Ухвала

від 26.04.2017 по справі 308/15591/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/15591/13-ц

У Х В А Л А

Іменем України

26 квітня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ДЖУГИ С.Д., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за:

позовом ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2, до ОСОБА_3 і ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_5, про визнання недійсним договору іпотеки;

позовом ОСОБА_2 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за позовом ОСОБА_2: на стороні позивача ОСОБА_1, на стороні відповідачів ОСОБА_5, приватні нотаріуси: Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7, Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8;

зустрічним позовом ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустріним позовом ОСОБА_4, до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_5, приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину;

позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 і ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про встановлення нікчемності правочину із застосуванням наслідків його нікчемності та зобов'язання вчинити дії,

за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року, -

встановила:

09.09.2013 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 08.10.2013 залучено до участі в справі ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів (а.с. 48 т. 1). Позов мотивувався таким.

19.12.2008 і 29.07.2009 батько позивача ОСОБА_5 двома договорами подарував йому, відповідно, домоволодіння по вул. Миру, 22 в с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області та розташовану за цією ж адресою земельну ділянку площею 0,24 га із кадастровим № 2124880300:03:002:0012, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку).

У 2010 році ОСОБА_5 і ОСОБА_6 судовим порядком оспорили вказані договори дарування як такі, що були укладені із порушенням вимог закону. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було відмовлено в задоволенні їх позовів, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20.05.2011 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 було скасовано, позов ОСОБА_5 було задоволено, однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.10.2011 рішення апеляційного суду було скасоване, а рішення суду першої інстанції було залишене в силі, чим було підтверджено правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на будинок і земельну ділянку.

Втім, доки справа перебувала на розгляді в суді касаційної інстанції, Ужгородський міськрайонний суд ухвалою від 22.06.2011 затвердив мирову угоду в процесі виконання рішення цього ж суду від 27.07.2010 у справі № 2п-4671/10 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, відповідно до якої будинковолодіння № 22 по вул. Миру в с. Баранинці Ужгородського району було на погашення боргу передане у власність ОСОБА_6 і останній на підставі цієї ухвали суду зареєстрував своє право власності а майно, а 06.12.2011 подарував будинковолодіння ОСОБА_3

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08.02.2012 ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 22.06.2011 про визнання мирової угоди між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було скасовано.

Таким чином, належне позивачу майно протиправно перейшло у власність ОСОБА_3, по витребування якого він звернувся до суду. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2012, спірне майно витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

У подальшому позивачу стало відомо, що 14.02.2012 ОСОБА_3 уклала договір позики із ОСОБА_4, на підставі якого отримала від останньої 399000,00 грн на шість днів і зобов'язалася повернути кошти 21.02.2012. На забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором позики ОСОБА_3 передала 14.02.2012 вищезгадане будинковолодіння в іпотеку ОСОБА_4 Укладенням договору іпотеки було порушено право власності позивача на майно.

Посилаючись на ці обставини, на положення ЦК України, Закону України Про іпотеку , якими регулюються питання права власності, його захисту, правочинів та умов їх забезпечення іпотекою, позивач, вказуючи на суперечність дій щодо передачі належного йому майна проти його волі в іпотеку вимогам закону та його інтересам, просив визнати недійсним договір іпотеки від 14.02.2012, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, предметом якого є домоволодіння по вул. Миру, 22 в с. Баранинці Ужгородського району (а.с. 3-7 т. 1) .

09.01.2014 ОСОБА_2 у порядку ст. 34 ЦПК України як особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, з урахуванням доповнення і уточнення заяви пред'явив позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зазначив: на стороні позивача - ОСОБА_1, на стороні відповідачів - ОСОБА_5, приватних нотаріусів: Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7, Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8. Уточнений позов мотивувався таким.

07.03.2013 ОСОБА_1 будучи повноправним власником майна продав позивачу земельну ділянку і будинок по вул. Миру, 22 в с. Баранинці Ужгородського району, цього ж дня право власності на майно зареєстровано за позивачем. Це підтверджується обставинами, що наводилися в позовній заяві ОСОБА_1 та відображені і в заяві ОСОБА_2, де зазначається, серед іншого, що у контексті вимог закону щодо права власності та іпотеки ОСОБА_3 на момент укладання із ОСОБА_4 договору іпотеки не мала належного статусу іпотекодавця, оскільки не могла вважатися законним власником предмета іпотеки. Закон не передбачає можливості передачі в іпотеку майна, яке не належить іпотекодавцю. Окрім цього, власне договір іпотеки не відповідає вимогам закону щодо змісту договору, щодо відображення в ньому прав на земельну ділянку, права користування будинком осіб, які в ньому зареєстровані та проживають (ОСОБА_1 і його мати ОСОБА_9Д.) тощо. Договір укладався за усвідомлення сторонами наявності перешкод для передачі майна в іпотеку, за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, за наявності даних про те, що власником ділянки є ОСОБА_1 і т.ін., а тому - за недобросовісних дій сторін. Проте, договір був посвідчений без урахування цих обставин і речових прав, а також не був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі іпотек.

