Рішення

від 25.04.2017 по справі 910/2951/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017Справа № 910/2951/17 За позовом Приватного підприємства "Вікторія-Безпека"

до Дочірнього підприємства "Аромат"

про стягнення 45 857,68 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Оксененко К.П. (представник за довіреністю від 10.02.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне підприємство "Вікторія-Безпека" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства "Аромат" (надалі також - відповідач) суми заборгованості за Договором № 13ФО/15 про надання послуг з охорони від 03.02.2015р. в розмірі 45 857,68 грн., з яких 42 000,00 грн. сума основного боргу, 2 384,22 грн. пені, 1 218,00 грн. інфляційних втрат та 255,46 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором не виконав та не здійснив оплату за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 28.03.2017р.

Судове засідання 28.03.2017р. не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017р. розгляд справи призначено на 11.04.2017р.

27.03.2017р. до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої до стягнення з відповідача заявлено 42 000,00 грн. - основного боргу, 3 447,44 грн. - пені, 1 656,90 грн. - інфляційних втрат та 369,40 грн. - 3% річних.

Судом з урахуванням положень ст. ст. 22, 54-57 ГПК України прийнято до розгляду збільшені позовні вимоги, отже має місце нова ціна позову з якої і вирішується даний спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017р., розгляд справи відкладено до 25.04.2017р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 25 квітня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2015р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 13ФО/15 про надання послуг з охорони (далі - Договір), згідно з умовами якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника надати послуги з охорони об'єкту, що визначений цим договором, а замовник зобов'язувався оплатити виконавцеві зазначену послугу на умовах договору (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору виконавець надає замовнику послуги з охорони об'єктів замовника, який розташований за адресою: Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Харченка, 3. Охорона об'єкту починаючи з 03 лютого 2015 року здійснюється двома цілодобовими постами охорони.

За змістом п. 3.1. Договору розмір вартості послуг з охорони за один повний календарний місяць становить 21 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 3 500,00 грн. за 2 цілодобових поста охорони.

Як передбачено в п. 3.4. Договору фактичне надання виконавцем послуг згідно Договору фіксується сторонами у двосторонньому Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), який складається не пізніше 5-го числа наступного місяця, що слідує за звітним.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу послуги з охорони ввіреного йому об'єкту на загальну суму 42 000,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченим копіями актів надання послуг, а саме:

- № 277 від 31.10.2016р. на суму 21 000,00 грн.;

- № 306 від 30.11.2016р. на суму 21 000,00 грн., які без взаємних претензій підписані сторонами та скріплені їхніми печатками.

У відповідності до п. 3.3. Договору оплата вартості охоронних послуг, яку визначено пунктом 3.1. Договору, здійснюється замовником на розрахунковий рахунок виконавця згідно цього договору, щомісячно до 25-го числа місяця, наступного за місяцем в якому надавались послуги з охорони.

В п. 5.1. Договору відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно вносити плату на поточний рахунок позивача за послуги охорони відповідно до підписаного обома сторонами акту виконаних робіт, наданого виконавцем.

Договір набирає чинності з 03.02.2015 року і діє до 03.02.2016р. включно. Якщо будь-яка із сторін за 15 календарних днів до закінчення терміну договору письмово не попередить іншу сторону про припинення дії договору, договір вважається продовженим ще на один календарний рік без обмеження кількості разів (п. п. 10.1., 10.2. Договору).

З огляду на положення п. 10.2. Договору, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір був чинним як в період виникнення у відповідача заборгованості (жовтень 2016р. - листопад 2016р.), так і є чинним станом на час розгляду справи в суді.

Відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за надані позивачем послуги з охорони виконав неналежним чином та не оплатив вартість наданих позивачем послуг за період жовтень 2016р. - листопад 2016р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

З огляду на те, що відповідачем не здійснено оплату вартості наданих позивачем послуг у передбачені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором послуг.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір послуг є оплатним, відтак одним із основних обов'язків замовника є оплата їх вартості. Ціна - грошове відображення вартості послуг.

Факт надання позивачем передбачених договором послуг є доведеним, документально підтвердженим та не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 3.3. Договору, обов'язок відповідача щодо оплати вартості наданих позивачем послуг мав бути виконаний щомісячно до 25-го числа місяця, наступного за місяцем в якому надавались послуги з охорони, а прострочення оплати вартості вказаних вище послуг у відповідача виникло з наступного дня.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 42 000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з 3 447,44 грн. пені, 1 656,90 грн. інфляційних втрат та 369,40 грн. 3% річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з плати вартості наданих позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.7. Договору за прострочення терміну розрахунків з виконавцем, передбачених цим договором, замовник за кожен день прострочення платежу сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок пені та встановлено, що він частково не відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору, оскільки позивач нараховує пеню не по кожному акту надання послуг (періоду заборгованості) окремо, а на всю суму заборгованості наростаючим підсумком, що призвело до завищення суми пені, у зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок пені.

За актом надання послуг № 277 від 31.10.2016р. за заявлений позивачем період (26.11.2016р. - 27.03.2017р.) розмір пені за розрахунком суду становить 1 962,64 грн.

За актом надання послуг № 306 від 30.11.2016р. за заявлений позивачем період (26.12.2016р. - 27.03.2017р.) розмір пені за розрахунком суду становить 1 480,67 грн.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню на суму 3 443,31 грн. (1 962,64 + 1 480,67).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що сума інфляційних витрат не перевищує, розрахованої судом, а розрахунок 3 % річних також частково не відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору, оскільки позивач нараховує відсотки річних не по кожному акту надання послуг (періоду заборгованості) окремо, а на всю суму заборгованості наростаючим підсумком, що призвело до їх завищення та здійснивши розрахунок 3 % річних по кожному акту надання послуг окремо (210,58 + 158,79) загальна сума 3 % річних становить 369,37 грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі на суму 1 656,90 грн. (1 022,70 + 634,20), а в частині стягнення 3% річних - частковому задоволенню на суму 369,37 грн.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/2951/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 42 000,00 грн. суми основного боргу, 3 443,31 грн. пені, 1 656,90 грн. інфляційних втрат та 369,37 грн. 3% річних.

Судовий збір позивача у розмірі 1 599,86 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Аромат" (ідентифікаційний код 30737268, адреса: 01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10) на користь Приватного підприємства "Вікторія-Безпека" (ідентифікаційний код 32978671, адреса: 02099, м. Київ, вул. Ялтинська, буд. 5-Б) 42 000,00 грн. (сорок дві тисячі гривень 00 коп.) суми основного боргу, 3 443,31 грн. (три тисячі чотириста сорок три гривні 31 коп.) пені, 1 656,90 грн. (одну тисячу шістсот п'ятдесят шість гривень 90 коп.) інфляційних втрат, 369,37 грн. (триста шістдесят дев'ять гривень 37 коп.) 3% річних та 1 599,86 грн. (одну тисячу п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 86 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.04.2017р.

Суддя С.М. Морозов