Рішення

від 28.04.2017 по справі 916/439/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2017 р.Справа № 916/439/17

За позовом : Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна"

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 7940,20 грн.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 19.04.2017р. судом в порядку ст.77 ГПК України оголошено перерву до 28.04.2017р.

Суть спору: Позивач - Приватне акціонерне товариство „Могунція-Україна" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 7940,20 грн., в тому числі: суму основного зобов'язання у розмірі 4000 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 556,26 грн., три проценти річних у розмірі 171,95 грн., пеню у розмірі 2109,83грн. та штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості, що складає 1102,16 грн., а також стягнути з відповідача витрати за надання правової допомоги в розмірі 16580 грн.

31.03.2017р. до господарського суду Одеської області представником позивача були надані додаткові пояснення в обґрунтування заявлених до стягнення витрат за надання правової допомоги у розмірі 16580 грн.

07.04.2017р. до господарського суду Одеської області представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було надано клопотання про витребування доказів, а саме оригіналів договору поставки №13-015 від 01.04.2015р., видаткової накладної від 02.11.2015р. №3946 та платіжного доручення №136 від 18.02.2016р.

На задоволення клопотання представникам відповідача, ухвалою господарського суду Одеської області від 10.04.2017р. на підставі п. 3 ст. 77 ГПК України у позивача було витребувано відповідні оригінали документів.

07.04.2017р. до господарського суду Одеської області представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було надано відзив на позовну заяву, в якому було зазначено, що вимоги позивача, викладені у позовній заяві не визнаються відповідачем, та у якому він просив суд визнати договір поставки №13-015 від 01 квітня 2015 року, укладений між Приватним акціонерним товариством „Могунція-Україна" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 недійсним, зазначаючи суду, що з боку відповідача його підписано не було.

19.04.2017р. до господарського суду Одеської області представником Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна" надано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

25.04.017р. до господарського суду Одеської області представником відповідача надані пояснення, з відповідним документальним підтвердженням, відповідно до яких суду було зазначено наступне.

Вимоги позивача, викладені у позовній заяві, відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 частково не визнаються, через невірний розрахунок пені, інфляційних збитків та розрахунок відсотків з користування грошовими коштами. У наданих письмових поясненнях відповідачем було наведено свій розрахунок, який, на думку відповідача, є вірним. Питання щодо визнання укладеного між сторонами договору, відповідачем вже не ставиться.

Під час розгляду справи, з боку відповідача було здійснено часткову сплату заборгованості за заявленими вимогами позивача. Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2017р. відповідачем було сплачено на користь позивача суму основного боргу, а саме грошові кошти у розмірі 4000 грн., відповідно до квитанції №168 (а.с. 115).

Також, наявна в матеріалах справи квитанції №169 від 24.04.2017р. підтверджує перерахування відповідачем грошових коштів у розмірі 826,07 грн. на рахунок позивача в рахунок погашення заборгованості за пенею.

Крім того, відповідачем були відшкодовані позивачу витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн., які було сплачено позивачем при поданні позовної заяви до суду, що підтверджується платіжним квитанцією №170 від 24.04.2017р. (а.с.117).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.04.2017р. провадження у справі №916/439/17 в частині стягнення основного боргу з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна" у розмірі 4000 грн. та пені у розмірі 826,07 грн. припинено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.

01 квітня 2015 року між Приватним акціонерним товариством „Могунція-Україна" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір поставки №13-015 (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується передавати у встановлені цим договором строки у власність Покупця товар, зазначений у п. 1.2. цього договору, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати його за встановленими цінами, в строки та на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, предметом продажу за цим Договором є прянощі, спеції, харчові добавки в кількості та за цінами, вказаними в додаткових угодах або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору (надалі - Товар).

Згідно до п. 3.1.1. Договору, Постачальник зобов'язаний передавати Товар у власність Покупця в зазначені у договорі строки та на умовах, передбачених цим договором.

Положеннями п. 4.1. Договору визначено, що кількість товару, що поставляється, ціна за одиницю товару, асортимент вказуються в товарній накладній, яка складається на основі письмової (або усної формі) заявки Покупця.

Відповідно до п. 5.1. Договору, приймання - передача товару здійснюється згідно з видатковою накладною, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін.

Оплату за товар Покупець здійснює протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки товару.(п. 6.1. Договору).

Відповідно до п. 8.2. Договору, у разі порушення Покупцем строку сплати товару, який передбачений у п. 6.2. цього Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. У випадку прострочення строків оплати Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

На виконання умов укладеного Договору, позивачем - Приватним акціонерним товариством „Могунція-Україна" на користь відповідача було здійснено поставку товару на загальну суму 7021,68 грн., що підтверджується видатковою накладною №3946 від 02 листопада 2015 р., яка підписана та скріплена печатками обох сторін та копія якої міститься в матеріалах справи. (а.с. 49).

Однак, в порушення п. 6.1. Договору, з боку відповідача не було своєчасно здійснено сплату вартості поставленого товару за укладеним між сторонами договором.