Апеляційний суд Закарпатської області скасовуючи 20.12.2013 ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15.10.2013 про заміну боржника у виконавчому провадженні на ОСОБА_2 дійшов висновку про відсутність правонаступництва обов'язків ОСОБА_2 як законного власника домоволодіння за іпотечним договором. Відтак, спірне будинковолодіння не може бути предметом іпотеки, оскільки не належить ОСОБА_3 Наявність іпотеки незаконно обмежує право власності позивача.

Однак, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не припинили звернення до суду з різними позовними та іншими заявами щодо належного позивачу нерухомого майна, чим фактично вчиняють йому перешкоди у здійсненні права власності, що їх він управі вимагати усунути. Позивачу з матеріалів справи стало відомо, що на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 22.06.2011 за ОСОБА_6 було 13.07.2011 зареєстровано право власності на спірне домоволодіння. У подальшому цю ухвалу суду було скасовано, а тому відпала й відповідна підстава для реєстрації права власності, проте, саме за наявності такої безпідставної реєстрації права власності ОСОБА_6 06.12.2011 подарував нерухомість ОСОБА_3

Виходячи з цих обставин, положень ЦК України, Закону України Про іпотеку , якими регулюються питання права власності, його захисту, правочинів та умов їх забезпечення іпотекою, позивач, вказуючи на порушення оспореним договором його права власності та на незаконність договору, остаточно просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14.02.2012 між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8

У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про встановлення нікчемності правочину із застосуванням наслідків його нікчемності та зобов'язання вчинити дії, який є безпідставним і не враховує дійсних обставини справи, зокрема, відповідності інтересам ОСОБА_1 договору дарування, переходу прав на майно до ОСОБА_2 і відсутності власне відповідного права вимоги у позивача, ОСОБА_2, вказуючи також на неналежність обраного ОСОБА_6 способу захисту права, просив відмовити (а.с. 116-122, 207-213 т. 1, а.с. 4-9 т. 2) .

17.01.2014 ОСОБА_6 пред'явив до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 позов про встановлення нікчемності правочину із застосуванням наслідків його нікчемності та зобов'язання вчинити дії, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів зазначив приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції. Позов ОСОБА_6 ґрунтується на таких обставинах.

ОСОБА_5 і ОСОБА_1 19.12.2008 уклали договір дарування житлового будинку № 22 по вул. Миру в с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області. На момент укладання договору ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім і від його імені діяла мати - ОСОБА_10. Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України, ст.ст. 203, 405 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 17, 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей , п. 40 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту країни від 03.03.2004 № 20/5, правочин щодо відмови від майнових прав дитини, до яких належить і право користування жилим приміщенням, не може суперечити правам дитини та може бути вчинений батьками лише за згодою органу опіки та піклування.

Виконком Баранинської сільради рішенням від 04.12.2008 № 161 надав дозвіл на укладання вищезгаданого договору. Однак, 01.10.2013 Ужгородський міськрайонний суд задовольнив вимогу ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування цього рішення виконкому, відповідно, оспорений договір укладено без дозволу органу опіки та піклування, цей правочин є нікчемним в силу положень ст. 203 ч.ч. 1, 6, ст. 215 ч. 2, ст. 224 ч. 1 ЦК України. Вимога про застосування наслідків нікчемності правочину підлягає вирішенню з урахуванням положень ст. 216 ЦК України та ст. 258 ч. 4 цього Кодексу (у відповідній редакції) щодо десятирічної позовної давності стосовно відповідної вимоги.

З огляду на таке обґрунтування позивач просив:

договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: вул. Миру, 22, с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області від 19.12.2008 між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 встановити нікчемним;

застосувати наслідки нікчемного правочину, зобов'язати ОСОБА_5 і ОСОБА_1 повернути одне одному в натурі все, що ними одержано на виконання нікчемного правочину, а саме предмет договору дарування від 19.12.2008 домоволодіння за № 22, що знаходиться за адресою: Ужгородський район, с. Баранинці вул. Миру;

зобов'язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції:

скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно - домоволодіння за № 22, що знаходиться за адресою: Ужгородський район, с. Баранинці вул. Миру, за ОСОБА_1 і зареєструвати право власності на це нерухоме майно за ОСОБА_5 (а.с. 151-154 т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 03.03.2014 цивільна справа № 308/15591/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, позовом ОСОБА_2 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки та цивільна справа № 308/558/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про встановлення нікчемності правочину із застосуванням наслідків його нікчемності та зобов'язання вчинити дії об'єднані в одне провадження (а.с. 148-149 т. 1).

26.01.2015 ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зазначила: на стороні позивача - ОСОБА_4, на стороні відповідачів - ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 і Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайуправління юстиції. ОСОБА_3 уточнювала свій позов і остаточно мотивувала його наступним.

