Рішення

від 11.05.2017 по справі 618/135/17

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 618/135/17

Провадження № 2/618/75/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2017 року Дворічанський районний суд Харківської області у складі головуючого - судді Рябоконь Є.А., за участю секретаря Кучеренко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел Дворічна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства сільськогосподарська виробнича фірма Агро про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства сільськогосподарська виробнича фірма Агро (далі - ПП СВФ Агро ) про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 грудня 2016 після смерті його матері ОСОБА_2 належить земельна ділянка, площею 5,4684 га, кадастровий № 6321882500:02:000:0159, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно договору оренди землі № 93 від 15 січня 2014 року ОСОБА_2 передала в оренду зазначену земельну ділянку орендарю ПП СВФ Агро . Позивач виявив бажання розірвати з відповідачем вказаний вище договір оренди, оскільки він став новим власником земельної ділянки та бажає її використовувати на власний розсуд. З даного приводу ОСОБА_1 звернувся до ПП СВФ Агро з проханням розірвати договір оренди у позасудовому порядку на підставі п. 39 Договору оренди, але відповіді не отримав. В зв'язку з цим звернувся з позовною заявою про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки до суду.

Позивач в судове засідання не з явився, надавши заяву, в якій підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити і розглянути справу в його відсутність в порядку заочного рішення.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень уповноваженій особі ПП СВФ Агро , в судове засідання чотири рази, тобто повторно, не з явився, надавши до суду заяви про зайнятість в справах в іншому суді та кожного разу просив перенести розгляд справи на іншу дату. Враховуючи, що чинний Цивільний процесуальний Кодекс України не містить обмежень чисельної кількості представників юридичної особи, якою є відповідач по даній справі - ПП СВФ Агро , не дивлячись на повідомлення останнього про причини неявки, суд вважає неодноразову неявку в судові засідання представника відповідача такою, що відбулася без поважних причин, оскільки дати судових засідань по даній справі призначалися раніше судових засідань Білокуракинського суду Луганської області, через які відбулася неявка представника відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 169 ЦПК України, неявка представника сторони в судове засідання без поважних причин не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, повідомлені ним причини неявки визнані судом неповажними, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно Договору оренди землі № 93 від 15 січня 2014 року, ОСОБА_2 передала в оренду приватному підприємству сільськогосподарська виробнича фірма Агро належну їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення, згідно державного акту серії ЯЕ № 484307, зареєстрованого за № 010869200105 від 22.08.2008 року, загальною площею 5,4684 га, у тому числі ріллі 5,4684 га, кадастровий номер 6321882500:02:000:0159, розташовану на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, строком на 10 років (а. с. 10 - 11).

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.12.2016, мати позивача - ОСОБА_2 померла 04 травня 2016 року (а. с. 9).

Згідно вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВА № 928596 від 10.12.2016, спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 є її син ОСОБА_1. Так, ОСОБА_1 успадкував після смерті матері ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею ріллі 5,4684 га, кадастровий номер 6321882500:02:000:0159, розташовану на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 484307, виданого на підставі розпорядження Дворічанської райдержадміністрації від 07.11.2007 № 397. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 010869200105 від 22.08.2008 року (а. с. 9).

Цим самим відбувся перехід права власності на орендовану земельну ділянку загальною площею 5,4684 га, у тому числі ріллі 5,4684 га, кадастровий номер 6321882500:02:000:0159, до другої особи - позивача по справі ОСОБА_1, який з 10.12.2016 набув право власності на вказану земельну ділянку.

Положеннями ч. 1 ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

В ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Згідно зі ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч. 8 ст. 93 Земельного Кодексу України відносини, пов язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким законом є Законом України "Про оренду землі", який є спеціальним і має пріоритет перед іншими законами у сфері зазначених правовідносин.

Згідно з ч. 4 ст. 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ч. 4 ст. 32 Закону України Про оренду землі , перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно п. 39 зазначеного вище Договору оренди землі № 93 від 15 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП СВФ Агро , перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Частиною 1 статті 627, частиною першою статті 628 та статтями 629, 651 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення викладене у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Згідно з роз ясненнями, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання самих її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Із письмових заперечень відповідача проти позовної заяви позивача і небажання добровільно розірвати спірний договір оренди земельної ділянки вбачається невизнання відповідачем права нового власника земельної ділянки ОСОБА_1 володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

При дослідженні під час судового розгляду матеріалів справи, зокрема письмової заяви ОСОБА_1, встановлено, що позивач не бажає скористатися своїм правом, передбаченим п. 39 спірного Договору, щодо зміни умов вище зазначеного Договору оренди землі № 93 від 15 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП СВФ Агро .

При цьому суд в повному обсязі перевірив заперечення відповідача проти позову, зокрема, в частині посилання на дотримання ним положень п. п. 31, 37, 38 вказаного Договору оренди землі. Суд критично ставиться до посилань відповідача на належне виконання ним умов Договору, своєчасну сплату орендної плати та перехід прав та обов язків по Договору від ОСОБА_2 до позивача, оскільки це не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 Із позову вбачається, що підставою розірвання Договору оренди землі є положення п. 39 Договору - перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи - позивача по справі. Тобто, в даному випадку мова йде не про порушення відповідачем права позивача, а про невизнання ним права позивача володіти, користуватися, розпоряджатися своєю земельною ділянкою на власний розсуд, а також про волевиявлення особи - позивача ОСОБА_1 в укладенні договору, що відповідає положенню ч. 1 ст. 627 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи зі змісту ч 3 ст. 60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів для задоволення позовних вимог.

Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 10, 11, 57, 60 ЦПК України, належних та допустимих доказів наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог не надано, доводи позивача нічим не спростовано.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, врахувавши заперечення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України суд стягує з ПП СВФ Агро на користь позивача судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп., сплачений останнім при подачі позовної заяви до суду.

На підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , ст. 55 Конституції України, ст. 13, ч. 3 ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 34 Закону України Про оренду землі , ст. ст. 93, 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 391, 627, 628, 629, 651 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 88, 169, 208-209, 212-215, 218, 224-233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати договір оренди землі № 93 від 15 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та приватним підприємством сільськогосподарська виробнича фірма Агро , про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,4684 га, кадастровий № 6321882500:02:000:0159, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Зобов'язати приватне підприємство сільськогосподарська виробнича фірма Агро повернути ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,4684 га, кадастровий № 6321882500:02:000:0159, яка розташована на території Кутьківської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Стягнути з приватного підприємства сільськогосподарська виробнича фірма Агро на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений позивачем при подачі позовної заяви до суду в сумі 640 грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Дворічанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя Є.А. Рябоконь