Рішення

від 28.04.2017 по справі 920/240/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.2017

Справа № 920/240/17

Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Мудрицькій С.Ю. розглянув матеріали справи № 920/240/17

за позовом – Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Сумський райавтодор», м.Суми

до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумысвязь», м.Суми

про стягнення 28516,46 грн.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1,

відповідача – не з’явився.

В судовому засіданні 10.04.2017року оголошувалася перерва до 10 год.30 хв. 28.04.2017 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 28516,46 грн. заборгованості, а саме:15631,84 грн. основного боргу, 1165,32 грн. 3% річних, 11719,30 грн. інфляційних збитків, а також 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керівник відповідача подав клопотання від 27.04.2017року № 5, в якому просить перенести судове засідання на іншу дату, у зв’язку з відрядженням та неможливістю направити в дане судове засідання іншого представника підприємства.

Крім того, відповідач у клопотанні повідомляє, що платіжним дорученням № 251 від 11.04.2017 він сплатив позивачу суму основного боргу в розмірі 15631,84 грн., а платіжним дорученням від 27.04.2017 № 274 сплатив судові витрати в розмірі 1600,00 грн. Копії згаданих платіжних доручень додані до клопотання. Також в даному клопотанні відповідач стверджує, що позивачем невірно здійснено нарахування пені та інфляційних збитків, однак контррозрахунку пені та інфляційних нарахувань до клопотання ним не додано.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив факт надходження від відповідача суми основного боргу в розмірі 15631,84 грн., тому просить суд припинити провадження у справі в цій частині за відсутністю предмету спору та наполягає на задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та інфляційних нарахувань.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд залишає без задоволення, оскільки суд не визнавав обов’язковою явку представників сторін в судове засідання, відповідачу було надано достатньо часу та можливості для підготовки документів в обґрунтування своєї позиції по справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, суд встановив наступне.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що по видатковій накладній № 148 від 22.07.2014 року він поставив відповідачу товар (асфальтобетон) на загальну суму 20631,84 грн. і відповідачу позивачем був виставлений на оплату рахунок-фактура №95 від 22.07.2014року на суму 20631,84 грн.

Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковою накладною №148 від 22.07.2014року, на якій міститься підпис відповідача, банківською випискою, рахунком-фактурою № 95 від 22.07.2014, а також довіреністю № 28 від 16.07.2014 на отримання товару на ім‘я ОСОБА_2 (копії вказаних документів долучені до матеріалів справи). Таким чином, підписання сторонами видаткової накладної № 148 від 22.07.2014 свідчить про укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов’язань.

Як свідчать матеріали справи, відповідач за отриманий товар розрахувався частково в розмірі 5000,00 грн., у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14.03.2017 року склала 15631,84 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов’язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Оскільки у даному випадку інший строк оплати не встановленний, то відповідач (покупець) зобов'язаний був оплатити товар (асфальтобетон) позивачеві (продавцеві) відразу після його прийняття, тобто не пізніше 23.07.2014 року.

28.04.2017 року відповідач подав докази сплати основного боргу, а саме копію платіжне доручення № 251 від 11.04.2017 року на загальну суму 15631,84 грн. , а також - копію платіжного доручення № 274 від 27.04.2017 про сплату на користь позивача 1600 грн. витрат по сплаті судового збору.

Тому провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 15631,84 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в сумі 1165,32 грн. за період з 19.09.2014 по 14.03.2017 року та інфляційні збитки в сумі 11719,30 грн. за період з 19.09.2014 по 14.03.2017року.

На підставі ст.625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом, або договором не встановлений інший розмір процентів. Згідно наданого позивачем розрахунку відповідачу нараховано до сплати 11719,30 грн. – інфляційних витрат та за прострочення оплати товару 3 % річних в сумі 1165,32 грн.

Заперечення відповідача стосовно нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних суд до уваги не приймає, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу та річні , сплата яких передбачена ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

З урахуванням зазначеного, судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку інфляційних збитків та 3% річних, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, згідно з яким розмір інфляційних нарахувань складає 11719,30 грн. , а 3% річних – 1165,32 грн.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач з урахуванням всіх обставин справи, подав суду обґрунтований розрахунок інфляційних втрат та 3% річних. За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення, інфляційних втрат та 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.1-1 статті 80, статтями 32, 33, 34, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумысвязь» (40021, м.Суми, вул. Г.Кондратьєва, 168-Б, ідентифікаційний код 32462552) на користь Дочірнього підприємства «Сумський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Сумський райавтодор» (40021, м.Суми, вул. Лебединська,17-А, ідентифікаційний код 24023000) 11719,30 грн. інфляційних нарахувань, 1165,32 грн. 3% річних.

3.          В частині вимог щодо стягнення 15631,84 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

4.          Видати наказ після вступу рішення в законну силу.

Повне рішення складено 03.05.2017р.

Суддя

ОСОБА_3