Рішення

від 03.05.2017 по справі 904/2246/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.05.2017 Справа № 904/2246/17

За позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "ПАВЛОГРАДСЬКИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД", м. Павлоград, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецмонтаж-ДП", м. Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення 52 449,47 грн. за договором підряду

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Булана Ю.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. № 25/256-248 від 20.12.2013р.

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "ПАВЛОГРАДСЬКИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецмонтаж-ДП" про стягнення 52 449,47 грн., що складаються з: 45 093,07 грн. - основного боргу, 1 564,11 грн. - 3% річних, 5 792,29 грн. - інфляційних за договором підряду № 557215 від 19.08.2015 р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду № 557215 від 19.08.2015 р., в частині своєчасності виконання робіт.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Від відповідача конверт з ухвалою повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду була надіслана відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду була надіслана на адресу відповідача та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена виписка по рахунку відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.04.2017 розгляд справи відкладався на 03.05.2017.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представниками сторін не заявлялись.

В судовому засіданні 03.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

19.08.2015 між Державним підприємством "Науково-виробничого об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (далі - позивач, замовник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецмонтаж-ДП" (далі - відповідач, підрядник) укладено договір підряду №557215 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання відповідно до умов договору виконати роботи з улаштування навісу з підвісним шляхом для талі ручної Q=3,2 т. в приміщенні 521.

Згідно з п. 2.1. договору договірна ціна визначається на підставі локальних кошторисів, складених в порядку, визначеному Національним стандартом України ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, які є невід'ємною частиною договору і є твердою. Тверда договірна ціна може коригуватися лише за взаємною згодою сторін.

Вартість згідно договірної ціни - 97 367,83грн., ПДВ 20% - 19473,57 грн., всього з ПДВ - 116 841,40 грн. (п. 2.2. договору).

Приписами пункту 2.3. договору передбачено, що при внесення змін до документації буде складена і погоджена сторонами додатковий кошторис і договірна ціна.

Пунктом 3.1. договору передбачені строки виконання: початок робіт - серпень 2015 р., закінчення робіт - грудень 2015 р. Датою закінчення робіт вважається дата їх приймання замовником, що зазначена в акті приймання виконаних робіт.

Згідно п. 4.1. договору замовник перед початком робіт сплачує підряднику аванс на придбання матеріалів в сумі 72 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 12 000,00 грн. Аванс надається на строк не більше трьох місяців. Остаточна оплата буде здійснена після підписання акту виконаних робіт.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту його остаточного виконання сторонами, але в будь-якому разі до 31.12.2015 р. Одностороннє розірвання договору не допускається. Дострокове розірвання даного договору, зміна його умов можливі тільки за взаємною згодою сторін, яке укладається додатковою угодою до договору.

На виконання умов Договору позивачем здійснено передоплату відповідачу на придбання матеріалів в сумі 72 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9963 від 08.09.2015 (а.с. 42).

30.09.2015 сторонами було підписано акт №1 прийому виконаних будівельних робіт за вересень 2015 р. на суму 46 906,93 грн. Акт підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками без зауважень, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с. 26-30).

Крім того, позивач сплатив відповідачу 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення № 18316 від 25.12.2015 (а.с. 43).

Як пояснив позивач, умовами п. 4.1. Договору сторони погодили, що замовник сплачує підряднику аванс на придбання матеріалів розмірі 72 000,00 грн., при цьому сторони погодили, що аванс видається на строк не більше 3-х місяців. Отже, з врахуванням того, що оплата авансу ним була здійснена 08.09.2015 (а.с. 42), відповідач повинен був повернути частину авансу, що залишилась невикористаною, не пізніше 08.12.2015.

Щодо підстав оплати 20 000,00 грн. 25.12.2015, позивач пояснив, що необхідність такої оплати витікала з того ж п. 4 .1., яким встановлено, що кінцева оплата буде проведена після підписання акту виконаних робіт.

При цьому, в довідці про вартість виконаних будівельних робіт та затрат за вересень 2015 року зазначено: всього вартість виконаних будівельних робіт з ПДВ - 46 906, 93 грн., авансова плата, виключена з підсумку - 26 906, 93 грн., всього до оплати - 20 000,00 грн. (а.с.24-25). За таких обставин позивач вважав за необхідне сплатити 20 000, 00 грн., як кінцеву оплату за виконані роботи.

Однак, зважаючи, що роботи відповідачем були виконані лише на 46 906, 93 грн., позивач вимагає повернення 20 000,00 грн.

Відповідач свої зобов'язання за Договором в частині виконання робіт здійснив частково в розмірі 46 906, 93 грн., внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем, яка складає 45 093,07 грн.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням надати акти виконаних робіт на суму 45 093,07 грн. або повернути аванс (а.с.31-33), однак відповідач роботи не виконав, аванс не повернув, що і стало причиною звернення позивача до суду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову на підставі наступного.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» . За ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 п. 1 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (п.1 ст. 853 Цивільного кодексу України).

На момент розгляду справи докази повного виконання відповідачем робіт відсутні, заборгованість складає 45 093,07 грн., внаслідок чого суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.

У силу положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, зважаючи на несвоєчасність повернення відповідачем грошових коштів, у позивача виникло право на отримання 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 1 564,11 грн. (за період з 08.12.2015 по 10.02.2017) та збитків від інфляції у розмірі 5 792,29 грн. (08.12.2015 по 10.02.2017).

Перевіривши розрахунки, судом встановлено, що сума 3% річних, що підлягає до стягнення за період з 08.12.2015 по 10.02.2017 становить 1 564,11 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначена позиція суду узгоджена з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах № 905/707/16 від 26.10.2016р., № 905/711/16 від 22.11.2016р. та № 904/6149/16 від 27.12.2016р.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати за період з січня 2016 року по січень 2017р. становлять 6 131,49 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог, тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 5 792,29 грн.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у сумі: 45 093,07 грн. - основної заборгованості, 1 564,11 грн. - 3 % річних, 5 792,29 грн. - збитків від інфляції.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрхімспецмонтаж-ДП» (50066, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44; код ЄДРПОУ 39222014) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44; код ЄДРПОУ 14310112) 45 093,07 грн. (сорок п'ять тисяч дев'яносто три грн. 07 коп.) - основної заборгованості, 1 564,11 грн. (одна тисяча п'ятсот шістдесят чотири грн. 11 коп.) - 3 % річних, 5 792,29 грн. (п'ять тисяч сімсот дев'яносто дві грн. 29 коп.) - збитків від інфляції, 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот грн. 00 коп.) - судового збору, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 10.05.2017

Суддя ОСОБА_2