Ухвала

від 01.02.2011 по справі 2-а-2973/10/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2011 р.Справа № 2-а-2973/10/1470

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -Милосердного М.М.,

суддів -Алєксєєва В.О. та Ступакової І.Г.,

при секретарі -Гупаловій Н.П.,

за участю: представника ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва -ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2010 року фізична особа -підприємець (далі ФОП) ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Центральному районі м. Миколаєва про скасування податкового повідомлення - рішення №0011131720/0 від 12 травня 2010 року про визначення суми податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, з податку на прибуток на загальну суму

497 003 367 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач на підставі договорів доручення займався купівлею-продажем товару для своїх довірителів. Загальний обсяг операцій протягом 2008, 2009 років склав 1988013465,71 гривень, але виручку від цих договорів він отримав у розмірі 74500грн. І саме остання цифра повинна прийматися до уваги під час визначення чи зобов'язаний він реєструватися платником податку на додану вартість чи ні, відповідно до п.п.2.3.1 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року позовні вимоги задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення рішення ДПІ у Центральному районні м. Миколаєва №0011131720/0 від 12 травня 2010 року про нарахування ФОП ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача сплату судового збору у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа -підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування та не є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва в період з 19 квітня 2010 року по 27 квітня 2010 року була проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12 грудня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № №215/17-208/НОМЕР_1 від 30 квітня 2010 року, якім встановлено, що позивач в 2007 році здійснював діяльність за договором доручення №1 від 20 грудня 2007 року з ПП "Купран-ЮГ" (ЄДРПОУ 35403133) та договором доручення №2 від 20 грудня 2007 року з ПП "Оксі-Трейд" (ЄДРПОУ 33132633).

Відповідно до зазначених договорів Довірителі (ПП "Купран-ЮГ", ПП "Оксі-Трейд") уповноважили, а Повірений (позивач) зобов'язався від імені Довірителів і за їх рахунок здійснювати закупку сільгосппродукції. Згідно звітів по договорам доручень та актів виконаних робіт винагорода позивача в 2007 році склала 2500,00 грн. (ПП "Купран-ЮГ" -1250,00 грн., ПП "Оксі-Трейд" -1250,00 грн.). Згідно наданих для перевірки банківських документів, позивач отримав на розрахунковий рахунок у 2007 році грошові кошти на загальну суму 127 880 970,00 грн. (призначення платежу - компенсація витрат на закупку товару), з яких закуплено товару на суму 21 299 787,80 грн. та 2 500,00 грн. склала винагорода позивача.

У 2008 році на рахунки позивача підприємствами-довірителями перераховано 974 820 460 гривень, комісійна винагорода склала 30 000 грн.

У 2009 році на рахунки позивача підприємствами-довірителями (ПП "Купран-ЮГ", ПП "Оксі-Трейд", ПП "Гурмет-Н", ПП "Новомет") за договорами доручення перераховано 901 226 762,36 гривень, комісійна винагорода склала 42 000 грн.

Висновки акта перевірки, за результатами якої було прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення, обґрунтовано тим, що позивач, обсяг оподатковуваних операцій якого з поставки товарів у 2007 році перевищив 300 000,00 грн., з 01 січня 2008 року, в порушення пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 та п.4.7. ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не зареєструвався як платник ПДВ з визначенням бази оподаткування.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, а саме з того, що кошти, отримані позивачем від довірителів для закупівлі сільськогосподарської продукції за договорами доручення, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість та не повинні враховуватися у сукупну суму 300000грн., яка передбачена п.п.2.3.1 ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", у редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 року, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що фізична особа - суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, платником податку на додану вартість не є. Але п. 4 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Як випливає з преамбули Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон), цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Підпунктом 2.3.1 ст.2.3. Закону встановлено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість).

Виходячи з системного тлумачення вказаної норми, колегія суддів вважає, що позивач був зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість за двох обов'язкових умов. Перша - у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000,00 грн. і друга - такі операції підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом.

Відповідно до ст. 1.4. поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Частиною першою ст. 1000 ЦК України зазначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що договір доручення не передбачає передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари позивачу, оскільки на виконання зазначених договорів позивач діє від імені довірителя.

До того ж п. 3.2.5. ст. 3.2. Закону, встановлено, що не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства;

Таким чином, колегія суддів вважає, що у ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва відсутні підстави вважати порушеними позивачем пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 та п.4.7. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки у відповідності до пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" надання послуг за договором доручення не оподатковуються податком на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів надходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва -залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: