Рішення

від 25.04.2017 по справі 513/19/17

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/19/17

Провадження № 2/513/219/17

Саратський районний суд Одеської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2017 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., секретаря Коржан О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Інтерграндкапітал+ про захист прав споживача, визнання договору майнового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

16 січня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ Інтерграндкапітал+ , в якому просить визнати недійсним договір майнового лізингу № 805286, укладений 21 серпня 2015 року між ним та відповідачем; стягнути з відповідача на його користь 36000 гривень вартість фінансування, 90000 гривень авансовий платіж та 5000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування послався на те, що за умовами вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно (предмет лізингу), а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі. Предметом договору є колісний трактор марки МТЗ 82 Беларус вартістю 180000 гривень.

У день підписання договору він сплатив 36000 гривень, що є частковою вартістю предмету лізингу, після чого на протязі 5-ти днів йому мали доставити трактор, але не доставили, тому він зателефонував до лізингової компанії, де йому пояснили, що 36000 гривень є винагородою, пов'язаною з підготовкою та укладенням цього договору, а предмет лізингу буде передано йому у користування протягом 120 робочих днів з моменту сплати авансового платежу, що становить 90 000 гривень.

01 вересня 2015 року він сплатив авансовий платіж та на протязі чотирьох місяців телефонував до лізингової компанії, нагадуючи про необхідність виконання зобов'язання, але кожного разу його просили почекати.

Сплативши належні платежі, він не отримав від відповідача протягом наступних 120 днів (відповідно до п. 5.1 договору) пропозиції щодо укладення акту прийому-передачі, тобто останній не здійснив жодних дій щодо реалізації умов договору в частині передачі предмета лізингу.

02 червня 016 року він направив на адресу відповідача письмову заяву про необхідність виконання умов договору (передачу трактора) або повернення сплачених ним коштів у загальному розмірі 126 000 гривень. Відповіді він так і не отримав.

Вважає, що умови договору суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін, а тому порушують його права, як споживача, та є несправедливими, що є підставою для визнання договору недійсним.

Діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 5000 гривень.

Позивач у судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити, надав згоду на заочний розгляд справи (а.с. 82).

Відповідачу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Інтерграндкапітал+ судові повістки неодноразово надсилались за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 04080, м.Київ, вул. Фрунзе, буд № 82. Проте повертались з відміткою, що відповідач за даною адресою не знаходиться (а.с. 31-32, 37-38, 60-61, 71-72, 79-80).

За змістом ч.5 ст.74 ЦПК України вважається, що судовий виклик був вручений відповідачу належним чином.

Згідно до ч.4 ст.169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підстави наявних в ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи зазначені обставини справи та норми закону, а також те, що позивач надав згоду на заочний розгляд справи, суд розглянув справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановив заочне рішення).

Дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

За змістом ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 21 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Інтерграндкапітал+ було укладено договір майнового лізингу № 805285 з додатками, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати позивачу у користування колісний трактор марки МТЗ 82 Беларус, а ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізінгу.

21 серпня 2015 року позивач ОСОБА_1 сплатив на рахунок відповідача вартість фінансування по вказаному договору в розмірі 36000 грн., а 01 вересня 2015 року сплатив на рахунок відповідача авансовий платіж в розмірі 90000 гривень, що підтверджено квитанціями (а.с.17).

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що в ньому містяться неоднозначні, незрозумілі і несправедливі положення, зокрема згідно п.12.11 договору у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акту прийманні-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми фінансового платежу. В такому випадку вартість фінансування договору лізингоодержувачем не повертається (а.с. 12).

Згідно п. 3.6 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець (а.с.12).

Отже, за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого фінансового платежу (пункти 3.6., 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України Про фінансовий лізинг істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до п. 3.4 договору, у разі зміни вартості предмета лізингу до моменту повної сплати першого лізингового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмету лізингу лізингодавцем з метою виплати не менше 50% від вартості предмету лізингу на момент його передачі. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Згідно пункту 8.15 договору, у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) транспортного засобу, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу позивач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Статтею 16 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до 8.14 договору достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення.

За змістом ч.5 ст.11 Закону України Про захист прав споживачів , до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Таким чином, положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Оскільки оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ч.1,6 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів , нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Пунктом 4 ч.1ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг передбачено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері риків фінансових послуг.

Розпорядженням Держфінпослуг № 21 від 22.01.2004 року затверджено Положення про надання фінансових послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до п. 2 Положення для надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами необхідна наявність Довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Відповідач не надав суду ліцензії на здійснення фінансових операцій та довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Нацкомфінпослуг, що є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору.

Згідно із ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір не був нотаріально посвідченим, то відповідно до вимог ч.1ст.220 ЦК України, такий договір є нікчемним.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, та від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

У пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року, роз'яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки позивачем на виконання недійсного правочину сплачено відповідачу 36000 гривень та 90000 гривень, то вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Частина 2 ст. 22 Закону України Про захист прав споживачів визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Згідно ч.1, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Судом встановлено, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні його прав споживача та права власності внаслідок введення позивача в оману відповідачем. Сплачені позивачем на користь відповідача кошти використовуються ним для здійснення власної фінансово-господарської діяльності. Позивач поніс витрати при укладенні та виконанні зобов'язань за спірним договором, позбавлений можливості користуватись та вільно розпоряджатись своїми коштами внаслідок неправомірних дій відповідача, чим порушується право власності позивача. Зазначені негативні фактори призвели до постійного хвилювання, глибокого обурення, тривалих моральних страждань, відчуття несправедливості позивача від розуміння того, що його просто ошукали.

Визначаючи розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 5000 гривень, суд враховує характер дій неправомірних відповідача, глибину душевних страждань позивача, а також враховує вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач звільнений від сплати судового збору. За приписами ч.3 ст.88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з чим, з відповідача належить стягнути на користь держави судовий збір в загальній сумі 2540 гривень (640 грн. + 1260 грн. + 640 грн.).

Керуючись ст.ст. 1, 2, 6, 16 Закону України Про фінансовий лізинг , п.5 ч.1 ст.4, ч.4 ст.5, ч.ч.1,2 ст.7, п.4 ч.1 ст.34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст.18, 19, 22 Закону України Про захист прав споживачів , ст. ст. 15, 16, 23, 203, 215, 216, 220, 227, 230, 509, 549, 627,628,799, 806-808, 1167 ЦК України, ст.ст. 3-11, 15, 88, 212-215, 224-225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити. Визнати недійсним договір майнового лізингу № 805286 від 21 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Інтерграндкапітал+ та ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Інтерграндкапітал+ , 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 82, код ЄДРПОУ 31232558, р/р 26001567820301 в ПАТ "УкрСиббанк", МФО 351005 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії КЕ № 193015, виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 08 квітня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 36000 (тридцять шість тисяч) гривень вартість фінансування, 90000 (дев'яносто тисяч) гривень авансовий платіж та моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень, а всього 131000 (сто тридцять одну тисячу) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Інтерграндкапітал+ , 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 82, код ЄДРПОУ 31232558, р/р 26001567820301 в ПАТ "УкрСиббанк", МФО 351005 в дохід держави судовий збір у розмірі 2540 (дві тисячі п'ятсот сорок) гривень.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем до Саратського районного суду Одеської області протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів після отримання копії рішення, а відповідачем - протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А. І. Бучацька