Рішення

від 27.04.2017 по справі 367/6935/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6935/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П. Провадження № 22-ц/780/1571/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1. Категорія 46 27.04.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

27 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Верланова С.М.,

за участю секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння , -

встановила:

У вересні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Заявлені вимоги мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки пл. 0,15 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі якого ОСОБА_3 одержав державний акт на право власності на земельну ділянку. В подальшому земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу та на державному акті було зроблено відмітку про перехід права власності до даної особи.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 липня 2014 року за позовом прокурора визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922217, виданий ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, скасовано його державну реєстрацію. Вказаним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки, на момент прийняття рішення радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське не були визначені, а тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

В подальшому Указом Президента України від 01 травня 2014 року територію національного природного парку Голосіївський розширено на 6462,62 га. за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва. В той же час, за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 19 липня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до 111 кварталу. Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку Голосіївський .

Просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку пл. 0,15 га. з кадастровим номером 3210946200:01:042:0046, яка розташована за адресою смт. Коцюбинське Київської області, вул. Кооперативна, 47, вартістю 77 214,38 гривень.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що судом не надано належної оцінки доводам прокурора щодо порушення прав позивача - Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого від імені держави розпоряджатись земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка на даний час одночасно відноситься і до земель природно-заповідного фонду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2023/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3, передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку пл. 0,15 га. ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт. Коцюбинське по вул. Кооперативній, 47.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 одержав державний акт серії ЯЖ№922217 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:044:0046 пл. 0,15 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

21 липня 2009 року ОСОБА_2. придбав зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_2.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 15 липня 2014 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради та визнано недійним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №922217 виданий ОСОБА_3, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів того, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України та підлягає витребуванню на користь позивача.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ЗК України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

Згідно ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст. 57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Частиною першою ст. 17 ЛК України встановлено, що у постійне користування ліси на землях саме державної власності, для ведення лісового господарства, без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У позовній заяві перший заступник прокурора посилається на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку Голосіївський та незаконно вибула із власності держави в особі Кабінету Міністрів України та просить витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2.

Судом встановлено, що земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 селищною радою з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим рішення ради було визнано судом незаконним, а державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_3, недійсним. Отже, земельна ділянка є власністю держави, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст. ст. 13, 149 ЗК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно, зокрема, вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках .

У пункті 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 № 5 роз'яснено судам, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Оскільки Кабінет Міністрів України є власником земельної ділянки, яка вибула з володіння поза його волею, а відповідач користується нею без достатньої правової підстави, позов першого заступника прокурора Київської області підлягає до задоволення.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги прокуратурою Київської області було сплачено судовий збір на загальну суму 2 893,80 грн. Оскільки колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог, сплачений прокуратурою Київської області судовий збір підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0046, яка розташована за адресою смт. Коцюбинське Київської області, вул. Кооперативна, 47, вартістю 77 214,38 гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 2 893,80 гривень.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Матвієнко Ю.О.

ОСОБА_4