14.02.2012 позивач у нотаріальній формі уклав із ОСОБА_4 безпроцентний договір позики, за яким отримав 399000,00 грн, що було еквівалентом 50000,00 доларів США, зі строком повернення коштів до 21.02.2012. Виконання позичальником зобов'язання було забезпечено іпотекою належного йому будинковолодіння № 22 по вул. Миру в с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, розташованого на земельній ділянці із кадастровим № 2124880300:03:002:0012 площею 0,24 га. У серпні 2012 з відповідних реєстраційних документів позивач дізнався, що право власності на будинковолодіння на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012 набув ОСОБА_1 Від третіх осіб позивач дізнався, що 07.03.2013 ОСОБА_1 продав спірне домоволодіння ОСОБА_2, договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_11

Між тим, ОСОБА_1 не мав права без згоди позивача відчужувати нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці. Крім того, в договорі відчуження майна вказано, що майно не перебуває в іпотеці, а спори щодо нього відсутні, тоді як насправді ОСОБА_1 приховав від ОСОБА_2 факти судових спорів та іпотеки щодо майна.

Під час нотаріального посвідчення договору були порушені вимоги щодо надання нотаріусу відомостей про зареєстрованих у будинку осіб, оскільки такої довідки у відповідній нотаріальній справі немає, а в даних будинкової книги є неточності щодо прізвища ОСОБА_1, де він записаний як Мадярчук , а не Малярчук , є й інші неточності. Знаючи, що у будинку були зареєстровані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, продавець будинку умисно не подав довідку про зареєстрованих осіб, тоді як у цьому випадку для відчуження будинку був необхідний і дозвіл органу опіки та піклування. У нотаріальній справі підставами для набуття у власність продавцем домоволодіння є договір від 19.12.2008, тоді як земельна ділянка була набута за договором від 24.07.2009.

Оскільки наведені обставини тягнуть недійсність правочину, що порушує публічний порядок (ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України), ОСОБА_3 остаточно просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, що знаходиться в с. Баранинці, вул. Миру, 22 Ужгородського району Закарпатської області, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді повернення кожною зі сторін одна одній у натурі всього отриманого на виконання правочину (а.с. 74-78, 176-178 т. 2).

Усі позови розглянуті в одному провадженні. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19.04.2016 постановлено:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки задовольнити;

позов третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки задовольнити частково;

визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14.02.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, предметом якого є домоволодіння, що знаходиться в Ужгородському районі, с. Баранинці, вул. Миру, 22, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, предметом якого є домоволодіння по вул. Миру, 22 в с. Баранинці Ужгородського району;

в задоволенні решти вимог позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_2, а також у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 про встановлення нікчемності правочину із застосуванням наслідків його нікчемності та зобов'язання вчинити дії, у зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання договору недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину - відмовити.

ОСОБА_4 ставить в апеляційній скарзі питання про скасування рішення суду із ухваленням нового рішення про відмову в позовах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і, відповідно, про задоволення позовів ОСОБА_3 і ОСОБА_6 Вважає рішення ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, суд не взяв до уваги, що зі зміною власника предмета іпотеки сама іпотека не припиняється, на час укладання оспореного договору предмет іпотеки належав іпотекодавцю, а ОСОБА_1 не мав права відчужувати предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя. У суду були всі підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного домоволодіння, а також для встановлення нікчемності договору дарування, за яким ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно. Ці підстави наводилися у позовних заявах осіб, які мали право відповідної вимоги, але не були враховані судом.

ОСОБА_6 оскаржив рішення суду з тих підстав, що суд залишив поза увагою норми закону та обставини справи, які свідчать про нікчемність оспореного договору дарування. Зокрема, не було враховано, що дозвіл органу опіки та піклування був необхідним для укладання договору, а зі скасуванням судом відповідного рішення Баранинської сільради слід дійти висновку, що договір був укладений за відсутності такого дозволу. ОСОБА_6 вказує на те, що мав право вимоги, яку пред'явив, оскільки оспореним правочином порушуються його майнові права, він претендує на спірне будинковолодіння виходячи з правовідносин, що виникли у нього з ОСОБА_5, внаслідок дій якого з його власності як позичальника вибуло майно, яким гарантувалося повернення отриманої позики. Сторона просить незаконне рішення суду скасувати, новим рішенням відмовити в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2, натомість задовольнити позови, що були пред'явлені ОСОБА_6 і ОСОБА_3

ОСОБА_3 теж вказує на незаконність рішення суду першої інстанції, просить його скасувати і відмовити ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в задоволенні їх вимог, а її вимоги та позов ОСОБА_6 - задовольнити з огляду на їх правомірність і обґрунтованість. Посилається загалом на ті ж обставини, якими мотивувався пред'явлений нею позов. Вважає дії з передачі спірного майна включно із земельною ділянкою в іпотеку правомірними, натомість незаконними вважає дії ОСОБА_1 із відчуження майна без згоди іпотекодержателя та вимоги, що пред'являлися ОСОБА_1 і ОСОБА_2

ОСОБА_2 подав письмові заперечення на апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_3, вказує на їх необґрунтованість, оскільки доводи скарг, умотивування яких значною мірою співпадає, не дають підстав для скасування рішення суду, який належно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення. Сторона зазначає, серед іншого, про суперечливість правової позиції апелянтів, яка не враховує чинних судових рішень та дійсних обставин справи, відповідно до яких єдиним власником спірної нерухомості є саме ОСОБА_1, який тривалий час вимушений був судовим порядком захищати своє право, що було порушене в тому числі й оспореним договором іпотеки.