18.02.2016р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було здійснено часткову сплату вартості поставленого товару за Договором поставки №13-015 від 01 квітня 2015 року у розмірі 3021,68 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача, у зв'язку з чим, за відповідачем рахується заборгованість за поставлений Товар у розмірі 4000 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за умовам укладеного Договору, позивачем було здійснено нарахування пені, інфляційних втрат ,3 % річних та заявлено вимогу про стягнення штрафу у розмірі 10%.

Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р. на суму боргу 7021,68 грн., відповідно до якого за відповідачем рахується борг зі сплати інфляційних втрат у розмірі 84,26 грн.

Також, позивачем було здійснено нарахування 3% річних за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р. на суму боргу 7021,68 грн., відповідно до якого за відповідачем рахується борг зі сплати 3% річних у розмірі 54,25 грн.

Нарахування пені за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р. було здійснено на суму боргу 7021,68 грн., відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується борг зі сплати пені в розмірі 795,18 грн.

Крім того, позивачем відповідно до п. 8.2. Договору, заявлено до стягнення штраф в розмірі 10% від суми боргу (7021,68 грн.), який становить грошову суму в розмірі 702,16грн.

Враховуючи часткову сплату боргу відповідачем, Приватним акціонерним товариством „Могунція-Україна" були нараховані штрафні санкції на залишок суми боргу (4000грн.).

Так, Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за період з 18.02.2016р. по 15.01.2017р. на суму боргу 4000 грн., відповідно до якого за відповідачем рахується борг зі сплати інфляційних втрат у розмірі 472 грн.

Також, позивачем було здійснено нарахування 3% річних за період з 18.02.2016р. по 09.02.2017р. на суму боргу 4000 грн., відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується борг зі сплати 3% річних у розмірі 117,70 грн.

Нарахування пені за період з 18.02.2016р. по 09.02.2017р. було здійснено позивачем на суму боргу 4000 грн., відповідно до такого розрахунку, за відповідачем рахується борг зі сплати пені у розмірі 1314,65 грн.

Крім того, позивачем відповідно до п. 8.2. Договору, заявлено до стягнення штраф в розмірі 10% від суми боргу (4000 грн.), який становить грошову суму у розмірі 400 грн.

Під час розгляду справи, з боку відповідача було здійснено часткову сплату заборгованості за заявленими вимогами позивача. Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2017р. відповідачем було сплачено на користь позивача суму основного боргу в розмірі 4000 грн., відповідно до квитанції №168 (а.с. 115).

Також, наявна в матеріалах справи квитанції №169 від 24.04.2017р. підтверджує перерахування грошових коштів у розмірі 826,07 грн. на рахунок позивача у якості сплати нарахованої пені.

Крім того, відповідачем були погашені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн., які було сплачено позивачем при поданні позовної заяви до суду, що підтверджується квитанцією №170 від 24.04.2017р. (а.с.117).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.04.2017р. провадження у справі №916/439/17 в частині стягнення основного боргу з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна" у розмірі 4000 грн. та пені у розмірі 826,07 грн. припинено.

Приймаючи до уваги, що позивачем не було надано до суду відповідної письмової заяви про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням сплати з боку відповідача суми основного боргу в розмірі 4000 грн. та пені в розмірі 826,07 грн. та припиненням провадження в цій частині позову, судом розглядаються позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу у розмірі 556,26 грн., 3 % річних у розмірі 171,95 грн., пені у розмірі 1283,76 грн. та штрафу в розмірі 1102,16грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №13-015 від 01.04.2015р. та направлено на стягнення інфляційного збільшення боргу, 3 % річних, пені та штрафу.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін у справі виникли на підставі укладеного між ними 01 квітня 2015р. Договору поставки №13-015.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки №13-015 від 01.04.2015р. перед позивачем.

Як встановлено судом, позивачем на виконання договірних зобов'язань, на користь відповідача було поставлено товару на суму 7021,68 грн., що підтверджується видатковою накладною №3946 від 02.11.2015р., яка підписала з обох сторін та скріплена печатками.

В свою чергу, з боку відповідача сплату вартості поставленого товару було здійснено частково та в порушення строків, визначених умовами п. 6.1. Договору.

Так, Відповідачем на користь позивача 18.02.2016р. було перераховано грошові кошти в розмірі 3021,68 грн. за поставлений товару відповідно до умов Договору поставки, що підтверджується випискою банку, яка була залучена позивачем до позову, та вже під час розгляду справи у суді з боку відповідача було сплачено, зокрема, залишок суми основного боргу в розмірі 4000 грн., відповідно до квитанції №168 від 24.04.2017р.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було здійснено погашення основного боргу за Договором поставки №13-015 від 01.04.2015р. у розмірі 7940,20 грн. та станом на момент винесення рішення господарського суду основний борг відповідачем сплачено в повному обсязі.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв'язку з неналежним виконанням прийнятих на себе зобов'язань з боку відповідача за умовами укладеного Договору поставки №13-015 від 01.04.2015р., позивачем здійснено нарахування пені.

