Рішення

від 19.04.2017 по справі 910/4191/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017Справа №910/4191/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка"

до Дочірнього підприємства Аромат

про стягнення 71 285,15 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Перкова Н.В. - за довіреністю б/н від 01.02.2017 року.

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства Аромат про стягнення боргу в сумі 71285,15 грн., а саме 50026,65 грн. основного боргу, 12022,93 грн. пені, 1267,55 грн. процентів річних та 7968,02 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 104 від 22.06.2015 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого за договором товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/4191/17 та призначено її розгляд на 19.04.2017 року.

В судове засідання 19.04.2017 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Про день та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103041594229, 0103041594245.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

12.04.2017 року через відділ діловодства суду від позивача надійшов супровідний лист б/н від 12.04.2017 року, який разом з доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 19.04.2017 року позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 20.03.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 19.04.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 19.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" (далі по тексту - постачальник, позивач) та філією Сумський молочний завод Дочірнього підприємства Аромат (далі по тексту - покупець, відповідач) укладено Договір № 104 (далі по тексту - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар у кількості та асортименті, визначених у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, та надати у встановлених чинним законодавством випадках необхідну документацію на товар. Покупець зобов'язується прийняти та сплатити поставлений товар у порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється партіями згідно видаткових накладних. Датою поставки вважається дата видаткової накладної. Поставка товару здійснюється на підставі специфікації.

Здача - приймання товару здійснюється по видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін (п. 3.2 Договору).

Як визначено в п.3.4 Договору надання покупцем доручення на отримання товару та підпис уповноваженого представника покупця у видатковій накладній означають повну згоду покупця з умовами повністю виконаної постачальником поставки, окрім вимог щодо якості товару в разі подальшого виявлення прихованих недоліків товару, які не могли бути виявлені під час приймання товару.

Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі, або пошкодження товару, переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару та підписання сторонами видаткової накладної (п. 3.5 Договору).

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору постачальник поставляє товар по цінам, які погоджено сторонами у специфікаціях, та які вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Сума договору складає суму всіх видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.4.3 Договору оплата товару здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником для сплати наступним чином: оплата у розмірі 100% вартості товару покупець сплачує протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки.

Докази того, що сторони узгодили інший строк оплати поставленого за Договором товару, ніж передбачено у вказаному пункті 4.3 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Сторонами визначено в п.8.1 Договору, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 р., а в частині невиконаних зобов'язань та законних вимог строк дії договору автоматично продовжується до повного їх виконання.

Пунктом 8.2. Договору встановлено, що у разі відсутності до дати закінчення чергового терміну дії договору офіційного письмового повідомлення, надісланого рекомендованим листом від будь-якої із сторін іншій стороні, про небажання продовжувати договірні відносини, термін дії цього договору вважається положенням до 31 грудня наступного року включно. Така пролонгація може здійснюватись неодноразово.

При цьому, оскільки доказів наявності письмових повідомлень про небажання продовжувати договірні відносини т/або розірвання спірного Договору, а також заперечень щодо можливості автоматичного продовження останнього матеріали справи не містять, за висновками суду дія Договору продовжена до 31.12.2016 року включно.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного Договору позивачем поставлено та передано у власність покупця - Філії Сумський молочний завод ДП Аромат , а останнім прийнято товар - пакувальні матеріали та бар'єрна плівка на загальну суму 721 686,41 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними: № ОУ 12/08-1 від 12.08.2015 р. на суму 191 365,39 грн., № ОУ 27/10-3 від 27.10.2015 р. на суму 113 195,24 грн., № ОУ 05/02-2 від 05.02.2016 р. на суму 115 490,28 грн., № У 27/04-1 від 27.04.2016 р. на суму 132 108,85 грн., № У 09/09-3 від 06.09.2016 р. на суму 169 526,65 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару Філією Сумський молочний завод ДП Аромат підтверджується засвідченим печаткою підприємства підписом уповноваженого представника покупця.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки пакувального матеріалу та бар'єрної плівки у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від покупця до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" умов Договору з боку покупця - Філії Сумський молочний завод ДП Аромат відсутні.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України .

Як зазначено позивачем в позовній заяві, за отриманий товар покупець в період з 22.06.2015 року по 09.03.2017 року розрахувався частково в сумі 671 659,76 грн., що підтверджується довідкою ПАТ Кредобанк № 242-4699/17 від 10.03.2017 року по рахунку Філії Сумський молочний завод ДП Аромат , отже залишок боргу з оплати поставленого товару на час звернення з позовними вимогами до суду становив 50 026,65 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманого покупцем товару відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 50 026,65 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановлено, що укладений між позивачем як постачальником та Філією Сумський молочний завод ДП Аромат як покупцем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Зокрема, обов'язок з оплати поставленого товару передбачений умовами п.4.3 Договору.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність покупця пакувальний матеріал та бар'єрну плівку за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив на користь позивача повну вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість з оплати останнього в розмірі 50 026,65 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 104 від 22.06.2015 року та/або його окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 50026,65 грн. основного боргу позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк повну оплату поставленої друкованої продукції не здійснив належним чином, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Згідно п.6.3 Договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Окрім того, оскільки відповідачем допущено порушення зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості поставленого за Договором товару позивачем здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нарахована пеня, від сум заборгованості за кожен день прострочення, в сумі 12 022,93 грн. за період з 07.10.2016 року по 14.03.2017 року, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.

Окрім того, на підставі ст. 625 ГПК України позивачем здійснено нарахування процентів річних в сумі 1267,55 грн. за період з 07.10.2016 року по 14.03.2017 року та втрат від інфляції в сумі 7968,02 грн. за період з 07.10.2016 року по 14.03.2017 року.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови №14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1.9 Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Таким чином, при розрахунку розміру пені, інфляційних нарахувань та процентів річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

Відповідно до частини 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з частиною 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру пені, процентів річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування здійснюється за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

При цьому як встановлено судом за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку пені, процентів річних та втрат від інфляції, при здійсненні вказаного розрахунку позивачем включено до періоду нарахування дати погашення заборгованості відповідачем.

Окрім того позивачем здійснене нарахування пені у розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період,за який нарахована пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Натомість судом встановлено, що умовами п. 6.3 Договору передбачена відповідальність покупця за несвоєчасну оплату поставленого до Договору товару в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення. При цьому розмір нарахувань позивача виходячи з подвійної облікової ставки НБУ перевищує розмір нарахування пені, передбачений умовами Договору, в зв'язку з чим застосуванню при визначенні розміру пені підлягає п.6.3 Договору.

Отже, враховуючи вищевикладене, розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду нарахування, не включаючи дати сплати боргу відповідачем, становить 7321,77 грн. пені, 1226,55 грн. процентів річних та 7258,23 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого позивачем за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 7321,77 грн. пені, 1226,55 грн. процентів річних та 7258,23 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Аромат (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 10; код ЄДРПОУ 30737268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимальна упаковка" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9; код ЄДПРОУ 39432194) 50 026 (п'ятдесят тисяч двадцять шість) грн. 65 коп. - основного боргу, 7 321 (сім тисяч триста двадцять одну) грн. 77 коп. - пені, 1 226 (одну тисячу двісті двадцять шість) грн. 55 коп. - процентів річних, 7 258 (сім тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн. 23 коп. - втрат від інфляції, 1477 (одну тисячу чотириста сімдесят сім) грн. 63 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 03.05.2017 року.