Рішення

від 19.04.2017 по справі 910/2541/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017№910/2541/17

За позовом Комунального підприємства Київський метрополітен

до Приватного підприємства Восток-1

про стягнення 171 239,84 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Гайдай Т.В. за довіреністю № 5 від 16.01.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство Київський метрополітен (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Восток-1 (далі - відповідач) про стягнення 171 239,84 грн., з яких 157 706,94 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 1 508,34 грн. та пені в сумі 12 024,56 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання в частині сплати орендної плати за користування орендованим майном, внаслідок чого за ним утворився борг і виникли підстави для нарахування пені та 3% річних. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2541/17, її розгляд призначено на 13.03.2017 року.

13.03.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 29.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/2541/17 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.07.2017 року.

18.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 19.04.2017 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити їх.

Представник відповідача в судове засідання 19.04.2014 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 19.04.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.09.2012 року між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Орендодавець), позивачем (Підприємство) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір № 687 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 01.08.2012 №124 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря; далі - об'єкт оренди, що знаходиться за адресою: станція метро Видубичі (вестибюль № 1), Б/Н, для змішаної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1. Договору, об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ Укрметротунельпроект , тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря, загальною площею 50,0 кв.м та зазначена в викопіюванні з Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що за користування об'єктом оренди Орендар сплачує Підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання Договору згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною цього Договору, становить без ПДВ 268, 91 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 13 445,42 грн.

Договором № 1 від 21.01.2013 року сторони домовились внести зміни до Договору оренди від 18.09.2012 №687 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нежитлові приміщення на станції метро Видубичі ) та виклали п. 3.1. Договору в наступній редакції: За користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київради від 22.09.2011р. № 34/6250 та на дату підписання Договору, згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору, за перший місяць оренди становить без ПДВ: 89,55 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 4 477,29 грн.

За умовами п. 3.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці.

Згідно з п. 3.4. Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Підприємства, за яким закріплено майно на праві господарського відання чи оперативного управління (Балансоутримувача), а саме КП Київський метрополітен , починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання Сторонами акта приймання-передачі при поверненні Об'єкта оренди Орендодавцеві (п. 3.5. Договору).

Відповідно до п. 3.6. Договору орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди.

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 18.09.2012 року до 16.09.2015 року (п. 9.1 Договору).

Згідно з п. 9.4 Договору, договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 9.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

18.09.2012 року на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 18.09.2012.

Проте, відповідач належним чином не виконував взяті на себе договірні зобов'язання в частині сплати орендної плати, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про виселення з орендованого майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/27428/15 позов задоволено повністю; виселено Приватне підприємство Восток-1 з орендованого майна, а саме: частина переходу загальною площею 50,0 кв.м, що знаходиться за адресою станція метро Видубичі (вестибюль № 1); зобов'язано Приватне підприємство Восток-1 у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать Приватному підприємству Восток-1 та знаходяться за адресою станція метро Видубичі (вестибюль № 1).

Проте, відповідач орендоване майно позивачу не повернув та не сплачував орендну плату за час фактичного користування ним, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість по орендній платі за період з вересня 2015 по січень 2017 року в сумі 157 706, 94 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати орендної плати, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю природою є договором оренди.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України, відповідно до змісту якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частинами 1, 2 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Вказані норми кореспондуються з приписами ч. ч. 1, 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна , відповідно до змісту яких орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як зазначалось судом вище, рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/27428/15 виселено Приватне підприємство Восток-1 з орендованого майна, а саме: частина переходу загальною площею 50,0 кв.м, що знаходиться за адресою станція метро Видубичі (вестибюль № 1); зобов'язано Приватне підприємство Восток-1 у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення суду законної сили демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать Приватному підприємству Восток-1 та знаходяться за адресою станція метро Видубичі (вестибюль № 1).

02.02.2017 року Голосіївським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 53323443 з примусового виконання вищевказаного судового рішення.

Як встановлено судом на підставі відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження http://asvpweb.nais.gov.ua/#/search-debtors рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/27428/15 не виконано, об'єкт оренди позивачу не повернуто.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Керуючись зазначеними нормами чинного законодавства та враховуючи умови п. 3.5. Договору, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог у частині стягнення заборгованості по орендній платі за час фактичного користування майном у період з вересня 2015 по січень 2017 року в сумі 157 706, 94 грн.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 20.11.2012 № 3-54гс12, та пункті 5.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , в якому наголошено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Таким чином, оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві орендну плату за період з вересня 2015 року по січень 2017 року, відповідний борг в сумі 157 706,94 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 508,34 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011), за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 21.03.2016 по 06.02.2017 в сумі 1 508, 34 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 12 024, 56 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як на тому наголошено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Відповідно до пункту 6.2. Договору за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Проте, як вказувалось вище, Договір діяв по 16.09.2015, докази його пролонгації в матеріалах справи відсутні, а пеня позивачем нарахована за прострочення грошового зобов'язання за період з вересня 2015 по січень 2017, тобто, за період часу користування об'єктом оренди без внесення орендної плати, але вже після закінчення строку дії правочину.

Враховуючи наведені обставини справи, суд дійшов висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення ним сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Вищого господарського суду України від 24.05.2016 у справі № 910/29612/15 та від 26.07.2016 у справі № 910/27799/15.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в часті стягнення пені в розмірі 12 024, 56 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення основного боргу та 3% річних обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Восток-1 (04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 26, квартира 53; код ЄДРПОУ 37423518) на користь Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 35; код ЄДРПОУ 03328913) 157 706 (сто п'ятдесят сім тисяч сімсот шість) грн. 94 коп. основного боргу, 3% річних в сумі 1 508 (одну тисячу п'ятсот вісім) грн. 34 коп. та 2 388 (дві тисячі триста вісімдесят вісім) грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.04.2017.

Суддя М.Є. Літвінова