Розрахунок проведено на суму боргу 7021,68 грн. за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р., що становить 94 дні та, відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується заборгованість зі сплати пені у розмірі 795.18 грн.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення пені в розмірі 795,18 грн. за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про її стягнення з відповідача - правомірними.

Також, позивачем було проведено розрахунок на залишок суми боргу - 4000 грн. за період з 18.02.2016р. по 09.02.2017р., що становить 358 днів та, відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується заборгованість зі сплати пені у розмірі 1314,65 грн.

Суд вважає такий розрахунок частково не вірним, оскільки при здійсненні нарахування пені, позивачем було не вірно обрано період, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом самостійно було зроблено нарахуванні пені на суму боргу у розмірі 4000грн. за період з 18.02.2016р. по 18.08.2016р. (183 дні), відповідно до якого, за відповідачем рахується заборгованість зі сплати пені у розмірі 760,66 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення процентів річних - є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р. на суму боргу 7021,68 грн., відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується борг зі сплати інфляційних втрат у розмірі 84,26 грн.

Також, позивачем було здійснено нарахування 3% річних за період з 17.11.2015р. по 18.02.2016р. на суму боргу 7021,68 грн., відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується борг зі сплати 3% річних у розмірі 54,25 грн.

Позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат за період з 18.02.2016р. по 15.01.2017р. на суму боргу 4000 грн., відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується борг зі сплати інфляційних втрат у розмірі 472 грн.

Також, позивачем було здійснено нарахування 3% річних за період з 18.02.2016р.. по 09.02.2017р. на суму боргу 4000 грн., відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується борг зі сплати 3% річних у розмірі 117,70 грн.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, вважає такі розрахунки вірним, а вимоги про їх стягнення з відповідача - правомірними.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача відповідно до п.8.2. Договору, штраф у розмірі 10% суми боргу (7021,68 грн.), який становить грошову суму у розмірі 702,16 грн. та штраф у розмірі 10% суми боргу (4000 грн.), який становить грошову суму у розмірі 400 грн.

Так, положеннями п. 8.2. Договору, у разі порушення Покупцем строку сплати товару, який передбачений у п. 6.2. цього Договору, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. У випадку прострочення строків оплати Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Судом задовольняються вимоги позивача щодо стягнення з відповідача, відповідно до умов п. 8.2. Договору, штрафу у розмірі 10 % від суми боргу 4000 грн., оскільки на момент подання відповідного позову до господарського суду за відповідачем рахувалась основна заборгованість саме у зазначеному розмірі - 4000 грн.

Судом враховуються здійснені з боку відповідача проплати заборгованості за заявленими вимогами позивача. А саме, 24.04.2017р. відповідачем було сплачено на користь позивача суму основного боргу - грошові кошти у розмірі 4000 грн., відповідно до квитанції №168 (а.с. 115). Також, наявна в матеріалах справи квитанції №169 від 24.04.2017р. підтверджує перерахування грошових коштів у розмірі 826 грн. на рахунок позивача, в якості погашення заборгованості за пенею.

Крім того, відповідачем були погашені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн., які було понесено позивачем при поданні позовної заяви до суду, що підтверджується платіжним квитанцією №170 від 24.04.2017р. (а.с.117).

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна" зі стягненням з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пені у розмірі 729,77 грн., 3 % річних у розмірі 171,95 грн., інфляційних втрат у розмірі 556,26 грн. та штрафу у розмірі 400 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат в сумі 16580 грн., що є витратами за надання правової допомоги, господарський суд виходить із наступного.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7 (з наступними змінами та доповненнями) наголошено наступне.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України, судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

У п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При вирішенні питання про розумний розмір витрат щодо оплати послуг адвоката, понесених позивачем, обов'язок по відшкодуванню яких підлягає покладенню на відповідача, господарський суд зазначає, що в даному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи, визначення вартості правової допомоги адвоката в сумі 16580 грн. - є неспіврозмірним із ціною позову.

З огляду на викладене, господарський суд визнає розмір витрат на оплату правової допомоги адвоката в сумі 16580 грн., які були фактично понесені Приватним акціонерним товариством „Могунція-Україна", завищеним та неспіврозмірним з заявленими позовними вимогами позивача.

Таким чином, господарський суд вважає за необхідне визначити розумними витрати позивача на оплату правової допомоги адвоката в сумі 2000 грн. та стягнути їх з відповідача на підставі ст.ст.44,49 ГПК України.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1600 грн. під час розгляду справи було сплачено відповідачем, що підтверджується платіжним квитанцією №170 від 24.04.2017р. (а.с.117).

Керуючись, ст.ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (68001, АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна" (07455, Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. М. Луганової, 1-Б; код 21667547) пеню у розмірі 729 (сімсот двадцять дев'ять) грн. 77 коп., інфляційні витрати у розмірі 556 (п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 171 (сто сімдесят одна) грн. 95 коп. та штраф у розмірі 400 (чотириста) грн.

3.В решті позову - відмовити.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (68001, АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Могунція-Україна" (07455, Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. М. Луганової, 1-Б; код 21667547) витрати за надання правової допомоги у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Повний текст рішення складено 28 квітня 2017 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д'яченко