Рішення

від 24.04.2017 по справі 910/3127/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2017№910/3127/17

За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК

до Товариства з обмеженою відповідальністю МД2 ГРУПП

про стягнення 190 000, 00 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Діденко І.В. за довіреністю № 7590-К-О від 27.12.2016;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПРИВАТБАНК (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МД2 ГРУПП (далі - відповідач) про стягнення 190 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2017 порушено провадження у справі № 910/3127/17, її розгляд призначено на 22.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 12.04.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.04.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 24.04.2017 року.

24.04.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 24.04.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 24.04.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2015 року відповідач (клієнт) звернувся до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПРИВАТБАНК (банк) із Заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

За змістом вказаної заяви своїм підписом клієнт виразив згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг (розміщені на сайті www.pb.ua.), Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Підписуючи заяву, в порядку діючого законодавства клієнт погодився на ведення з ПАТ КБ ПРИВАТБАНК документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому умовами та правилами надання банківських послуг.

При цьому, своїм підписом клієнт приєднався та зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів та додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження про банківське обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.pb.ua або інший інтернет-/SMS-ресурс, зазначений банком).

Зазначені Умови та правила надання банківських послуг розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua, є публічною офертою, що містить умови та правила надання послуг банком його партнерами, до якої приєднується клієнт підписуючи заяву у відділенні банку.

Відповідно до пункту 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів і угод чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Пунктом 3.2.1.7.6 розділу 3.2.1.7 Умов визначено, що кредитною угодою є даний розділ "Умов та правил надання банківських послуг" разом з угодою на приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви на відкриття поточного рахунку з карткою зі зразками підписів і відбитком печатки" або у формі авторизації кредитної угоди у системі клієнт банк/ інтернет клієнт банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або розрахунковими документами клієнта на використання коштів в рамках кредитного ліміту у межах вказаних ним сум.

У відповідності до пункту 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов).

Згідно з пунктом 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом: одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Положеннями пункту 3.2.1.1.6 Умов встановлено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Відповідно до пункту 3.2.1.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до довідки № 08.7.0.0.0/170126103101 від 26.01.2017 позивачем наданий кредитний ліміт на поточний рахунок відповідача у встановленому розмірі, який складав з 22.12.2015 року - 0,00 грн., з 24.12.2015 - 65 000,00 грн., з 11.01.2016 - 190 000,00 грн.

Отже, позивач надав відповідачу кредитний ліміт в розмірі 190 000,00 грн., яким останній неодноразово користувався, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку відповідача. При цьому, суд зазначає, що означена виписка по рахунку відповідача є належним доказом в підтвердження факту надання кредитних коштів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно зі ст. 41 Закону України Про Національний банк України та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України Про банки та банківську діяльність Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п. п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року, (далі за текстом - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Так, зокрема, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Згідно з п. п. 5. 6, абз. 2 п. 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

З огляду на зазначене, факт надання позивачем відповідачу кредиту у розмірі 190 000, 00 грн. підтверджується належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань отриманий кредит не погасив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за кредитом в сумі 190 000, 00 грн.

19.09.2016 року позивач направив відповідачу претензію з вимогою про погашення заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 24.09.2015.

Проте зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач так і не погасив наданий позивачем кредитний ліміт, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. ч. 1-3, ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як зазначалось судом вище, 24.09.2015 відповідач звернувся до позивача із заявою б/н, якою приєднався і погодився з умовами, викладеними в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.pb.ua і разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування, та в їх сукупності визначають його істотні умови та підтверджують факт його укладення між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлене договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору банківського обслуговування, суд дійшов висновку про його змішану правову природу, а саме, про те, що договір містить елементи договору банківського рахунку та кредитного договору на умовах овердрафту.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частини 1 та 2 статті 1067 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 1072 Цивільного кодексу України та ч. 22.9. статті 22 Закону України Про платіжні системи та переказ грошей в Україні банк повинен виконати розпорядження клієнта виключно в межах залишку грошей на рахунку платника.

Разом з цим, у відповідності до ч. 1 та 2 ст. 1069 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, норми чинного законодавства надають сторонам договору банківського рахунку можливість передбачити в ньому положення про надання банком клієнту овердрафту - короткострокового кредиту, який надається понад залишок грошових коштів на поточному рахунку клієнта в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка, що має місце у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання укладеного між ними договору банківського обслуговування від 24.09.2015 р. Отже, таке кредитування рахунка клієнта надає останньому можливість здійснювати платежі за умови відсутності або недостатність грошових коштів на його рахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.01.2015 р. у справі № 909/360/14.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 3.2.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг було визначено, що під кредитною угодою розуміється даний розділ Умов та правил надання банківських послуг разом з угодами на приєднання клієнта до Умов та правил надання банківських послуг (або у формі Заяви на відкриття поточного рахунку з карткою зі зразками підписів і відбитком печатки або у формі авторизації кредитної угоди у системі клієнт банк/інтернет клієнт банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або розрахунковими документами клієнта на використання коштів в рамках кредитного ліміту у межах вказаних ним сум.

Відповідно до матеріалів справи, клієнт належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання за договором банківського обслуговування, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за кредитом - 190 000,00 грн., що підтверджується наданими позивачем доказами та відповідним розрахунком, який був перевірений судом та не спростований відповідачем.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не погасив в повному обсязі заборгованість за Договором перед позивачем, відповідний борг в сумі 190 000,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки перед позивачем, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МД2 ГРУПП (02160, місто Київ, проспект Возз'єднання, будинок 15, офіс 223-А; код ЄДРПОУ 38065635) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, код ЄДРПОУ 14360570) 190 000 (сто дев'яносто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу та 2 850 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.05.2017.

Суддя М.Є. Літвінова