Рішення

від 04.05.2017 по справі 910/3195/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2017Справа № 910/3195/17 За позовом Приватного підприємства Богема-2002

до Товариства з обмеженою відповідальністю Будзахід М

про стягнення 116722,30 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Руднєва І.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Лукасевич І.Є. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Приватне підприємство Богема-2002 звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Будзахід М про стягнення заборгованості за Договором поставки №5/10-15 від 12.10.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, на виконання умов зазначеного договору, поставив відповідачеві товар, однак відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору отриманий товар оплатив лише частково, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 89029,36 грн.

Крім того, позивач просить стягнути нараховані на вказану заборгованість пеню в розмірі 23220,79 грн., 3% річних в сумі 2231,83 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7240,32 грн. за порушення грошового зобов'язання.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 121722,30 грн.

В ході розгляду справи позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 48029,36 грн., пеню в розмірі 23220,79 грн., 3% річних в сумі 2231,83 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7240,32 грн.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що відповідачем в ході розгляду справи було сплачено основну заборгованість за договором на суму 5000 грн. у зв'язку з чим позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути на свою користь заборгованість в загальному розмірі 116722,30 грн.

Судом вищевказана заява позивача прийнята до розгляду, та отже, у відповідності до ст.ст. 22, 55 Господарського процесуального кодексу України, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позов в частині основного боргу та штрафних санкцій, проте вказав, на необхідність встановлення дійсного розміру зазначених штрафних санкцій відповідно до вимог норм чинного законодавства та положень укладеного між сторонами договору.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що 12.10.2015 між Приватним підприємством Богема-2002 (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будзахід М (далі - відповідач, покупець) укладено Договір поставки №5/10-15, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити лакофарбові та будівельні матеріали (товар) в порядку та на умовах, передбачених цим договором, додатками та специфікаціями до цього договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору, асортимент товару, ціна за одиницю товару визначаються сторонами у додатках до договору, які складають невід'ємну частину договору та діють на момент отримання від покупця замовлення на партію товару. У додатках до договору також визначається термін дії ціни за одиницю виміру товару.

Згідно з п.2.2 Договору, кількість одиниць товару, що поставляються на умовах цього договору та вартість кожної окремої партії товару визначаються сторонами у окремих специфікаціях, які складають невід'ємну частину договору та узгоджуються сторонами згідно отриманого постачальником замовлення покупця та/або у видаткових накладних, що видаються постачальником на кожну окрему партію товару. Замовлення від покупця передаються постачальнику в зрозумілій сторонами формі з обов'язковим підписом уповноваженої особи покупця.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP (місце призначення - склад покупця) згідно правил Інкотермс в редакції 2000 року, якщо інші умови не погоджені сторонами окремо у відповідних специфікаціях. Місце розташування складу покупця (місце розвантаження товару) також визначається та погоджується сторонами у специфікації на поставку окремої партії товару.

У відповідності до п.3.6 Договору, на кожну поставлену партію товару постачальник повинен надати покупцеві рахунок-фактуру, податкову накладну (оригінал), видаткову накладну (оригінал) та необхідну кількість копій видаткових накладних.

Відповідно до п.5.1 Договору, загальна сума договору складається з сум окремих поставок партій товару, що здійснюються відповідно до цього договору.

Умови оплати кожної окремої партії товару узгоджуються сторонами у відповідній специфікації до договору (п.5.3 Договору).

Пунктом 5.5 Договору сторони погодили, що на умовах відстрочки платежу покупець сплачує кошти, що відповідають вартості партії товару на підставі рахунку-фактури впродовж 7 (семи) банківських днів з дати поставки товару.

Оплата вважається здійсненою лише у випадку зарахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах цього договору (п.5.6 Договору).

Згідно з п.6.1 Договору, у випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором, додатками до цього договору та/або чинним законодавством України.

У відповідності до п.6.3 Договору, у випадку прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого товару за весь період прострочення платежу.

Відповідно до п.10.1 Договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє 1 (один) рік з моменту його підписання. Цей договір без складання додаткового письмового документу буде вважатися автоматично продовженим на такий самий строк, якщо жодна із сторін не пізніше 30 (тридцяти) днів до закінчення дії даного договору не повідомить письмово іншу сторону про намір припинити дію договору.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від зобов'язань, що виникли протягом його дії (п.10.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов зазначеного договору поставив відповідачеві товар на загальну суму 373863,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №182 від 19.10.2015, №187 від 21.10.2015, №201 від 28.10.2015, №214 від 05.11.2015, №215 від 05.11.2015, №244 від 30.11.2015, №245 від 30.11.2015, №246 від 30.11.2015, №269 від 11.12.2015, №275 від 15.12.2015, №276 від 16.12.2015, №13 від 21.01.2016, №20 від 27.01.2016, №26 від 02.02.2016, №35 від 05.02.2016, №41 від 10.02.2016, №42 від 10.02.2016, №43 від 10.02.2016, №50 від 15.02.2016, №51 від 16.02.2016, №53 від 16.02.2016, №54 від 16.02.2016, №55 від 16.02.2016, №64 від 22.02.2016, №67 від 24.02.2016, №73 від 26.02.2016, №72 від 26.02.2016, №71 від 26.02.2016, №81 від 03.03.2016, №99 від 18.03.2016, №106 від 23.03.2016, №111 від 25.03.2016, №116 від 30.03.2016, №123 від 01.04.2016, №129 від 05.04.2016, №128 від 05.04.2016, №135 від 07.04.2016, №138 від 08.04.2016 та №143 від 12.04.2016.

Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств, доказів щодо наявності заперечень відповідача щодо вартості, кількості або якості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.

Однак відповідач поставлений товар оплатив лише частково, в зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість в сумі 89029,36 грн., що також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Положеннями ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт існування заборгованості в розмірі 89029,36 грн. належним чином підтверджений матеріалами справи та визнається відповідачем у повному обсязі.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач звертався до відповідача із претензією №03/11-1 від 03.11.2016 в якій просив відповідача сплатити існуючу заборгованість в розмірі 89029,36 грн. та нараховані на вказану заборгованість три проценти річних, інфляційні втрати та пеню.

Відповідач у відповідь на зазначену претензію звернувся до позивача із листом №43 від 22.11.2016 в якому визнав наявність у останнього заборгованості за поставлений позивачем товар, також зазначив, що у зв'язку з скрутним фінансовим становищем товариства, останнє не має можливості у визначений в претензії термін погасити існуючу заборгованість. Відтак відповідач просив відстрочити сплату заборгованості до кінця лютого 2017 року.

Крім того, з наявних в матеріалах справи Актів звіряння взаєморозрахунків вбачається, що відповідач також визнав наявність заборгованості перед позивачем.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 89029,36 грн. заборгованості за поставлений товар.

В той же час, суд приймає до уваги ту обставину, що в ході розгляду справи відповідач погасив перед позивачем частину заборгованості зі сплати грошових коштів за поставлений товар в сумі 5000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1508 від 30.03.2017, тобто фактично визнав факт порушення ним умов укладеного між сторонами договору, внаслідок чого позивач звернувся із заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 5000 грн.

Згідно з ч. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, враховуючи факт погашення відповідачем основної заборгованості за договором в розмірі 5000 грн., провадження у справі в частині стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмета спору.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 84029,36 грн. заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положень статті 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 2231,83 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7240,32 грн. Перевіривши наданий розрахунок на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, суд вважає, що вказані нарахування підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 23220,79 грн. за період з 22.04.2016 по 20.02.2017, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що у випадку прострочення виконання зобов'язання по оплаті товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого товару за весь період прострочення платежу.

Разом з тим, відповідно до ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В той же час, оскільки п.6.3 укладеного між сторонами договору передбачено право позивача нараховувати пеню за весь період прострочення, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно визначено період нарахування пені саме з 22.04.2016 по 20.02.2017.

Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що нарахування проведене позивачем містить арифметичні помилки та неточності, відтак здійснивши власний перерахунок пені за період з 22.04.2016 по 20.02.2017 суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача пені в розмірі 23162,03 грн.

Разом з тим, щодо поданої позивачем заяви про забезпечення позову суд зазначає, що остання судом розглянута проте залишена без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст.67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову від 26.12.2011, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В той же час, у заяві про забезпечення позову позивачем не наведено належних доводів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а лише висловлене припущення щодо ймовірності виникнення обставин, які можуть призвести до невиконання у подальшому судового рішення у разі задоволення позову.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу представників сторін на те, що вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком.

Крім того, судом враховано факт визнання позову відповідачем та часткову оплату заборгованості за договором, що здійснена відповідачем в ході розгляду справи. Вказані обставини свідчать про реальні наміри відповідача оплатити існуючу перед позивачем заборгованість.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати зі сплати судового збору за подання до суду розглядуваної позовної заяви, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, на підставі зазначеної статті Кодексу, витрати зі сплати судового збору за подання позивачем до суду заяви про забезпечення позову покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будзахід М (03680, м. Київ, вул. Онуфрія Трутенка, буд. 10-А, офіс 24; ідентифікаційний код 39293777) на користь Приватного підприємства Богема-2002 (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Кірова, буд. 59; ідентифікаційний код 32274103) 84029 (вісімдесят чотири тисячi двадцять дев'ять) грн. 36 коп. заборгованості, 2231 (двi тисячi двісті тридцять одну) грн. 83 коп. 3% річних, 7240 (сім тисяч двісті сорок) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 23162 (двадцять три тисячi сто шістдесят дві) грн. 03 коп. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 1824 (одна тисяча вісімсот двадцять чотири) грн. 91 коп.

Провадження у справі в частині стягнення 5000 (п'ять тисяч) грн. основного боргу припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний 12.05.2017

Суддя Я.В. Маринченко