Внаслідок відновлення майнових прав ОСОБА_1 застосування в даній ситуації законодавчих положень щодо збереження іпотеки при переході права власності на відповідне майно неможливе, позбавлене змісту та суперечить закону і дійсним обставинам. Навпаки, сторони договору іпотеки усвідомлювали протиправність своїх дій, на момент укладання договору ОСОБА_1 значився власником земельної ділянки, а іпотекодавець не мав належних документів на майно. ОСОБА_1 не перебував із апелянтами в жодних зобов'язальних правовідносинах і, відповідно, не має перед ними жодних цивільних обов'язків, зокрема, й таких, які б тягли обмеження його права власності. Вказує також на необґрунтованість доводів щодо нікчемності правочину, позаяк, зокрема, такий не призвів до порушення майнових чи житлових прав дитини, а що стосується питання про мирову угоду між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, то вимоги закону щодо порядку її укладання та визнання досі не виконані, а власне підстава для цієї угоди відпала ще у 2011 році.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - ОСОБА_13, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_14, які апеляції своїх довірителів підтримали, ОСОБА_2, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_15, які апеляції не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до такого .

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог; особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки, повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 ст. 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 12 ч. 1, ст. 13 ч.ч. 1-3, 6, ст.ст. 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст. 3 ч. 1, ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2, ст. 15 ч. 1, ст. 27 ч. 3 ЦПК України); сторони зобов'язані належно довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-61 ЦПК України).

У справі встановлені такі факти, обставини і відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства щодо права власності, його захисту, правочинів, забезпечення зобов'язань.

19.12.2008 за договором, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_5 подарував своєму синові ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який діяв за згодою своїх батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_10, домоволодіння, що знаходиться в с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, вул. Миру, 22, і складається з житлового будинку загальною площею 207,1 кв. м (літ. А), господарського боку (літ. Б), споруди (літ. І), огорожі (а.с. 155-156 т. 1).

Договір дарування був укладений за наявності дозволу, наданого рішенням Виконавчого комітету Баранинської сільської ради від 04.12.2008 № 161 як органом опіки та піклування ОСОБА_5 на дарування будинку сину (ст. 32 ч. 2, ст. 71 ч. 1 п. 3 ЦК України, ст. 177 ч. 2 СК України, ст. 18 ч. 3 Закону України Про охорону дитинства , ст. 12 ч. 4 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей ) (а.с. 159 т. 1).

24.07.2009 за договором, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_5 подарував своєму синові ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2400 га із кадастровим номером 2124880300:03:002:0012, розташовану в с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, вул. Миру, 22, і призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) (а.с. 9-11 т. 1).

У розумінні закону земельна ділянка разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями є об'єктом права власності - садибою, у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 177-179, 186, 188, 381 ЦК України). Із укладанням договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки обрадований ОСОБА_1 набув прав власності на відповідні майнові об'єкти і на садибу в цілому.

22.02.2011 Ужгородський міськрайонний суд постановив рішення у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 і ОСОБА_10 про визнання недійсними договорів дарування, скасування державної реєстрації права власності та свідоцтва і за позовом ОСОБА_6 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_5, ОСОБА_1 і ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування домоволодіння, яким відмовив у обох позовах (а.с. 13-17 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20.05.2011 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 було скасовано, договори дарування житлового будинку від 19.12.2008 і земельної ділянки від 24.07.2009 було визнано недійсними, державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок і земельну ділянку, розташовані по вул. Миру, 22 в с. Баранинці Ужгородського району, було скасовано (а.с. 249-250 т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.10.2011 рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 20.05.2011 скасовано, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 - залишено в силі (а.с. 26-28 т. 1).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 встановлено, зокрема, що:

15.05.2008 ОСОБА_6 надав ОСОБА_5 у позику 404000,00 грн на строк до 15.05.2009, повернення якої останній гарантував належним йому житловим будинком за адресою: Ужгородський район, с. Баранинці, вул. Миру, 22, що його зобов'язався не відчужувати до повного повернення позики, на цей час будинок вважався заставою;

договір про заставу нерухомого майна є нікчемним в силу прямої вказівки закону (ст.ст. 220, 236, 577 ЦК України та інші норми закону);

посилання позивача ОСОБА_6 на недійсність правочину з підстав, передбачених ст.ст. 71, 224 ЦК України, внаслідок скасування відповідного рішення органу опіки та піклування, не могли враховуватися через оскарження судового рішення, ухваленого із цього питання.

22.06.2011 у процесі виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27.07.2010, яким з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 було стягнуто 631616,00 грн боргу за договором позики від 15.05.2008, Ужгородський міськрайонний суд визнав мирову угоду між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, відповідно до якої заборгованість у загальному розмірі 631787,00 грн погашається ОСОБА_5 шляхом безповоротної передачі ОСОБА_6 права власності на домоволодіння та земельну ділянку площею 0,24 га, що розташовані в с. Баранинці по вул. Миру, 22, з моменту набрання ухвалою законної сили право власності на нерухоме майно визнається за ОСОБА_6 і на підставі ухвали реєструється за ним, сторони гарантують, що мировою угодою не порушуються права будь-яких третіх осіб (а.с. 168-171 т. 1).

На підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 22.06.2011 ОСОБА_6 зареєстрував 13.07.2011 право власності на нерухоме майно і за договором від 06.12.2011, посвідченим приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_16, подарував домоволодіння, яке складається із житлового будинку загальною площею 207,1 кв. м і земельної ділянки площею 0,2400 га із кадастровим номером 2124880300:03:002:0012, розташоване за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Баранинці, вул. Миру, 22, обдарованій ОСОБА_3, яка, у свою чергу, зареєструвала право власності на домоволодіння 12.12.2011, реєстраційний номер об'єкта 6808212 (а.с. 34-37 т. 2).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08.02.2012 ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 22.06.2011 про визнання мирової угоди скасовано, питання передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 172-173 т. 1).

Таким чином, нерухоме майно (садиба) вибуло з власності ОСОБА_1 та було набуто у власність ОСОБА_6 у період після скасування 20.05.2011 судом апеляційної інстанції рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 і до скасування 26.10.2011 судом касаційної інстанції вказаного рішення апеляційного суду (у період спору, який тривав), при цьому, на час відчуження майна обдарованій ОСОБА_3 було чинним судове рішення, яким захищено право власності ОСОБА_1 на це майно, а 08.02.2012 правова підстава, з якої ОСОБА_6 набув прав власності на нерухоме майно, перестала існувати (відпала).

Попри такі очевидні обставини, ОСОБА_3 на підставі договору, посвідченого 14.02.2012 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, прийняла від ОСОБА_4 позику в сумі 399000,00 грн, що було еквівалентом 50000,00 дол. США, зі строком її повернення не пізніше 21.02.2012, забезпечивши виконання своїх зобов'язань іпотекою домоволодіння, яке складається із житлового будинку загальною площею 207,1 кв. м і земельної ділянки площею 0,2400 га із кадастровим номером 2124880300:03:002:0012, розташованого за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Баранинці, вул. Миру, 22, про що 14.02.2012 був укладений і посвідчений цим же нотаріусом договір іпотеки (а.с. 82-84 т. 2).

На підтвердження права власності позичальника на предмет іпотеки вказувалася реєстрація Ужгородським районним комунальним підприємством (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 6808212, яка стосується права на домоволодіння. Водночас даних про оформлення, реєстрацію ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, яка є самостійним об'єктом цивільних прав і права на яку підлягають державній реєстрації (вищенаведені норми закону, ст.ст. 78, 79, 193, 194, 202, інші норми ЗК України, норми пов'язаного законодавства), у справі немає, відсутні такі як у реєстраційних документах, що надавалися учасниками процесу, так і в одержаних апеляційним судом Інформаційних довідках від 04.04.2017 № 84248312 і № 84248408 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Сторони договорів позики та іпотеки від 14.02.2012 гарантували добросовісність своїх дій, у т.ч., іпотекодавець ОСОБА_3 гарантувала, що є єдиним власником предмета іпотеки, цей предмет, зокрема, не є предметом судового спору, щодо нього не укладено угод, які можуть передбачати передачу третім особам прав на нього. Такі гарантії і запевнення не узгоджуються з дійсними обставинами, які на час укладання договорів мали місце та/або наявність яких на цей час була встановлена.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2012, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна, витребувало з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно - домоволодіння за № 22, що знаходиться за адресою: Ужгородський район, с. Баранинці, вул. Миру, Закарпатської області, зобов'язано Ужгородське районне комунальне підприємство (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна скасувати реєстрацію права власності на це нерухоме майно за ОСОБА_3 і провести реєстрацію права власності на майно за ОСОБА_1 (а.с. 20-25, 29-31 т. 1). Було встановлено, серед іншого, що:

ОСОБА_1 набув право власності на спірні будинковолодіння та земельну ділянку за договорами від 09.12.2008 і від 24.07.2009 на законних підставах;

спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, рішення, за яким майно вибуло з володіння позивача, скасоване, скасуванню рішення суду передувало відчуження майна на користь третьої особи, остання з врахуванням вимог, зокрема, ст. 388 ч. 1 п. 3, ч. 3 ЦК України, не набуває права власності на нього, тому законний власник має право витребувати майно від такого набувача, який без відповідної законної правової підстави володіє майном;

правовими наслідками задоволення вимоги про витребування майна є вирішення питань, пов'язаних із державною реєстрацією прав на майно.

Саме обставини, пов'язані з правомірним набуттям ОСОБА_1 прав власності на відповідні об'єкти нерухомого майна, подальшими незаконним позбавленням його цих прав, набуттям прав на майно ОСОБА_6, наступними відчуженням майна ОСОБА_3 і передачею його в іпотеку ОСОБА_4 незважаючи на поновлення судом прав ОСОБА_1 на майно, є ключовими в справі в контексті захисту порушеного права власності. Правомірне набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 і правомірне володіння ним з урахуванням захисту і поновлення права судом є первинними юридичними фактами, від яких залежать правомірність інших дій і юридичних фактів, що мали місце стосовно майна та прав на нього, їх правова оцінка, а не навпаки.

