Постанова

від 27.04.2017 по справі 820/612/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 квітня 2017 р. № 820/612/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участю представників сторін:

позивача - Тараніної О.В.,

відповідача - Піскун О.В., Забайрачної С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Інсайт до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Інсайт з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0002311403 від 21.11.2016 та №0000101411 від 02.02.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає, що вони є необґрунтованими та безпідставними, оскільки ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки № 482/20-40-14-03-08/38494270 від 23.08.2016.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надавши письмові заперечення на нього, в яких зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини справи.

Фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведено виїзну планову документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Інсайт , код ЄДРПОУ 38494270, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт № 482/20-40-14-03-08/38494270 від 23.08.2016.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Виробниче підприємство Інсайт вимог законодавства, а саме: п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік в сумі 2666916 грн.; п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ до сплати в сумі 2963240 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач звернувся до Головного управління ДФС у Харківській області із запереченнями на акт перевірки.

За результатами розгляду заперечень ГУ ДФС у Харківській області вирішило, що висновки акту № 482/20-40-14-03-08/38494270 від 23.08.2016 є такими, що відповідають чинному законодавству, а заперечення платника податку такими, що підлягають залишення без задоволення.

На підставі висновків акту перевірки контролюючими органом винесено податкові повідомлення-рішення від 21.11.2016 № 0002301403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 2666916,00 грн.; та № 0002311403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 4444860,00 грн., з яких: основний платіж - 2963240 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 1481620 грн.

Позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою на податкові повідомлення-рішення від 21.11.2016 № 0002301403 та № 0002311403.

Рішенням про результати розгляду скарги № 1511/6/99-99-11-01-01-25 від 25.01.2017 Державною фіскальною службою України скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2016 № 0002301403 в частині донарахувань по операціях за період 2015 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником грошовими коштами на користь ТОВ Аквіт компані , ТОВ Поллі - плюс , ТОВ Аледор - торг , ТОВ Фармафлекс , ТОВ Дімекс про , ТОВ Індіго компані , ТОВ Равена плюс та не встановлено наявність дебіторської заборгованості за період 2015 року, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 21.11.2016 № 0002311403 залишено без змін, а скаргу - частково задоволено.

На підставі рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги № 1511/6/99-99-11-01-01-25 від 25.01.2017, Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 02.02.2017 № 0000101411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 1650308,00 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень № 0002311403 від 21.11.2016 та № 0000101411 від 02.02.2017, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 482/20-40-14-03-08/38494270 від 23.08.2016, суд встановив наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Виробниче підприємство Інсайт за перевіряємий період мало взаємовідносини з контрагентами: ТОВ Аквіт компані , ТОВ Поллі - плюс , ТОВ Аледор - торг , ТОВ Фармафлекс , ТОВ Дімекс про , ТОВ Індіго компані , ТОВ Равена плюс .

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами підприємством позивача було надано первинні документи, що наявні в матеріалах справи.

Суд, дослідивши вказані первинні документи, зазначає, що такі документи оформлені належним чином та на виконання вимог податкового законодавства України.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 ЦК України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того, суд вважає безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, посилання відповідача в акті перевірки на податкову інформацію, отриману щодо контрагентів позивача та інформацію щодо наявності кримінальних проваджень стосовно посадових осіб контрагентів позивача, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що в силу закону, отримання контролюючим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Також, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0002311403 від 21.11.2016 та № 0000101411 від 02.02.2017 є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, через що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Інсайт підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 69-71, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Інсайт до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0002311403 від 21.11.2016 та № 0000101411 від 02.02.2017.

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (код 39599198) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Інсайт (код 38494270) сплачений судовий збір в сумі 91427 (дев'яносто одна тисяча чотириста двадцять сім) грн. 53 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 04 травня 2017 року.

Суддя А.В. Зінченко