Рішення

від 26.04.2017 по справі 920/154/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.04.2017

Справа № 920/154/17

Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю. розглянув матеріали справи № 920/154/17

за позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістік», м.Київ

до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Тлалок», м.Суми

про стягнення 39229,63 грн.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, за довіреністю від 01.02.2017,

відповідача – не з’явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 39229,63 грн. заборгованості по договору поставки № 1237 від 01.01.2014року, а саме: 19675,39 грн. основного боргу,8161,24 грн. – 20% річних, 11393,00 грн. інфляційних збитків, а також 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, в засідання суду не з’явився.

Ухвала про порушення провадження у справі №920/154/17 від 06.03.2017р., що направлялась судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем в позовній заяві, а саме : 40007, м.Суми, вул. Харківська,30 , була повернута поштою з відміткою “за закінченням терміну зберігання”.

Згідно Виписки з ЄДР юридичних та фізичних осіб – підприємців Серія АВ №273636 від 04.09.2013р. відповідач знаходиться за адресою: 40007, Сумська область, м. Суми, вул. Замостянська,будинок,1. Тому, суд направляв відповідачу ухвалу про порушення у справі №920/154/17 від 06.03.2017року і за вказаною у Виписці адресою. Зазначена ухвала суду також була повернута відділенням пошти з відміткою “за закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до ст. 64 ГПК України у разі відсутності сторін за адресою, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Тому, оскільки відповідач не скористався своїм правом на участь у даному судовому засіданні, клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача в дане судове засідання не надходило, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем 01.01.2014року був укладений договір поставки №1237, за умовами п.1.1. якого постачальник (позивач) зобов’язується передати у власність покупця алкогольні напої (товар), а покупець (відповідач) зобов’язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Згідно п. 4.1 договору, найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня отримання товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженими сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін – шляхом попередньої оплати (п. 6.1 договору).

Строк дії договору №1237 від 01.01.2014року визначений у п. 9.6 договору поставки, в якому зазначено, що договір чинний протягом 2 років з дати укладення. У випадку , якщо жодна зі Сторін не заявить про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний Договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.

По видатковій накладній № 4975 від 07.02.2014року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 27764,34 грн.

При цьому, у згаданій видатковій накладній зазначено, що поставка товару здійснювалася на підставі та відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору від 01.01.2014року.

За отриманий товар відповідач перед позивачем розрахувався частково і залишок заборгованості станом на 27.02.2017 складає 19675,39 грн.

Факт отримання відповідачем продукції за договором підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною № 4975 від 07.02.2014року на якій міститься підпис та відтиск печатки відповідача. Копія зазначеної видаткової накладної долучена до матеріалів справи ( а.с.11).

Але, як пояснив представник позивача, відповідач розрахунки з позивачем повністю не провів, тому позивач був змушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Таким чином, на день подачі позовної заяви до суду, заборгованість відповідача перед позивачем по основному боргу склала 19675,39 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю – продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов’язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права – покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 19675,39 грн. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 530, 610, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по договору №1237 від 01.01.2014 позивач просить стягнути з відповідача 8161,24 грн. - 20% річних.

Згідно п. 9.2 договору №1237 від 01.01.2014року, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частина 4 ст. 232 Господарського кодексу України встановлює, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги стосовно стягнення 8161,24 грн. – 20% річних за порушення терміну виконання грошових зобов‘язань є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, так само як і 3% річних, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р.).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11393,00 грн. інфляційних втрат є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тлалок» ( 40007, Сумська область, м. Суми, вул. Замостянська, будинок,1,ідентифікаційний код 38868028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Баядера Логістик” (02088, м.Київ, вул. Є.Харченка,42, ідентифікаційний код 35871504) 19675,39 грн. основного боргу, 8161,24 грн. - 20% річних , 11393,00 грн. інфляційних втрат, 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3.           Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.04.2017р.

Суддя

ОСОБА_2