Рішення

від 05.05.2017 по справі 485/318/17

СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/485/166/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2017 року Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді - Лисенко М.Є.,

при секретарі - Бондаренко С.В., Шеремет Ю.Є.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

з участю представника позивача - ОСОБА_2,

з участю відповідача - ОСОБА_3,

з участю представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 м. Снігурівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Снігурівської центральної районної лікарні про скасування наказу про звільнення, та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1, звернувся з позовом до Снігурівської ЦРЛ про поновлення порушених трудових прав.

Позивач зазначав, що з 16 липня 1990 року він працював лікарем - нервопатологом Снігурівської ЦРЛ, а з 01 червня 2003 року переведений на посаду лікаря - нервопатолога.

Наказом № 50-к від 20 лютого 2017 року позивача звільнено з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Посилаючись на відсутність підстав, передбачених п.3 ст.40 КзпП України для звільнення його з займаної посади, позивач просив визнати незаконним наказ про його звільнення, поновити його на раніше займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Позивач, пояснив, що у нього з головним лікарем ОСОБА_3, тривалий конфлікт і останній використовує для його звільнення. Так 19 січня 2017 року направив комісію для перевірки його на робочому місці. Яка склала Акт про те що у терапевтичному відділенні в 15 годин 15 хвилин був відсутній лікар - ординатор-невропатолог, причини відсутності їм не відомо. В той час він перебував в поліклінічному відділенні та надав консультативну допомогу хворим та лікарям. Зазначене можуть підтвердити як хворі їх родичі, так і працівники лікарні. Крім того головний лікар не підписав його заяву про надання в рахунок відпустки 19.01.2017 року з 13.00 до 16.00 годин, а тому він змушений був залишитися на роботі. Профспілковий комітет лікарні не дав згоду головному лікарю на його звільнення. Разом з тим наказом № 50-к від 20 лютого 2017 року трудовий договір з ним був розірваний у зв'язку з неодноразовим порушеннями ним трудової дисципліни при виконанні ним своїх функціональних обов'язків. Він має лише одне стягнення - догану, а тому немає системності та неодноразових порушень з його сторони трудової дисципліни.

Відповідач та представник відповідача позовні вимоги не визнали. Стверджували, що позивач дійсно був відсутній на робочому місці без поважних причин, про що складено відповідний Акт. Крім того він власноруч написав заяву про надання відпустки на 19 січня 2017 року. А відмова профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_1, є необґрунтованістю та не мотивованою.

Заслухавши пояснення сторін, допитав свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, Суд, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, ст.5-1 КЗпП України держава гарантує громадянинові захист від незаконного звільнення.

Втілення цього постулату в життя держава поклала, перш за все, на судову гілку влади.

У зв'язку з цим, Пленум Верховного Суду України в пунктах 18-19, 24 своєї постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів зобов'язав суди при розгляді справ про поновлення на роботі з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

При цьому, суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, суд зобов'язаний поновити його на роботі (крім випадків коли це через ліквідацію підприємства неможливо) й стягує на користь працівника заробітну плату за час вимушеного прогулу.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом установлено, що ОСОБА_1, перебував у трудових відносинах з Снігурівською ЦРЛ з 16 липня 1990 року він працював лікарем - невропатологом Снігурівської ЦРЛ, а з 01 червня 2003 року переведений на посаду лікаря - невропатолога.

Наказом № 50-к від 20 лютого 2017 року позивача звільнено з роботи за п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Підставою для винесення такого наказу стали неодноразові порушення ним виробничої дисципліни при виконанні своїх прямих функціональних обов'язків та притягнення його у зв'язку з цим, а саме: 25 квітня 2016 року та 20 лютого 2017 року до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково ( ст.151 КЗпП),і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року (п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів ").

З матеріалів справи вбачається, що дійсно, 25 квітня 2016 року наказом № 80/-л ОСОБА_1, було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та йому оголошена догана за неналежне виконання ним службових обов'язків. (а.с.47)

20 лютого 2017 року наказом № 50 - к трудовий договір з ОСОБА_1, було розірвано на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з неодноразовим порушенням ним трудової дисципліни при виконанні ним своїх функціональних обов'язків та за те, що він 19 січня 2017 року в 12 годин 57 хвилин самовільно залишив роботу та був відсутній на робочому місці до кінця робочого часу. (а.с.19)

Разом з тим як вбачається з протоколу засідання профспілкового комітету медичних працівників Снігурівського району №3 від 27 січня 2017 року профспілковий комітет не надав згоди головному лікарю Снігурівської ЦРЛ на розірвання трудового договору з лікарем-ординатором-невропатологом терапевтичного відділення ОСОБА_1 Оскільки було встановлено що він перебував на роботі, а тому відсутні підстави для його звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України систематичне невиконання службових обов'язків. Крім того комісією не встановлено терміну його відсутності на робочому місці.(а.с.16,31)

Зазначене підтвердили свідки ОСОБА_5, голова профспілкового комітету, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, медичні сестри, ОСОБА_9, старша медична сестра, хворі ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які підтвердили що 19 січня 2017 року ОСОБА_1, був на робочому з 14.00 до 15.00 годин та надав медичну допомогу хворим.

