Рішення

від 25.04.2017 по справі 910/3622/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017Справа № 910/3622/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрогобицький плодоконсервний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екофрут плюс"

про стягнення 152 116,94 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Чмирід М. М. (представник за довіреністю від 03.04.2017);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрогобицький плодоконсервний завод" (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екофрут плюс" (надалі також - відповідач) суми заборгованості за Договором № 31/08 на переробку давальницької сировини від 31.08.2015р. в розмірі 152 116,94 грн., з яких 126 408,07 грн. сума основного боргу, 21 085,45 грн. інфляційних втрат та 4 623,42 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором не виконав та не здійснив оплату за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 11.04.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017р., розгляд справи відкладено до 25.04.2017р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 25 квітня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2015р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено № 31/08 на переробку давальницької сировини (далі - Договір), предметом якого є виготовлення виконавцем соку яблучного концентрованого неосвітленого натурального, 65 BRIX (продукція - за договором), згідно технологічних схем переробки давальницької сировини (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору продукція виготовляється із сировини (яблук) замовника, відповідно до вимог ГОСТ 18192_72 та чинних нормативних документів стосовно виробництва харчової продукції.

За змістом п. п. 2.1., 2.2. Договору замовник забезпечує виконавця сировиною. При виробництві виконавець використовує власні матеріали (ферменти). Переробка здійснюється на виробничих площах позивача за адресою м. Дрогобич, вул. Гайдамацька, 1.

В п. 3.1. Договору сторони погодили, що для виробництва замовник надає яблуко в кількості не менше 80 тон на добу, згідно накладних без ціни, а виконавець надає концентрат з розрахунку фактично затраченої сировини (яблук) на одну тону концентрату.

Згідно п. 4.2. Договору замовник зобов'язується постачати сировину в кількості, необхідній для нормальної роботи обладнання виконавця.

Відповідно до п. 4.7. Договору після завершення процесу переробки готова продукція являється власністю замовника.

За умовами п. 5.1. Договору орієнтовна ціна за переробку 1 тони готової продукції становить 7 126 гривень, з врахуванням ПДВ. Точна вартість переробки визначається після врахування усіх понесених виконавцем затрат та оформляється двохстороннім актом приймання-здачі виконаних робіт.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу послуги по виготовленню концентрату яблучного соку на загальну суму 971 408,07 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченим копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

- № ОУ-0000208 від 28.09.2015р. на суму 468 445,64 грн.;

- № ОУ-0000209 від 28.09.2015р. на суму 178 993,02 грн.;

- № ОУ-0000244 від 03.11.2015р. на суму 323 969,41 грн., які без взаємних претензій підписані сторонами та скріплені їхніми печатками.

Як передбачено в п. 6.1. Договору оплата, відповідно до договору, здійснюється замовником наступним чином: 70% передоплата за кожну партію товару, решта 30 % протягом 10 календарних днів від дати підписання сторонами накладної та отримання замовником рахунку.

Згідно п. 6.2. Договору датою оплати вважається дата списання коштів із поточного рахунку замовника.

На підтвердження відвантаження продукції відповідачу відповідно до умов Договору позивачем надано також до матеріалів справи належним чином засвідчені копії видаткових накладних № РН-0000024 від 03.11.2015р. (24,5 тон), № РН-0000025 від 13.11.2015р. (26,133 тон), № РН-0000026 від 20.11.2015р. (24,917 тон), № РН-0000027 від 24.11.2015р. (24,345 тон), № РН-0000028 від 27.11.2015р. (25,265 тон), № РН-0000029 від 01.12.2015р. (29,505 тон), яка була отримана уповноваженим представником відповідача (копії довіреностей на отримання продукції містяться в матеріалах справи).

Керуючись умовами договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату вартості наданих послуг, а саме № СФ-3000786 від 02.09.2015р. на суму 300 000,00 грн., № СФ-3000790 від 14.09.2015р. на суму 250 000,00 грн., № СФ-0000824 від 03.11.2015р. на суму 323 969,41 грн. та № СФ-0000871 від 03.12.2015р. на суму 126 408,07 грн., які були частково оплачені відповідачем на суму 845 000,00 грн. (докази сплати містяться в матеріалах справи).

Договір вступає в силу з 03 вересня 2015 року і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 10.1. Договору).

З огляду на те, що відповідачем не здійснено оплату вартості наданих послуг у передбачені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договору про надання послуг та договору поставки.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договори про надання послуг та купівлі-продажу (поставки) є оплатними, відтак одним із основних обов'язків замовника (покупця) є оплата вартості послуг (ціни товару). Ціна - грошове відображення вартості послуг (товару) за його кількісну одиницю. Ціна послуг (товару), як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем передбачених договором послуг є доведеним, документально підтвердженим та не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 6.1. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг мав бути виконаний протягом 10 календарних днів від дати підписання сторонами накладної та отримання замовником рахунку, а прострочення оплати вартості вказаних вище послуг у відповідача виникло з наступного дня.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 126 408,07 грн. (971 408,07 - 845 000,00) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 21 085,45 грн. інфляційних втрат та 4 623,42 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що вони частково не відповідають нормам цивільного законодавства та умовам Договору, оскільки позивачем помилково визначено момент прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості послуг 14.11.2015р. (тобто на 11 день після підписання акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000244 від 03.11.2015р.), тоді як за умовами п. 6.1. Договору відповідач, як вже зазначалось вище, мав оплатити вартість послуг протягом 10 календарних днів від дати підписання сторонами накладної та отримання замовником рахунку та з огляду на те, що останню партію продукції було отримано відповідачем згідно видаткової накладної № РН-0000029 від 01.12.2015р. та виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000871 від 03.12.2015р. про сплату заборгованості в розмірі 126 408,07 грн., прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості наданих послуг у відповідача виникло з 14.12.2015р., у зв'язку з чим розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних має бути здійснено за період з 14.12.2015р. по 31.01.2017р. (кінцева дата визначена відповідачем).

З урахуванням викладеного, за розрахунком суду за період з 14.12.2015р. по 31.01.2017р. сума інфляційних втрат становить 18 193,42 грн., а 3 % річних - 4 311,73 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на вказані суми.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/3622/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 126 408,07 грн. суми основного боргу, 18 193,42 грн. інфляційних втрат та 4 311,73 грн. 3% річних.

Судовий збір позивача у розмірі 2 233,69 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екофрут плюс" (ідентифікаційний код 39887130, адреса: 01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 18-А, кв. 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрогобицький плодоконсервний завод" (ідентифікаційний код 35826309, адреса: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Гайдамацька, буд. 1) 126 408,07 грн. (сто двадцять шість тисяч чотириста вісім гривень 07 коп.) суми основного боргу, 18 193,42 грн. (вісімнадцять тисяч сто дев'яносто три гривні 42 коп.) інфляційних втрат, 4 311,73 грн. (чотири тисячі триста одинадцять гривень 73 коп.) 3% річних та 2 233,69 грн. (дві тисячі двісті тридцять три гривні 69 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.2017р.

Суддя С.М. Морозов