07.03.2013 на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (а.с. 131-135 т. 2), ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 за 698000,00 грн земельну ділянку площею 0,2400 га із кадастровим номером 2124880300:03:002:0012, і розташоване на ній домоволодіння, яке складається з житлового будинку загальною площею 207,1 кв. м, господарського боку, споруд і огорожі та знаходиться за адресою: село Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, вулиця Миру, 22, де продавцеві належать:

земельна ділянка - на підставі договору дарування від 24.07.2009, невід'ємною частиною якого є Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК № 048910, виданий 31.03.2006 і зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, догорів оренди землі за № 2124880301-0106071000046, із відмітками про перехід права власності до ОСОБА_1;

домоволодіння - на підставі договору дарування від 19.12.2008, зареєстрованого на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012 за реєстраційним номером 6808212;

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка внесена за реєстраційним номером 17970421248, домоволодіння - за реєстраційним номером 17942921248.

07.03.2013 ОСОБА_2 зареєстрував своє одноосібне право власності на кожен із зазначених об'єктів нерухомості, зазначені в договорі реквізити та реєстраційні дані відповідають тим, що зафіксовані у вищезгаданих Інформаційних довідках від 04.04.2017 № 84248312 і № 84248408, та вбачаються з інших матеріалів справи.

Продавець ОСОБА_1 укладаючи договір засвідчував, зокрема, що нерухоме майно під забороною (арештом) чи в іпотеці не перебуває, що перевірено нотаріусом за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; щодо цього майна відсутні судові спори (п. 9 договору); сторони підтверджують вільність свого волевиявлення, зрозумілість умов договору, відповідність договору реальній домовленості сторін, які передбачають реальне настання обумовлених ним наслідків (п. 12 договору). Інформацією від 06.03.2013 № 1014462 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Витягом від 06.03.2013 № 1017982 з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Витягами від 07.03.2013 №№ 3812143, 40075825, 65019999, 65020021 з відповідних реєстрів одержаними нотаріусом ОСОБА_11, Витягом з Державного земельного кадастру від 12.02.2013 НВ-2100009762013, державним актом на землю з відповідними відмітками (а.с. 128-130, 136-140, 152-157 т. 2) зафіксовано належність домоволодіння та земельної ділянки одноосібно продавцю ОСОБА_1 та відсутність обтяження майна іпотекою та/або забороною відчуження. Суду першої інстанції нотаріусом ОСОБА_11 надана засвідчена копія матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу від 07.03.2013 (а.с. 128-173 т. 2).

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 30.07.2014 встановлено, що 14.02.2012 нотаріусом ОСОБА_8 на підставі договору іпотеки було зареєстровано обтяження домоволодіння № 22 по вул. Миру в с. Баранинці Ужгородського району, проте, 26.12.2012 обтяження було вилучено (а.с. 231-232 т. 1).

Відтак ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до закону розпорядилися своїми цивільними правами, що випливають із положень ст.ст. 11, 202-204, 316-319, 328, 509, 655 та інших норм ЦК України, перешкод для чого не мали, правомірність правочину та набуття права власності презюмуються. Обтяження щодо майна, які могли мати чи мали місце після укладання договору, на правомірність укладання договору не впливають і в цьому сенсі значення не мають. Між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 спору щодо купівлі-продажу майна на підставі договору від 07.03.2013 немає, зокрема, покупець майна претензій до продавця не висував і діяти в його інтересах і на його захист у цьому зв'язку нікого, в т.ч., і ОСОБА_3, не уповноважував, рівно як і ОСОБА_1 в такий спосіб не діяв, жодна зі сторін договору питання про визнання його недійсним та застосування двосторонньої реституції не ставила.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, набуте в законний спосіб право власності, зокрема, на нерухоме майно, підлягає захисту (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 328, 373, 380, 381, Глава 29 ЦК України, ст.ст. 78, 90, Глава 23 ЗК України). ЦК України встановлено також, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства (ст. 203 ч. 1); підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу, заперечувати дійсність правочину вправі й заінтересована особа, яка не є стороною правочину (ст. 215 ч.ч. 1, 3).

Пред'являючи позови про визнання недійсним договору іпотеки від 14.02.2012, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виходили з того, що оспореним договором порушуються їх законні майнові права та інтереси, таке порушення триває, тоді як відповідні майнові права та інтереси позивачів виникли відповідно до закону і договору та підлягають захисту. Така правова позиція мотивується відповідністю фактичним обставинам, вимогам закону та підтверджується чинними судовими рішеннями.

