ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13.05.2017 Справа № 920/155/17
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Малюк Р.Б. розглянув матеріали справи № 920/155/17:
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Ворожбалатінвест ,
с. Ворожба, Лебединський район, Сумська область,
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ГЕК , м. Суми,
про стягнення 821 102 грн. 73 коп.
За участю представників:
Від позивача: представник ОСОБА_2;
Від відповідача: не з'явився
Суть спору: позивач подав позовну заяву № 44 від 19.01.2017, в якій просить суд стягнути з відповідача 821 102 грн. 73 коп. збитків завданих неналежним виконанням обов'язків за договором № 1/01/10 від 11.01.2010 року.
13.05.2017 позивачем подано суду додаткові документи:
- Інформацію з ЄДР стосовно ТОВ Гек ;
- Розрахунок суми завданих збитків;
- Лист ТОВ Гек про втрату дизельного пального.
Вищезазначені документи оглянуті судом та долучені до матеріалів справи.
13.05.2017 позивачем надано суду лист від 13.05.2017 № 101, в якому директор позивача зазначає, що на виконання окремої ухвали суду від 27.04.2017 було проведено серед працівників підприємства роз'яснювальну роботу щодо своєчасності та повноти надання необхідних документів та доказів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що представники позивача добросовісно віднеслися до своїх посадових обов'язків, своєчасно виконали вимоги Окремої ухвали суду від 27.04.2017 та усунули всі означені в ній недоліки, надавши необхідні документи для повного та всебічного розгляду справи судом.
В судовому засіданні 13.05.2017 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог, та наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач в судове засідання 13.05.2017 року не прибув, обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
11 січня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю Гек (відповідач) було укладено договір зберігання нафтопродуктів № 1/01/10 (надалі Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору зберігач (відповідач) зобов'язується зберігати нафтопродукти, які передані йому поклажедавцем (позивач) на умовах договору, а поклажедавець (позивач) зобов'язується оплатити послуги зберігача (відповідача) на умовах визначених даним договором.
Факт передачі на зберігання нафтопродуктів від позивача до відповідача підтвержджується матеріалами справи, зокрема відповідно до актів приймання передачі від 22 січня 2010 року та від 26 січня 2010 року загальною кількістю 85 000 літрів.
Згідно з 2.2. Договору, зберігач зобов'язувався видавати нафтопродукти уповноваженій особі поклажедавця.
Відповідно до п. п. 7.1. Договору передбачено, що договір діє з 11 січня 2010 року до 11 січня 2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов Договору Відповідач частково повернув нафтопродукти передані на зберігання всього в загальній кількості 46287 літрів, що підтверджується матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі від 09.04.2010, 15.04.2010, 16.04.2010, 20.04.2010, від 29.12.2011, 27.04.2012, 31.08.2012, 24.02.2015, 02.10.2013.
Проте, станом на 20.01.2017 року не повернутим залишається дизельне пальне в кількості 38713 літрів.
З матеріалів справи вбачається, що факт неповернення частини пального підтверджується самим Відповідачем, в наданих актах підтвердження залишків, зокрема в акті підтвердження залишків Відповідач підтверджує, що станом на 18.02.2016 року, в підтверджені залишки неповернутого пального в кількості 38713 літрів.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово зверталося до Відповідача з вимогою про повернення залишків дизельного пального, яке не було повернуто. Так, зокрема 04.01.2017 року Відповідачу було вручено вимогу про повернення залишків дизельного палива в кількості 38713 літрів протягом 7 днів з моменту вручення даної вимоги .
Окрім цього в матеріалах справи наявний лист від 03.05.2017 № 1, в якому відповідач зазначає, що даним листом ТОВ Гек підтверджує свої зобов'язання щодо повернення 38713 літрів дизельного пального, яке належить ТОВ «Ворожбалатінвест та перебували на зберіганні ТОВ Гек на підставі договору № 1/01/10. Однак, на даний момент ТОВ Гек не може виконати дану вимогу, у зв'язку з тим, що дане пельне було втрачене через випадкове змішування з бензином, що унеможливлює його використання.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Статтею 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова ь:д зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання за неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Згідно зі ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Пунктом 2.4. Договору сторони передбачили обов'язок зберігача нести відповідальність за втрату, змішування нафтопродуктів різних марок між собою, недостачу нафтопродуктів, що знаходяться на зберіганні, на умовах, визначених даним Договором.
Відповідно до п. 5.2. Договору, збитки завдані Поклажодавцю втратою, нестачею нафтопродуктів, відшкодовуються в наступних розмірах: за втрату і нестачу нафтопродуктів - в розмірі втрачених чи нафтопродуктів, яких не вистачає.
Всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачем передані на зберігання нафтопродукти відповідно до Договору № 1/01/10 втрачені через випадкове змішування з бензином, що не дає змоги відповідачу повернути позивачу залишок спірних нафтопродуктів.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на 19.01.2017 року середня ринкова вартість дизельного пального в Сумський області, за даними консалтингової групи А-95 складає 21,21 грн. Інформація з сайту http://biz.liga.net/tek/oil/dt.htm.
Враховуючи зазначену ринкову вартість дизельного пального позивач зазначає загальний розмір ринкової вартості неповернутого дизельного пального, який складає 821102,73 грн.
Відповідач контррозрахунку вартості неповернутих нафтопродуктів суду не надав.
Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем умов договору, суд приходить до висновку про обгрунтуваність та правомірність позовних вимог щодо відшкодувати Позивачу збитки у розмірі ринкової вартості неповернутих нафтопродуктів, в зв'язку з чим задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідава 821102 грн. 73 грн.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 12316 грн. 54 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 33, 44, 49, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕК" (340018, м. Суми, вул. Володимирська, 14-а, код 35068413) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ворожбалатінвест" (42240, Сумська область, Лебединський район, с. Ворожба, вул. Сумська, буд. 1, код 34236384) 821102 грн. 73 коп. завданих збитків, 12316 грн. 54 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 15.05.2017
Суддя ОСОБА_3
Суд | Господарський суд Сумської області |
Дата ухвалення рішення | 13.05.2017 |
Оприлюднено | 18.05.2017 |
Номер документу | 66478728 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Сумської області
Заєць Світлана Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні