Рішення

від 20.04.2017 по справі 911/208/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2017 р. Справа № 911/208/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Руол Стандарт

до Колективного підприємства Санаторій Перемога

про стягнення 1 049 080,36 грн.

Суддя Антонова В.М.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №1 від 16.01.2017);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б\н від 07.03.2017)

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/208/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Руол Стандарт (далі позивач) до Колективного підприємства Санаторій Перемога (далі відповідач)про стягнення 1 049 080,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами постачання товару в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.01.2017 порушено провадження по справі №911/208/17 та призначено її до розгляду на 23.02.2017.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.02.2017 відкладено розгляд справи на 09.03.2017; зобов'язано відповідача виконати вимоги ухвали суду від 23.01.2017; зобов'язано позивача надати суду копії накладних на поставку товару.

У судовому засіданні 09.03.2017 судом оголошено перерву до 06.04.2017 на 12:20 та ухвалу про продовження строку розгляду спору.

06.04.2017 на електронну адресу господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява б/н від 06.04.2017 (вх. №7291/17), в якій відповідач просить перенести слухання справи на іншу дату.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.04.2017 відкладено розгляд справи на 10.04.2017; зобов'язано позивача надати суду копії накладних на поставку товару.

10.04.2017 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення позивача № 1 про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №7494/17), пояснення позивача № 2 про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №7492/17), пояснення позивача № 3 про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №7493/17).

У судовому засіданні 10.04.2017 від відповідача надійшов від 10.04.2017, в якому останній просив суд застосувати строк позовної давності до основного боргу та пені.

У судовому засіданні 10.04.2017 судом оголошено перерву до 20.04.2017.

У судовому засіданні 20.04.2017 позивача підтримав позов повністю.

Представник відповідача проти наявності у нього заборгованості перед позивачем не заперечував, підтвердив підписання акту звірки взаєморозрахунків на суму заявлену у позові, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Також, представником відповідача було заявлене усне клопотання про виклик у судове засідання представника з Київської обласної ради, для дачі пояснень стосовно заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Метою участі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів є вирішення питань щодо обставин справи, дослідження наявних у справі доказів чи збирання нових доказів, інших питань, що виникають під час судового розгляду.

Враховуючи вищезазначене, оскільки предмет розгляду даної справи не має ніякого відношення до зазначеної посадової особи, суд вважає за недоцільне викликати для дачі пояснень вказану особу та відмовляє в задоволенні даного клопотання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Руол Стандарт (далі - постачальник) та Колективним підприємством Санаторій Перемога (далі - покупець) у період з 2012-2015 років було укладено декілька договорів на постачання

(далі Договір), відповідно до п. 1.1. договорів постачальник зобов'язується постачати і передати у власність покупцю певний товар, а Покупець зобов'язаний приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Згідно з п. 3.1 договорів встановлено, що покупець оплачує доставлений постачальником товар за ціною, вказаною в накладній, яка виписується на кожну партію товару окремо.

Відповідно до п. 4.1. договорів розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту передачі товару.

Пунктами 7.1. та 7.2. договорів встановлено, що передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті поставки.

Приймання товару за кількістю та якістю здійснюється в пункті покупцем на підставі накладної, підписаної комірником з боку покупця та сертифікатом якості.

Відповідно до п. 9.1. договорів встановлено, що у разі затримки поставки товарів на строк більший ніж 5 днів продавець відшкодує покупцю збитки в розмірі 20% вартості товарів, що поставляються по договору.

Договори по яким виникла заборгованість у відповідача перед позивачем були укладені 21.03.2014 р. № 1/03 та 21.05.2015 р. № 25/02 від 21.02.2015 р.

Пунктом 8.1. договору № 1/03 від 21.03.2014 р. визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014 р.

Пунктом 8.1. договору № 25/02 від 21.02.2015 р. визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2015 р.

Позивач зазначає, що з 2012 року до 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено чотири майже ідентичних договори на постачання продуктів харчування та напоїв, відповідно до яких ним було поставлено відповідачу товарів на суму 3 890 417,10 грн.

Відповідачем були здійсненні часткові оплати за поставлений, товар у сумі 2 989 304,57 грн. (виписка по рахунку позивача із банку за період з 01.01.2012 року по 05.12.2016 року додається, як доказ).

На підтвердженням визнання відповідачем грошового боргу перед позивачем у сумі 901 112,53 грн. (як різниця між сумою поставленого відповідачу товару - 3 890 417,10 грн. - та сплачених відповідачем коштів - 2 989 304,57 грн.) є останній акт звірки взаєморозрахунків, укладений сторонами станом на 01.10.2015 року (копія цього акту наявна у матеріалах справи).

