Рішення

від 15.03.2017 по справі 569/15993/15-ц

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/15993/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Діонісьєва Н.М.

при секретарі - Краглевич Ю.О.

з участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 99 982,00 гривень та 20 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він працював сторожем у Малому приватному підприємстві Прип'ять з 15.02.2001 р. та був звільнений 01.04.2002 року. Під час звільнення відповідач не виплатив належну йому заборгованість по заробітній платі.

Рівненським міським судом було винесене рішення від 21.12.2007 р. у справі № 2-2650 за позовом прокуратури м. Рівного в інтересах ОСОБА_2 до МПП Прип'ять про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 9 510 грн. Апеляційним судом Рівненської області дане рішення було залишено без змін.

Сума боргу 9 510 грн. базувалась на висновку Територіальної державної інспекції з праці в Рівненській області від 29 грудня 2005 р. і містить суму втраченого заробітку за період з квітня 2002 р. (тобто, наступний місяць після його звільнення ) по ЗО листопада 2005 р., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць прострочки виплати йому повного розрахунку по заробітній платі на його користь .

Суд першої інстанції повністю задовольнив позов прокуратури (в інтересах ОСОБА_2) та на підставі 117 Кодексу законів про працю України стягнув втрачений заробіток за період по ЗО листопада 2005 р.

Заборгованість за вказаним судовим рішенням Відповідачем була погашена тільки в жовтні 2015 р

Вважає, що він має право на отримання середнього заробітку з грудня 2005 р. (наступний місяць за тим, що врахований в попередньому розрахунку та першому позові) по жовтень 2015 р., тобто дня розрахунку.

Просить стягнути з Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" на його користь 99 982 гривні 00 коп. середьнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 20 000 гривень 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В письмових запереченнях проти позову представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та вказав, що дійсно рішенням Рівненського міського суду від 16.11.2006 у справі позовом прокурора м. Рівне в інтересах ОСОБА_2 до МПП "Прип'ять" з останнього стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірі 9510 грн. Назване рішення після апеляційного перегляду набрало законної сили та відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" скеровано для виконання до відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції та відповідно до названого закону 12.02.2008 року відкрито виконавче провадження.

Позивач звертаючись з позовною заявою вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами КЗпП України. Проте таке обґрунтування є неправомірним. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (частина перша статті 1 КЗпП України).

Рішенням суду встановлено, що позивач працював сторожем у відповідача у період з 15.02.2001 по 01.04.2002 рр., що в силу статті 61 ЩІК України не потребують доказуванню. Тобто на момент звернення до суду з відповідною позовною заявою між сторонами відсутні будь-які трудові відносини, а отже оскільки трудовий договір із позивачем було припинено, тому між позивачем і відповідачем також відсутній і трудовий спір.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені статтями 225, 228, 233 КЗпП України (частина перша пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

Тримісячний строк повинен обчислюватись з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У цьому разі після звернення позивача до суду з позовом про стягнення не виплаченої при звільненні заробітної плати та ухвалення рішення Рівненським міським судом, від 16.11.2006 року про стягнення заробітної плати, яке набрало чинності позивач знав про порушення свого права, але в тримісячний строк із вимогами не звернувся.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку пре поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, враховуючи вищевикладені обставини та положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення прав і законних інтересів, тому позивач також пропустив строк позовної давності щодо стягнення з відповідача, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, індексу інфляції від суми боргу до якого застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, що обраховується з моменту вступу Рішення у законну силу тобто з 12.02.2008 року.

Що стосується вимог позивача стосовно стягнення моральної шкоди за порушення його права вважаємо також ці вимоги є безпідставними з огляду на таке.