На час укладання договору іпотеки були ухвалені судові рішення, якими були поновлені права ОСОБА_1 на нерухоме майно та припинена правова підстава, на якій права на майно набув ОСОБА_6, що виключало законність спочатку відчуження відповідного майна ОСОБА_3, а потім і передачі майна в іпотеку ОСОБА_4 безвідносно до того, що й інші доводи щодо невідповідності договору іпотеки вимогам закону заслуговують на увагу. ОСОБА_1 як відчужувач майна, що було незаконно, проти його волі передане в іпотеку, управі вимагати захисту свого законного майнового інтересу щодо проданого майна та прав інших осіб щодо цього майна (ст. 15 ч. 2, ст. 16 ч. 1 ЦК України), який випливає з положень, зокрема, ст.ст. 659-661 ЦК України, ОСОБА_2 як законний власник майна, яке незаконно перебуває в іпотеці, управі вимагати усунення безпосереднього порушення та обмеження свого права власності на майно (ст. 15 ч. 1, ст. 16 ч. 1 ЦК України), що випливає з наведених норм закону та положень ст.ст. 572, 589-591 ЦК України, ст. 33 Закону України Про іпотеку . Визнання недійсним договору іпотеки є належним способом захисту майнового права та інтересу (ст. 16 ч. 2 п. 2 ЦК України).

За наведених вище обставин, беручи до уваги оцінку добросовісності реальних дій сторін у їх взаємозв'язку, дані про правовстановлюючі документи на відповідне майно тощо, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оспорений договір іпотеки був укладений із порушенням вимог закону, цим договором порушені законні майнові права та інтереси ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо нерухомого майна, яке поза їх волею та всупереч установленим обставинам щодо законних прав на це майно відповідно було передане в іпотеку та продовжує перебувати в іпотеці. Суд обґрунтовано визнав оспорений договір недійсним.

Положення Закону України Про іпотеку щодо дійсності іпотеки при переході права власності на предмет іпотеки до іншої особи, яка набуває статусу іпотекодавця (ст. 23) незастосовні в даному спорі, оскільки не відповідають дійсним обставинами та спотворюють їх. ОСОБА_2 не має і не може мати жодних зобов'язань перед ОСОБА_4 та/або ОСОБА_3, що випливали б із договору позики та/або договору іпотеки, про які йшлося, як не мав таких зобов'язань і ОСОБА_1 Іпотека виникла внаслідок послідовних дій ОСОБА_6, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, правомірність яких спростована, тоді як встановлено, що ОСОБА_1 мав законні майнові права та інтереси щодо майна, яке згодом стало предметом іпотеки, задовго до вибуття цього майна із подальшою передачею в іпотеку з його власності поза його волею. Поновлення майнових прав ОСОБА_1 внаслідок їх захисту судом і подальший законний перехід права власності на майно до ОСОБА_2 не можуть мати наслідком покладення на ОСОБА_2 обов'язку поручатися поза його волею своїм майном за борги осіб, внаслідок власне дій яких права ОСОБА_1 були порушені. В будь-якому разі, при переході права власності на предмет іпотеки мається на увазі законний (правомірний) перехід права від іпотекодавця, який мав таке законне право, до іншої особи в порядку, встановленому законом або договором. Передбачених законом або договором підстав для покладання на ОСОБА_2 обов'язків іпотекодавця немає, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством і не є обов'язковим для нього (ст. 19 Конституції України, ст. 14 ч. 2 ЦК України).

Позов, що був пред'явлений ОСОБА_3 як позичальником та іпотекодавцем, до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу від 07.03.2013 недійсним, не враховує дійсних обставин справи, характеру і суті правовідносин, що реально виникли, та не ґрунтується на законі і доказах. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають стосунку до боргових взаємовідносин ОСОБА_3 із ОСОБА_4, відповідно, не мають ніяких майнових зобов'язань перед цими особами, їх законні майнові права та інтереси не можуть порушуватися через наявність таких стосунків між третіми особами, через порушення позичальником своїх зобов'язань і т.ін. Зрештою, визнання недійсним договору іпотеки, який слугує основною підставою для обґрунтування ОСОБА_3 свого права на пред'явлення вимог до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, усуває підставу для пред'явлення позову. Посилання ж ОСОБА_3 на порушення оспореним договором публічного порядку та вимога про визнання його недійсним з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України, цілком безпідставні, позаяк у заяві не наведено і не обґрунтовано, а в справі не встановлено та не підтверджено доказами жодної з обставин, які б вказували на конкретні кваліфікуючі ознаки, зазначені в частині першій статті 228 ЦК України, необхідні для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок. Тож суд першої інстанції правильно відмовив у цьому позові.

Так само і ОСОБА_6 залишив поза увагою дійсні обставини, коли пред'явив до ОСОБА_1 і ОСОБА_5 позов про встановлення нікчемності договору дарування від 19.12.2008. Реальні мотиви пред'явлення позову випливають із договірних стосунків ОСОБА_6 із ОСОБА_5, який винен позивачу гроші, у зв'язку з чим ОСОБА_6, як зазначив у апеляційній скарзі, претендував і претендує на будинковолодіння № 22 по вул. Миру в с. Баранинці Ужгородського району.

Тим часом, встановлено, що умова договору позики від 15.05.2008, укладеного ОСОБА_6 із ОСОБА_5, про заставу вищевказаного будинковолодіння є нікчемною, інша підстава, на якій ОСОБА_6 набув права власності на це майно, теж скасована. За таких умов, у ОСОБА_6 не виникли майнові права щодо нерухомого майна, яке батько ОСОБА_5 подарував своєму сину ОСОБА_1, такі права в момент вчинення правочину не могли бути і не були порушені. Окрім цього, на підставі договору від 24.07.2009 ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 і земельну ділянку, яка складає з будинком єдиний майновий об'єкт (садибу), цей договір ОСОБА_6 не оспорюється.

