Рішення

від 10.05.2017 по справі 910/24541/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2017 Справа №910/24541/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орум"

про стягнення 1 478 400 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Чиляков М.В. - по дов. №496 від 22.11.2016р.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орум" про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору про надання юридичних послуг № 28-1_30 від 19.12.2014 у сумі 1 478 400 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі № 910/24541/16, призначено її до розгляду на 13.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 розгляд справи відкладено на 01.03.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 строк розгляду спору продовжено та відкладено розгляд справи на 13.03.2017.

Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду за розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/862 від 13.03.2017 було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/24541/16, за результатом якого справу № 910/24541/16 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 справу № 910/24541/16 прийнято до свого провадження та розгляд призначено на 03.04.2017.

03.04.2017 представник позивача в судове засідання з'явився.

Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не надав, про дату та час проведення судового засідання належним чином повідомлений.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.

Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежне виконання ним вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд даної справи відкласти.

Відповідно до витягу ЄДРПОУ станом на 30.03.2017 місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Орум" зазначене за адресою - 01133, м.Київ, Печерський район, б-р. Лесі Українки,буд. 21, офіс 201.

Ухвалою від 03.04.2017р. розгляд справи було відкладено на 10.05.2017р.

Представник позивача в судовому засідання 10.05.2017 року позовні вимоги підтримав в поному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не надав. Запвя, клопотань від представника відповідача на адресу суду не надходило.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 10.05.2017р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

19 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ , правонаступником якого є ПАТ СБЕРБАНК (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОРУМ (далі - відповідач) був укладений Договір про надання юридичних послуг №28-1-30.

Предметом договору є надання юридичних послуг вказаних в Додатку (Замовлення) №2 від 11.02.2015р. до цього Договору в строк до 31.12.2015р.

З урахуванням Додаткової угоди від 28 вересня 2015 року та Додаткової угоди від 30 грудня 2015 року до вказаного Договору, строк виконання послуг передбачених Договором було продовжено до 01 квітня 2016 року.

Відповідно до п.2.1. Договору відповідач зобов'язався:

2.1. Надати послуги в порядку й строки, передбачені у Додатках до цього Договору;

2.2. Надати послуги якісно, з належним старанням і на високому професійному рівні;

2.3. Інформувати Банк про хід надання послуг на його вимогу;

2.4. Інформувати Банк про будь-які обставини, які можуть вплинути на строки і якість надання послуг;

2.5. Упродовж двох робочих днів перерахувати Банку отримані за цим Договором кошти у випадку неналежного надання послуг та/або недосягнення результатів їх надання, передбачених у Додатках до цього Договору.

Відповідно до п.1.3. Додатку (Замовлення) №2 до Договору вартість надання послуг, передбачених у підпункті 1.1 цього Додатку, складає 1 214 400,00 грн. в тому числі ПДВ та підлягає оплаті протягом (5 п'яти) днів після підписання цього Додатку.

Відповідно до п.2.3. Додатку (Замовлення) №2 до Договору вартість надання

послуг, передбачених у підпункті 2.1 цього Додатку, складає 264 000,00 грн. в

тому числі ПДВ та підлягає оплаті протягом (5 п'яти) днів після підписання цього

Додатку.

На виконання умов Договору та п.п. 1.3., 2.3. Додатку (Замовлення) №2 до Договору, позивач платіжними дорученнями № 14414029 та № 14412007 від 13.02.2015 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1 478 400 грн. , проте в порушення умов Договору, Додатку (Замовлення) №2 до Договору та законодавства, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, послуги позивачу не надав.

В зв'язку з порушенням умов Договору, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів № 4720/4/28-1 від 27.04.2016 року.

Відповідно до п.п.1.5., 2.5. Додатку (Замовлення) №2 до Договору у випадку неналежного надання послуг, передбачених у підпункті 1.1, 2.1 цього Додатку, та (або) недосягнення результату їх надання, передбаченого у підпункті 1.2, 2.2 цього Додатку, Виконавець (відповідач) зобов'язується упродовж двох робочих днів перерахувати Банку (позивачу) отримані за цим Договором кошти.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором по наданню юридичних послуг.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України ), такі саме положення містить і ст. 193 ГК України. .

Судом встановлено, що на виконання умов Договору та п.п. 1.3., 2.3. Додатку (Замовлення) №2 до Договору, позивач платіжними дорученнями № 14414029 та № 14412007 від 13.02.2015 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 1 478 400 грн.

В порушення умов Договору, Додатку (Замовлення) №2 до Договору та законодавства, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, послуги позивачу не надав, грошові кошти в сумі 1 478 400 грн. на вимогу позивача не повернув.

З урахуванням викладеного позовні вимоги є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, п.1-1ст. 80, ст..ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Орум (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 21, офіс 201, ідентифікаційний код: 35895551) на користь Публічного акціонерного товариства Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код: 25959784 ) 1 478 000 грн. основного боргу 22 176 грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.05.2017 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.