Рішення

від 18.04.2017 по справі 910/2426/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2017Справа №910/2426/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГ ЕВРАЗХОЛДІНГ"

про стягнення 170 158,58 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГ ЕВРАЗХОЛДІНГ" про стягнення 170 158,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної поставки оплаченого позивачем товару згідно умов Договору №26/УС-15/16-306 від 03.08.2016 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 116 343,01 грн. - суми авансового платежу за вирахуванням вартості поставленого товару, 23 268,60 грн. - штрафу, 1 736,30 грн. - 3% річних, 8 144,00 грн. - інфляційних втрат, 20 666,67 грн. - відшкодування податку на додану вартість, 2 552,38 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 21.03.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 року відкладено розгляд справи на 18.04.2017 року.

В судове засідання 18.04.2017 року представники позивача та відповідача не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 17.02.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 18.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2016 року між Приватним акціонерним товариством "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" (далі по тексту - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГ ЕВРАЗХОЛДІНГ" (далі по тексту - відповідач, постачальник) укладено Договір №26/УС-15/16-306 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 2.1. Договору) Постачальник приймає на себе зобов'язання поставити, а Покупець прийняти та оплатити товарно-матеріальні цінності за ціною, у кількості, асортименті, в строки та з якісними характеристиками, вказаними в додатках до Договору.

Загальна сума Договору з урахуванням ПДВ складає 124 000,01 грн. (п.3.2 Договору).

Згідно з п.п. 5.1, 5.2 Договору поставка товару здійснюється партіями товару. Під партією товару розуміється переданий на умовах цього договору товар по одному комплекту товаросупроводжувальних документів. Товар постачається на умовах поставки зазначених в додатках до Договору у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

У відповідності до додатку №1 до Договору оплата продукції мала бути здійснена 100% передоплатою, у відповідності до чого Позивач 05.08.2016 провів передоплату 100% від вартості товару у розмірі 124 000,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням №913983 від 05.05.2016 року на суму 124 000,00 грн.

Таким чином Позивачем здійснено 100% передоплати за поставку товару (авансовий платіж).

Поставка мала відбутись на протязі 3 календарних днів з дати проведення передоплати у зв'язку із чим крайній строк поставки продукції був 08.08.2016 року.

10.08.2016 року відповідачем поставлено позивачу частину товару (куток 50х50х5) у кількості 620,00 кг. вартістю 7 657,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №720 від 10.08.2016 року.

Згідно з п.10.8 Договору у випадку прострочення поставки товару більше ніж на 10 робочих днів від строку поставки, встановленого додатку до договору, Покупець має право придбати не поставлений товар в інших осіб, відмовитись від прийняття товару, поставка якого прострочена. При цьому Постачальник зобов'язаний повернути авансовий платіж, якщо такий мав місце, а також оплати штрафні санкції відповідно до умов договору.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем здійснено 100% передоплату за товар, а відповідачем в порушення умов Договору здійснено часткову поставки товару на суму 7 657,00 грн., в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 116 343,01 грн. вартості передоплаченого непоставленого товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін .

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив 100% авансовий платіж за товар, а відповідач в порушення умов Договору поставив лише частину товару вартістю 7 657,00 грн., в зв'язку з чим має перед позивачем заборгованість в розмірі 116 343,01 грн. з повернення суми авансового платежу за вирахуванням ввартості поставленого товару.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 116 343,01 грн. (сума авансового платежу за вирахуванням вартості поставленого товару) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 20 666,67 грн. (компенсації податку на додану вартість) суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 10.10 Договору у випадку відмови Постачальника надати податкову накладну або у випадку порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, Постачальник зобов'язується відшкодувати Замовнику суму в розмірі податку на додану вартість визначену відповідно до законодавства України та умов договору, на протязі 5 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від Замовника.

04.10.2016 року позивачем на адресу відповідача направлено письмову вимогу №04/ДМТС-1273, в якій містилось прохання в п'ятиденний строк з дня отримання зазначеної вимоги оплатити на користь Позивача 20 666,67 грн. суми податку на додану вартість, що виник у зв'язку із ненаданням з боку Відповідача податкової накладної.

Вищевказана вимога залишена відповідачем без відповіді.

В зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов до висновку, що відповідачем порушено п. 10.10. Договору, а тому позовні вимоги про стягнення 20 666,67 грн. (компенсації податку на додану вартість) підлягають задоволенню.

Відповідач припустився порушення зобов'язання, а тому позивач, керуючись пунктами 10.3.1. Договору, просить суд стягнути з відповідача штраф, який за розрахунками позивача становить 23 268,60 грн.

Пунктом 10.3.1. Договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару, передбачених в договорі, Постачальник сплачує Покупцю за його вимогою штрафні санкції у вигляді неустойки у розмірі 0,5% за один календарний день прострочення (але не більше 20%) від вартості не поставленого в строк товару.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 23 268,60 грн. нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 736,30 грн. (3% річних) та 8 144,00 грн. (інфляційних втрат).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 1 736,30 грн. (3% річних) та 8 144,00 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГ ЕВРАЗХОЛДІНГ" (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 52-А, офіс 389; код ЄДРПОУ 40106848) на користь Приватного акціонерного товариства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" (93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5; код ЄДРПОУ 33270581) 116 343 (сто шістнадцять тисяч триста сорок три) грн. 01 коп. - суми авансового платежу за вирахуванням вартості поставленого товару, 23 268 (двадцять три тисячі двісті шістдесят вісім) грн. 60 коп. - штрафу, 1 736 (одну тисячу сімсот тридцять шість) грн. 30 коп. - 3% річних, 8 144 (вісім тисяч сто сорок чотири) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 20 666 (двадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 67 коп. - відшкодування податку на додану вартість, 2 552 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 38 коп. - судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 28.04.2017 року.