язується передати покупцю, складає суму 8  395 230,00 грн., крім того ПДВ – 1  679 046,00 грн., разом з ПДВ – 10  074 276,00 грн. (п. 2.2 Договору 2). Як визначено п.2.4 Договору 2 оплата вартості обсягу газу проводиться на поточний рахунок продавця у наступному порядку: - 30% від вартості газу – до 10 грудня 2015 р. включно; - 40% від вартості газу – до 20 грудня 2015 р. включно; - 30% від вартості газу – до 30 грудня 2015 р. включно. Остаточні розрахунки здійснюються не пізніше 05 січня 2016 року на підставі актів прийому – передачі, вказаних в п.3.3 Договору, в яких буде вказано фактично передані обсяги газу та їх вартість (п.2.5 Договору 2). Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором 2 газу, ніж передбачено у вказаних пунктах 2.4, 2.5 Договору 2, в матеріалах справи відсутні. Згідно п.2.6 Договору 2 розрахунки за газ здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України (гривнях) на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у розділі 9 цього Договору, або на будь – який інший розрахунковий (поточний) рахунок в Україні, про реквізити якого продавець зобов'язаний своєчасно письмово повідомити покупця. Відповідно до п.8.1 Договору 2 вказаний Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання обома сторонами та кріплення печатками сторін і діє по 31 грудня 2015 року, а в частині взаєморозрахунків – до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаних Договорів 1 та 2 позивачем поставлено та передано у власність покупця – ТОВ «Газпроменергія 2000», а останнім прийнято: за Договором 1 у листопаді 2015 року природний газ в обсязі 1  514,576 тис. куб. м  на загальну суму 11  066  703,91 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі природного газу від 30.11.2015 року, за Договором 2 у грудні 2015 року природний газ в обсязі 279,004 тис. куб. м  на загальну суму 2 036  785,00 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі природного газу від 31.12.2015 року. Копії вказаних актів містяться в матеріалах справи. При цьому судом встановлено, що факт отримання природного газу ТОВ «Газпроменергія 2000» підтверджується засвідченими печаткою товариства підписами уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпроменергія 2000» на вказаних актах приймання – передачі природного газу. Заперечень щодо факту та обсягу поставки природного газу за вказаними актами ТОВ «Газпроменергія 2000» суду не надано. Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки природного газу у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого газу від покупця до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання природного газу, доказів опротестування даних, зазначених в актах за листопад – грудень 2015 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Сіріус - 1» умов Договорів 1, 2 з боку відповідача відсутні. За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладених між сторонами Договорів 1, 2 зобов'язання з передачі природного газу ТОВ «Газпроменергія 2000», а покупцем (відповідачем), у свою чергу, прийнятий та спожитий цей природний газ без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем газу на вказані суми належним чином підтверджено матеріалами справи. Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, за висновками суду, підписання без зауважень продавцем (позивачем) та покупцем (відповідачем) актів приймання – передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, зокрема, як факт виконання позивачем зобов'язання з постачання природного газу відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем природний газ. Судом встановлено за матеріалами справи, відповідач в обумовлені Договорами 1, 2 строки оплату поставленого позивачем за вказаними вище актами природного газу не здійснив. При цьому зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем за Договором 1 природного газу були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, що підтверджується підписаною обома сторонами заявою про залік взаємних вимог від 03.06.2016 року, копія якої наявна в матеріалах справи, згідно якої сторони дійшли згоди про залік взаємних однорідних вимог за документами договірного характеру, за якими вони є сторонами, а саме Договором купівлі – продажу природного газу № ПГ/15-11/4 від 25.11.2015 року (Договір 1 у справі) та Договором купівлі – продажу природного газу №ПГ/16-03/ПСГ від 31.03.2016 року в сумі 2  383  164,00 грн. відповідно. Отже, як зазначено в заяві про залік взаємних вимог, заборгованість відповідача за Договором 1 зменшена на 2  383 164,00 грн. і після зарахування вимог становить 883  539,91 грн. Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони. Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. При цьому доказів заперечень щодо проведеного зустрічного зарахування вимог з боку відповідача матеріали справи не містять. Отже, враховуючи проведене зарахування зустрічних вимог залишок заборгованості ТОВ «Газпроменергія 2000» за Договором 1 становить 883  539,91 грн., що відповідачем не заперечувалось. Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем в листопаді – грудні 2015 року природного газу відповідно до умов Договорів 1 та 2, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальному розмірі 2  920  324,91 грн. (883  539,91 грн. за Договором 1 та 2  036  785,00 грн. за Договором 2), яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Суд зазначає з урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, що укладені між позивачем як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпроменергія 2000» як покупцем правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки, які регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми). Зокрема, обов'язок з оплати поставленого природного газу передбачений умовами розділу 2 Договорів 1, 2. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність покупця в період листопад – грудень 2015 року природний газ за відповідну плату згідно умов Договорів 1 та 2, а відповідач в порушення умов Договорів 1, 2 в обумовлений строк не сплатив на користь позивача повну вартість отриманого природного газу, та має перед позивачем заборгованість з оплати останнього в розмірі 2 920 324,91 грн. Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договорів № ПГ/15-11/4 купівлі - продажу природного газу від 25.11.2015 року та № ПГ/15-12/3 купівлі – продажу природного газу від 30.11.2015 року або їх окремих положень суду не надано. Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини,  господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2  920  324,91 грн. основного боргу (883  539,91 грн. за Договором 1 та 2  036  785,00 грн. за Договором 2) позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк повну оплату поставленої друкованої продукції не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання. Як визначено сторонами у п.5.2 Договорів 1, 2, у разі повного або часткового порушення покупцем строків розрахунків, обумовлених п. 2.4 та п. 2.5 цього Договору, покупець сплачує на користь продавця крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу. Пеня, передбачена даним розділом Договору, за порушення сторонами зобов'язань нараховується за весь період прострочення виконання таких зобов'язань (п.5.7 Договорів 1, 2). Отже, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості переданого за Договорами 1, 2 природного газу, позивачем на підставі п.5.2 Договорів 1 та 2 здійснено нарахування пені: за Договором 1 в сумі 306  811,04 грн. за період з 15.12.2015 року по 23.11.2016 року та за Договором 2 в сумі 655  555,39 грн. за період з 05.01.2016 року по 23.11.2016 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку. Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування процентів річних: за Договором 1 в сумі 25  053,80 грн. за період з 15.12.2015 року по 23.11.2016 року, за Договором 2 в сумі 54  239,86 грн. за період з 05.01.2016 року по 23.11.2016 року, а також втрат від інфляції: за Договором 1 в сумі 89  731,64 грн. за період з 15.12.2015 року по 23.11.2016 року, за Договором 2 в сумі 191  258,03 грн. за період з 05.01.2016 року по 23.11.2016 року. Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"). Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі – Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови №14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14). Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку. Суд зазначає, що відповідно до частини 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України). Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. За висновками суду, граничний день сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені, 3% річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, а можливість здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. Граничний день оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання. Таким чином, за висновками суду, граничним строком виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором 1 та Договором 2 природного газу, враховуючи узгоджені сторонами в Договорах 1, 2 умови щодо остаточних розрахунків не пізніше 15.12.2015 року та 05.01.2016 року відповідно, є 15.12.2015 року та 05.01.2016 року. Тобто початком періоду прострочення виконання зобов'язання та, відповідно, можливого нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції, має бути 16.12.2015 року та 06.01.2016 року, а не 15.12.2016 року та 05.01.2016 року відповідно, як зазначено позивачем в позовній заяві та доданих до неї розрахунках заборгованості. Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Як визначено пунктом 2.5 Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Отже, за висновками суду, положення п.п.5.2, 5.7. Договорів 1, 2 щодо нарахування пені за весь період (час) прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договорами 1, 2 повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку. Враховуючи вищевикладене, розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договорів 1, 2 та приписів чинного законодавства в межах зазначеного позивачем періоду нарахування, враховуючи визначені судом періоди прострочення та нарахування, становлять 186 443,92 грн. пені та 24  981,18 грн. процентів річних за Договором 1, 415  982,73 грн. пені та 54  072,46 грн. процентів річних за Договором 2, а отже є меншими, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договорами 1, 2 природного газу підлягають частковому задоволенню в сумах: за Договором 1 - 186 443,92 грн. пені та 24  981,18 грн. процентів річних, за Договором 2 - 415  982,73 грн. пені та 54  072,46 грн. процентів річних відповідно. Окрім того, за результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань встановлено, що розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договорів 1, 2 та приписів чинного законодавства в межах зазначеного позивачем періоду, враховуючи визначені судом періоди прострочення та нарахування, становить 100  363,21 грн. за Договором 1 та 231  362,80 грн. за Договором 2, а отже є більшими, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення втрат від інфляції в сумі 89  731,64 грн. за Договором 1 та 191  258,03 грн. за Договором 2, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, тому позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого природного газу підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 89  731,64 грн. за Договором 1 та 191  258,03 грн. за Договором 2. Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 – 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпроменергія 2000» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9; код ЄДРПОУ 38799721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" (61145, м. Харків, вул. Космічна, 26, кімн. 416; код ЄДПРОУ 32239577) 883 539 (вісімсот вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 91 коп. - основного боргу за Договором №ПГ/15-11/4 купівлі-продажу природного газу від 25.11.2015 року, 186  443 (сто вісімдесят шість тисяч чотириста сорок три) грн. 92 коп. - пені, 24  981 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят одну) грн. 18 коп. – 3% річних, 89  731 (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот тридцять одну) грн. 64 коп. - інфляційних втрат, 2  036  785 (два мільйони тридцять шість тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. - основного боргу за Договором №ПГ/15-12/3 купівлі – продажу природного газу від 30.11.2015 року, 415  982 (чотириста п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 73 коп. - пені, 54 072 (п'ятдесят чотири тисячі сімдесят дві) грн. 46 коп. – 3% річних, 191  258 (сто дев'яносто одну тисячу двісті п'ятдесят вісім) грн. 03 коп. – інфляційних втрат, 58  241 (п'ятдесят вісім тисяч двісті сорок одну) грн. 92 коп. - судового збору. 3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Суддя                                                                                                             М.М. Якименко Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 25.04.2017 року.