У суду немає підстав ставити під сумнів показання даних свідків і таких доказів суду не надано.

Допитані судом свідки ОСОБА_13, інспектор кадрів, ОСОБА_14, бухгалтер, ОСОБА_15, економіст, підтвердили, що головний лікар ЦРЛ, запросив їх кабінет та направив у терапевтичне відділення лікарні для перевірки чи ОСОБА_1, знаходиться на роботі. У 15 годин 15 хвилин вони прибули у відділення та запитали у старшої медсестри яка повинна була знати та повідомити де він знаходиться. Остання відповідала, що не знає де він знаходиться. За місцем його роботи не перевіряли, акт старша медсестра не підписувала. Який був складений в бухгалтерії ЦРЛ та передано головному лікарю.

Суд критично ставиться до пояснення свідків ОСОБА_4, ОСОБА_16, які стверджували, що ОСОБА_1, біля 13.00 годин на своєму автомобілі виїхав з території лікарні. Які не узгоджуються з показами інших свідків, оскільки за вказівкою головною лікаря перевірку перебування на робочому місці лікаря працівники розпочали біля 15 годин 15 хвилин, про свідчить складений ними Акт від 19 січня 2017 року. А згідно Правил внутрішнього розпорядку закладу робочий день розпочинається о 8.00 годині і закінчується о 16.00 годин, тобто за декілька хвилин до закінчення робочого часу.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду України висловлену у справі за № 6-703цс15, в якій він зазначив, що відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди.

Як вбачається з відповіді голови профспілкового комітету медичних працівників Снігурівського району головному лікарю вона відповідає вимогам зазначених норм закону є мотивована та обґрунтована. В якій зазначено обґрунтування в ненаданні згоди, оскільки в наданих матеріалах містяться серйозні суперечності в показах свідків, що не дає можливості підтвердити тривалий час відсутності лікаря ОСОБА_1, на робочому місті. А термін відсутності який зазначений в акті від 19 січня 2017 року згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України не може вважатися прогулом. Про інше дисциплінарне стягнення крім від 25 квітня 2016 року на підставі наказу № 80/-л в поданні не вказується.

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58-59,212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд від ображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Враховуючи, що позивач довів, що 19 січня 2017 року цілий робочий день перебував на робочому місці та виконував свої функціональні обов'язки лікаря, а відповідач належними та допустимими доказами не спростував протилежне, Суд дійшов висновку, відповідач незаконно звільнив позивача за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, а тому права позивача мають бути поновлені шляхом скасування наказу про звільнення та поновлення на його роботі із стягненням на його користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі ст.235 КЗпП України.

Таким чином, суд вважає, що наказ №50-к від 20 лютого 2017 року про розірвання трудового договору зі ОСОБА_1, не відповідає нормам трудового законодавства і порушує трудові права позивача, а тому заява є обґрунтованою і підлягає задоволенню на підставі ст.ст. 149, 151, 233,235,237-1 КЗпП України.

Верховний Суд України у правовій позиції, висловленій у справі за № 6-648цс15, зазначив, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Зокрема, відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період; нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Таким чином, середній заробіток має бути обрахований за 50 робочих днів за період з 21.02.2017 року по 05.05.2017 року, виходячи з середньоденного заробітку, який дорівнює 465 грн.22 коп. (50x465,22= 23261 грн.) з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів).

Крім того, враховуючи те, що є доведеним факт порушення конституційних прав позивача щодо законодавчих гарантій громадянинові від незаконного звільнення, суд вважає, що останньому було заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на характер та тривалість порушень прав позивача, розміру гарантованих матеріальних виплат, яких він був незаконно позбавлений, моральних переживань у зв'язку з цими обмеженнями, вимушених змін у звичному укладі життя, виходячи із засад розумності і виваженості та справедливості, суд вважає, що до стягнення на користь позивача підлягає 1000 грн. моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд допускає до негайного виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1, та стягнення з відповідача на його користь заробітну плату за один місяць в сумі 11680 гривень 50 копійок з відрахуванням обов'язкових податків.

Суд, відповідно до ст.ст.81,83,88 ЦПК України стягує з відповідача на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді та покладає на відповідача відшкодувати позивачу сплачений ним судовий збір за розгляд справи в судді.

Керуючись ст.ст.10,11,57-60,208,209,213-215,218,367 ЦПК України, суд -,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 50-К від 20 лютого 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків лікаря-ординатора-невропатолога.

Стягнути з Снігурівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21 лютого 2017 року по 05 травня 2017 року в сумі 23 261 гривень з відрахування обов'язкових податків.

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-ординатора-невропатолога.

Стягнути з Снігурівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1(одної) тисячі гривень.

Допустити до негайного виконання рішення про стягнення з Снігурівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в сумі 11680 гривень 50 копійок з відрахування обов'язкових податків та поновлення на роботі на посаді лікаря-ординатора-невропатолога.

Стягнути з Снігурівської центральної районної лікарні на користь держави судовий збір в сумі 640 гривень за розгляд справи в судді.

Стягнути з Снігурівської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 640 гривень витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в судді.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СУДДЯ