У контексті встановленого в справі, майнові (боргові) стосунки між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, на які вказує сторона, посилання на те, що відповідний спір між цими особами триває, розглядається судом, тощо, не можуть слугувати підставою для ініціювання позбавлення ОСОБА_1 права власності на одержане в дар нерухоме майно, а також не є перешкодою для вирішення по суті справи, що розглядається. Позивач не врахував і того, що оспорений договір на час пред'явлення позову та вирішення справи не посвідчує право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, яке набуто у власність ОСОБА_2, а указаний договір слугував правовою підставою для відчуження майна продавцем.

Наведене вказує на відсутність у ОСОБА_6 належних підстав для тверджень про порушення оспореним договором його майнових прав, про наявність відповідного права вимоги та підстав для її пред'явлення, що само по собі є достатнім для висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Поза тим, беручи до уваги конкретні підстави, з яких ОСОБА_6 був пред'явлений позов, колегія суддів зауважує таке.

За змістом положень Законів України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей (ст. 12), Про охорону дитинства (ст.ст. 17, 18), СК України (ст. 177) у взаємозв'язку з нормами ст. 71 ч. 1 п. 3, ст. 224 ЦК України, ці та інші пов'язані норми законодавства спрямовані на захист майнових прав дітей, в т.ч., права на користування жилим приміщенням, на охорону і забезпечення цих прав у разі відчуження нерухомого майна. Тобто, йдеться про недопущення порушень відповідних прав дитини (позбавлення права користування жилим приміщенням), позов, який пред'являється з цих підстав, спрямований на захист і поновлення порушених прав дитини та подається саме в її інтересах.

За договором дарування, що його оспорив ОСОБА_6, дитина не була позбавлена права користування жилим приміщенням, не були порушені й інші її цивільні (майнові, житлові, особисті) права, навпаки, дитина за згодою та участю обох батьків набула у власність нерухоме майно (житловий будинок), а в подальшому - набула і належну до будинку земельну ділянку, що додатково вказує на відсутність наміру позбавляти дитину відповідних прав.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01.01.2013 рішення Виконкому Баранинської сільської ради від 04.12.2008 № 161 про надання ОСОБА_5 дозволу на дарування будинку сину ОСОБА_1 визнано незаконним і скасовано (а.с. 157-158 т. 1). ОСОБА_6 в заяві як на підставу позову посилався власне на сам формальний факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладання договору внаслідок скасування зазначеного рішення, проте, не посилався на факти порушення майнових прав дитини внаслідок укладення договору.

Верховний Суд України у постановах від 10.02.2016 (справа № 6-3005цс15), від 06.06.2016 (справа № 6-589цс16) висловив правові позиції, відповідно до яких вищенаведені норми закону, зокрема, щодо необхідності попереднього отримання дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним відповідного договору є порушення майнових прав дитини (звуження обсягу існуючих майнових прав, порушення охоронюваних законом інтересів, зменшення, обмеження прав щодо жилого приміщення тощо) внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, який не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Апеляційний суд не вбачає підстав для відступу у справі, що розглядається, від наведених правових позицій Верховного Суду України (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

На час подачі ОСОБА_6 позову ОСОБА_1 мав повну цивільну і процесуальну дієздатність (ст.ст. 30, 34 ЦК України, ст. 29 ЦПК України) і сам він про порушення своїх прав питання не ставив, доказів уповноваження ОСОБА_6 діяти в його інтересах (ст.ст. 237, 244 ЦК України, ст.ст. 38, 42 ЦПК України) у справі немає. Позивач ОСОБА_6 пред'явив позов від власного імені та у власних інтересах, а наведені в заяві підстави позову щодо порушення прав дитини не відповідають реальним мотивам і підставам, з урахуванням яких у дійсності ставилася вимога про визнання договору недійсним.

Насамкінець, ОСОБА_6 поставивши питання про дійсність правовстановлюючого документа, який слугував підставою для продажу попереднім власником майна ОСОБА_2, і про застосування двосторонньої реституції між власниками майна, які задовго до пред'явлення вимог такими вже не були, пред'явив недопустимі вимоги щодо майна, яке належить ОСОБА_2, при цьому, дійсний законний власник майна, щодо якого вирішувався спір і на яке претендує позивач, не брав участі в справі за даним конкретним позовом ані в якості відповідача, ані в іншому процесуальному статусі.

Викладені обставини виключали можливість задоволення позову ОСОБА_6, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови в ньому.

Відтак, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, взявши до уваги дійсні обставини і характер спірних правовідносин, давши оцінку й іншим, окрім наведених вище, обставинам, ухвалив законне, правильне по суті та справедливе рішення з дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України, доводи апеляцій цього не спростовують, тому з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 ЦПКУ України та на підставі ст. 308 цього Кодексу скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 слід відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308 , 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відхилити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді