Рішення

від 27.04.2017 по справі 910/70/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2017Справа №910/70/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс"

про стягнення 104665,44 грн.

Суддя Маринченко Я.В

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю);

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс" про стягнення 104665,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем 1 укладено Договір-заяву на перевезення вантажу автомобільним транспортом на виконання умов якого позивач та ФОП ОСОБА_5 також уклали Договір-заяву від 05.05.2016 № 05/05/16, за якою останній здійснив перевезення вантажу. Вартість послуг з перевезення визначена в указаних Договорах-заявах та становила 3 800,00 дол. США зі сплатою 30 % передоплати при завантаженні. Оскільки, відповідач-1 оплату за надану послугу здійснив не в повному обсязі, сплативши 21.06.2016 на рахунок ФОП ОСОБА_5 10 050,25 грн., позивач просив стягнути з відповідача-1 основний борг у розмірі 85 191,95 грн., пеню в розмірі 12 534,79 грн., 3 % річних у розмірі 1 310,19 грн. та 5 228,21 грн. інфляційних втрат. Крім того, оскільки відповідач-2 поручився за виконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором-заявою, про що між позивачем та відповідачем-2 укладено відповідний Договір поруки від 01.08.2016 № 01/08-16, позивач просив стягнути з відповідача-2 основний борг у розмірі 500,00 грн. Також, під час розгляду справи позивач надала до матеріалів справи копію свідоцтва про шлюб від 08.12.2016 та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місяці проживання, відповідно до яких позивач - ОСОБА_1, змінила прізвище на ОСОБА_1.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач 1 та відповідач 2 відзиви на позовну заяву не надали, уповноважених представників у судове засідання не направили, хоча про час та місце розгляду справи були сповіщені у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів 1 та 2 за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 1 укладено Договір-заяву на перевезення вантажу автомобільним транспортом, за умовами якої відповідач надає вантаж для перевезення, здійснює організацію завантаження/вивантаження, а позивач приймає на себе зобов'язання з перевезення вантажу з наданням рухомого складу, придатного для перевезення заявленого вантажу, та який має ліцензію на здійснення вантажних перевезень.

Відповідно до заявки місцем та датою завантаження вантажу - пам'ятників на палетах, визначено м. Коростишів, Україна, 05.05.2016, вивантаження - по прибуттю у АДРЕСА_1. Вартість перевезення становила 3 800,00 дол. США зі сплатою 30 % передоплати при завантажені; автопоїзд ДАФ НОМЕР_3/ НОМЕР_4.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивач та ФОП ОСОБА_5 уклали Договір-заяву на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 05/05/16, за умовами якої позивач надає вантаж для перевезення, здійснює організацію завантаження/вивантаження, а ФОП ОСОБА_5 приймає на себе зобов'язання з перевезення вантажу з наданням рухомого складу, придатного для перевезення заявленого вантажу, та який має ліцензію на здійснення вантажних перевезень.

Місцем та датою завантаження вантажу - пам'ятників на палетах, визначено м. Коростишів, Україна, 05.05.2016, вивантаження - по прибуттю у АДРЕСА_1. Вартість перевезення становила 3 800,00 дол. США зі сплатою 30 % передоплати при завантажені; автопоїзд ДАФ НОМЕР_3/ НОМЕР_4.

Таким чином, відповідач 1 мав сплатити позивачу 1 140,00 дол. США при завантаженні, що в гривневому еквіваленті станом на 06.05.2016 становить 28 636,80 грн. (згідно з офіційним курсом НБУ 100 дол. США = 2512,3024 грн.), а решту в розмірі 2 660,00 дол. США сплатити після розвантаження 10.05.2016, що станом на 11.05.2016 в гривневому еквіваленті становить 67 005,40 грн. (згідно з офіційним курсом НБУ 100 дол. США = 2519,6137 грн.)

На підтвердження виконання умов договорів-заявок та доставки вантажоодержувачу вказаного вантажу позивачем надано до матеріалів справи копію міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 228126 з відмітками фіскальної служби про перетин кордону 10.05.2016 та відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу.

Однак, відповідач 1 оплату за здійснення перевезення здійснив не в повному обсязі, сплативши 21.06.2016 на рахунок ФОП ОСОБА_5 10 050,25 грн., що вбачається з дублікату квитанції № Р24А97292150А536341 від цієї ж дати.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст.11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з приписами ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач відповідно до умов Договору-заявки від 05.05.2016 № 05/05/2016 здійснив перевезення вантажу, що підтверджується відповідною копією міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 228126, проте відповідач 1 оплату наданих послуг здійснив не в повному обсязі, заборгувавши позивачу 85 591,95 грн. (18 586,66 грн. боргу передоплати та 67 005,40 грн. боргу за здійснене перевезення).