Звертаючись з вказаною позовною заявою позивач жодним чином не обгрунтував та не надав відповідні докази, на підставі яких останній вважає, що відповідач нібито спричинив позивачу моральну шкоду. Також необхідно зазначити, що до правовідносин щодо відшкодування моральної шкоди також застосовується строк позовної давності відповідно до статей 256, 257 ЦК України. Тому також в цій частині необхідно застосовувати строк позовної давності.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просить стягнути з Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" (місцезнаходження м.Рівне, вул.Млинівська, 41 -а, ідентифікаційний код 13978523) на користь ОСОБА_2 99 982,00 (дев"ять тисяч дев"яносто тисяч дев"ятсот вісімдесят дві) гривні 00 коп. середьнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 20 000,00 (дві тисячі) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав та просить відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

Допитаний в судовому засіданні державний виконавець відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції ОСОБА_4 пояснив, що Рівненським міським судом було винесене рішення від 21.12.2007 р. у справі № 2-2650 за позовом прокуратури м. Рівного в інтересах ОСОБА_2 до МПП Прип'ять про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 9 510 грн. Апеляційним судом Рівненської області дане рішення було залишено без змін. Заборгованість за вказаним судовим рішенням Відповідачем була погашена тільки в жовтні 2015 році.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи , суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював сторожем у Малому приватному підприємстві Прип'ять з 15.02.2001 р. та був звільнений 01.04.2002 року. Під час звільнення відповідач не виплатив належну позивачу заборгованість по заробітній платі.

Рівненським міським судом було винесене рішення від 21.12.2007 р. у справі № 2-2650 за позовом прокуратури м. Рівного в інтересах ОСОБА_2 до МПП Прип'ять про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 9 510 грн. Апеляційним судом Рівненської області дане рішення було залишено без змін.

Сума боргу 9 510 грн. базувалась на висновку Територіальної державної інспекції з праці в Рівненській області від 29 грудня 2005 р. і містить суму втраченого заробітку за період з квітня 2002 р. (тобто, наступний місяць після його звільнення ) по ЗО листопада 2005 р., виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць прострочки виплати ОСОБА_2 повного розрахунку по заробітній платі на користь ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції повністю задовольнив позов прокуратури (в інтересах ОСОБА_2) та на підставі 117 Кодексу законів про працю України стягнув втрачений заробіток за період по ЗО листопада 2005 р.

Заборгованість за вказаним судовим рішенням Відповідачем була погашена тільки в жовтні 2015 р.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Всупереч вказаній вимозі закону, а також в порушення права позивача на своєчасне одержання винагороди за працю, передбачене ст. 43 Конституції України, а також ст. 21 Закону України Про оплату праці відповідач при звільненні позивача, не виплатив йому заробітну плату.

Згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, як вбачається з положень п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Суд за першою справою зайняв абсолютно обгрунтовану та правомірну позицію, стягуючи середній заробіток за весь період, виходячи із законодавчо встановленого мінімально розміру заробітної плати, оскільки відповідач незаконно сплачував ОСОБА_2 заробітну плату, меншу за мінімально встановлений розмір.

Позивач має право на отримання середнього заробітку у розмірі 99 982 грн., як вбачається із наданого позивачем письмового розрахунку.

Відповідно до ч.І ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, частиною 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, Конституційний суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 року у справі №1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього кодексу, роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Так, Рішенням від 22.02. 2012 р, № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України, Конституційний Суд роз'яснив що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, з викладеного вбачається, що на звернення працівника до суду з позовом про виплату належної йому заробітної плати, будь які строки звернення до суду не встановлені, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тримісячний термін має вираховуватися з часу виплати працівнику заборгованості. У випадку позивача виплати заборгованості в повній сумі відбулась у жовтні 2015 р.

Позивач є інвалідом II групи. Тривалий час відповідач не виплачує позивачу заборгованість по заробітній платі, кошти позивачу потрібні на оплату лікування, операції та післяопераційної реабілітації .Враховуючи викладене, суд вважає, що Позивач має право також на відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 21,47,115,116,117,233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" простягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовільнити частково.

Стягнути з Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" (місцезнаходження м.Рівне, вул.Млинівська, 41 -а, ідентифікаційний код 13978523) на користь ОСОБА_2 99 982,00 (дев"ять тисяч дев"яносто тисяч дев"ятсот вісімдесят дві) гривні 00 коп. середьнього заробітку за час затимки розрахунку при звільненні та 2 000,00 (дві тисячі) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Малого приватного підприємтсва "Прип"ять" (місцезнаходження м.Рівне, вул.Млинівська, 41 -а, ідентифікаційний код 13978523) в дохід держави 2 217,82 (дві тисячі двісті сімнадцять) гривень 82 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Суддя -