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем підтверджений грошовий борг за поставлений товар на суму 901 112,53 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач звернувся до суду з позовною заявою та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за невиконання умов укладених між позивачем та відповідачем договорів постачання товару № 1/03 від 21.03.2014 р. та № 25/02 від 21.02.2015 р.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Оцінивши в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 534. Цивільного кодексу України визначено, що черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2)у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3)у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ч.1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як вже було встановлено судом, між сторонами були укладені договори постачання товару № 1/03 від 21.03.2014 р. та № 25/02 від 21.02.2015 р., за п. 1.1. договорів постачальник зобов'язується постачати і передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язаний приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Судом установлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково на суму 2 989 304,57 грн., що підтверджується банківськими виписками по банківському рахунку позивача (копія міститься в матеріалах справи).

Позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з Листами (Лист №632 від 20.08.2015 року та Лист №701 від 24.10.2016 року - копії додається як доказ Позивача) із пропозицією сплатити борг, але будь-якої відповіді та грошових коштів ним отримано не було.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договорами покупець належним чином не виконав, у передбачених Договорами порядку та строк, отриманого товару на суму 901 112,53 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за Договорами перед продавцем в розмірі 901 112,53 грн, що і стало підставою заявленої позовної вимоги. Відповідачем, в свою чергу, вказаний факт наявності заборгованості не спростовано.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки в розмірі 901 112,53 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі - 31 773,47 грн. та індексу інфляції у розмірі 116 194,04 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, при перевірці розрахунку суми збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції у розмірі 116194,4 підлягають задоволенню частково у сумі 116194.36 грн., згідно наведеного нижче розрахунку:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 13.10.2015 - 15.12.2016 901112.53 1.129 116194.36 1017306.89

Таким чином, загальна сума збитків від інфляції річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 116194.36 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення індексу інфляції позивачу необхідно відмовити.

При перевірці розрахунку суми 3% річних, судом встановлено, що розмір суми 3% річних за заявлений позивачем період, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 901112.53 13.10.2015 - 15.12.2016 430 3 % 31776.71

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми збитків від інфляції, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків від інфляції підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 31 773,47 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву в якому ним було заявлено строк позовної давності.

Відповідач зазначав, що позивачем було вказано період виникнення боргових зобов'язань протягом 2012- 2015 р.

Обґрунтовуючи дані доводи відповідач стверджував, що між позивачем та відповідачем дійсно були укладені чотири договори у різні періоди часу, а саме: у 2012 р. - договір №01/07 від 12.07.2012 р.: у 2013 р. - договір № 22 від 29.05.2013р.: у 2014 р. - договір № 1/03 від 21.03.2014р.; у 2015 р. - договір № 25/02 від 25.02.2015 р. на певний строк.

Також, відповідач зазначив, що у відповідності до вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, отже у позивача строки звернення до суду за захистом своїх прав щодо невиконання зобов'язання за договорами 2012р. та 2013 р. є такими, що пропущені.

Відповідачем було також зазначено, що відповідно до вимог статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а тому позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення пені.

Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у позові у зв'язку з пропущеним строком звернення до суду.

Стосовно, заявленої позовної давності суд зазначає наступне:

Оскільки сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків на суму 901 112,53 грн., в якому сторони погодили, що станом на 01.10.2015 р. розмір заборгованості відповідача перед позивачем за неоплату поставленого товару складає 901 112,53 грн. Спірний акт було підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відповідними печатками товариств.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно у відзиві заявив про застосування строку позовної давності, у зв'язку з тим, що такий строк переривався, внаслідок укладання сторонами акту звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, а відтак строк позовної давності має обчислюватися з наступного дня після укладання сторонами акту звірки взаєморозрахунків, тобто з 02.10.15.

Отже, суд дійшов висновку, що позовна давність сплине лише 02.10.2018, що свідчить про необґрунтованість заперечень відповідача.

Також у відзиві відповідач просив застосувати строк позовної давності і до заявленої позивачем пені, однак суд вважає, що відповідач помилково зазначив про дане стягнення, оскільки позивачем у прохальній частині позову пеня заявлена не була, а відтак доводи відповідача також є необґрунтованими.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 1 049 080,36 грн., з них: основного боргу - 901 112,53 грн., 3% річних - 31 773,47 грн., та індексу інфляції - 116 194.36 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 15736,21 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Колективного підприємства Санаторій Перемога (ЄДРПОУ 02647496; адреса: 08296, Київська обл., місто Ірпінь, селище міського типу Ворзель, ВУЛИЦЯ ПРОЛЕТАРСЬКА, будинок 36) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Руол Стандарт (ЄДРПОУ 34200887; адреса: 26400, АДРЕСА_1) грошові кошти: основного боргу - 901 112,53 грн (дев'ятсот одна тисяча сто дванадцять гривень 53 копійки), 3% річних - 31 773,47 грн. (тридцять одну тисячу сімсот сімдесят три гривні 47 копійок) та збитків від інфляції - 116 194.36 грн (сто шістнадцять тисяч сто дев'яносто чотири гривні 36 копійки) та судовий збір - 15 736,21 грн. (п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять шість гривень 21 копійка).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 03.05.2017 р.

Суддя В.М. Антонова