Поряд з цим, 01.08.2016 між позивачем та відповідачем 2 укладено Договір поруки № 01/08-16, за умовами якого останній поручився перед позивачем за виконання обов'язків відповідачем 1 за Договором-заявкою від 05.05.2016 № 05/05/2016, укладеним між позивачем та відповідачем 1.

За умовами п. 2.1., 2.2. Договору поруки у разі порушення відповідачем 1 обов'язків за Договором-заявкою відповідач 2 відповідає перед позивачем субсидіарно відносно відповідача 1 виключно у частині суми боргу в розмірі 500,00 грн., тобто тільки у тому разі, якщо відповідач 1 не задовольнить у повному обсязі або частково вимоги позивача відповідно до п. 3.1. цього Договору.

У разі несплати відповідачем 1 вартості послуг у строки, передбачені Договором-заявкою, позивач звертається з вимогою до відповідача 1 про відшкодування вартості послуг у межах суми, вказаної у п. 2.2. Договору поруки.

Даний Договір діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 ЦК України (п. 5.2. Договору).

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, визначених ч. 1 ст. 546 ЦК України, зазначено, зокрема, поруку.

Приписами ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З урахуванням викладеної у постанові від 17.09.2014 № 6-53цс14 правової позиції Верховного Суду України, словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити, що в даному випадку відповідач 2 виступає як боржник у визначеній Договором поруки частині зобов'язання в розмірі 500,00 грн., тобто має місце часткова порука по відношенню до основного зобов'язання в обмеженому визначеному обсязі. Тоді як субсидіарна відповідальність передбачає виконання зобов'язання таким поручителем додатково поряд з основним боржником. Однак, до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника, та якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність (ч. 2 ст. 619 ЦК України).

Таким чином, установивши порушення та невиконання відповідачем 1 умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою відповідача 2, та пред'явлення позивачем позову до суду 29.12.2016, тобто у межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання - 11.05.2016, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 2 грошової суми у визначеній Договором поруки розмірі в 500,00 грн. Відтак, сума основного боргу, яка полягає стягненню з відповідача-1, становить 85 091,95 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 1 пеню в розмірі 12 534,79 грн., нарахованої на суму основного боргу в розмірі 85 591,95 грн. за період з 21.06.2016 до 12.12.2016 на підставі ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У той же час судом встановлено, що між сторонами відсутня письмова угода щодо забезпечення виконання оплати відповідачем 1 послуг з перевезення вантажу шляхом застосування до останнього штрафних санкцій у вигляді пені. Таке забезпечення не встановлено й законом, зокрема, ст. 230, 231 ГК України, які зазначені позивачем як підстава для нарахування пені.

З наведеного слідує, що підстави для нарахування та стягнення з відповідача 1 пені за прострочення оплати наданих послуг з перевезення вантажу відсутні, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 1 інфляційні втрати за період з липня 2016 року до листопада 2016 року в загальному розмірі 5 228,21 грн. та 3 % річних за період з 21.06.2016 до 12.12.2016 у загальному розмірі 1 310,19 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із наданого позивачем розрахунку вказаних компенсаційних виплат вбачається, що останній містить помилки та зроблений без урахування приписів вищенаведеної статті.

Судом встановлено, що 3 % річних нараховані позивачем за період з 21.06.2016 до 12.12.2016 на суму боргу з урахуванням інфляційного збільшення, що суперечить приписам чинного законодавства та умовами договору не встановлено.

Одночасно, із матеріалів справи вбачається, що сторони фактично змінили умови оплати наданих послуг за Договором-заявою, так як позивач здійснив перевезення вантажу без отримання від відповідача 30 % передоплати.

Таким чином, здійснивши арифметичний перерахунок інфляційних втрат на суму основного боргу в розмірі 85 591,95 грн. за вказаний позивачем період, суд встановив, що дана вимога підлягає задоволенню частково в розмірі 5 228,20 грн.

Здійснивши арифметичний перерахунок 3 % річних на суму боргу в розмірі 85 591,95 грн. за період з 21.06.2016 до 12.12.2016, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягає сума вказаної компенсаційної виплати в розмірі 1 231,12 грн.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Поряд із цим, судом було встановлено, що позивачем не доплачено при поданні позовної заяви 1,50 грн. судового збору. Відтак, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача-1, суд дійшов висновку покласти судовій збір на останнього шляхом стягнення в доход державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_2) 85 091 (вісімдесят п'ять тисяч дев'яносто одну) грн. 95 коп. основного боргу, 5 228 (п'ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 1 231 (одну тисячу двісті тридцять одну) грн. 12 коп. 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 371 (одна тисяча триста сімдесят одна) грн. 96 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віталспецсервіс" (03061, м. Київ, пр.-кт Відрадний, буд. 95Г, офіс 414; ідентифікаційний код 39671813) 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 7 (сім) грн. 49 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) у доход державного бюджету України 1 (одну) грн. 50 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 03.05.2017

Суддя Я.В. Маринченко