Постанова

від 11.04.2017 по справі 803/3883/15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

позивача ОСОБА_5,

представника відповідача - ОСОБА_6, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі - Управління), реєстраційної служби Горохівського районного управління юстиції Волинської області (далі - РУЮ), державного реєстратора прав на нерухоме майно РУЮ Луньо Володимира Васильовича (далі - Держреєстратор), третя особа - Релігійна громада Воздвиження Хреста Гоподнього Української православної церкви Київського патріархату (далі - Громада УПЦ КП), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив: скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ВЛ 180152170904, зареєстровану Управлінням; скасувати рішення Держреєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23597131 від 12 серпня 2015 року; зобов'язати Держреєстратора внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) запис про скасування державної реєстрації права власності № 10767786 Громади УПЦ КП на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна в ДРРП 701124007208; далі - спірне майно).

На обґрунтування позову зазначив, що в с. Угринів є діюча релігійна організація - Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української православної церкви. На початку 1990-х років релігійною громадою для проживання настоятелів Української православної церкви було побудоване спірне майно. У вказаному будинку проживає позивач разом зі своєю родиною.

18 серпня 2015 року позивач отримав лист від Громади УПЦ КП із вимогою про виселення із зазначеного житлового будинку. Вважає, що вказані дії відповідачів та прийняті рішення порушують його права, свободи та інтереси, а також права, свободи та інтереси його синів.

Суди встановили, що в с. Угринів є діюча релігійна організація - Свято-Хресто-Воздвиженська громада Української православної церкви, якою було побудовано спірне майно. Із 1998 року у вказаному будинку мешкає позивач разом зі своєю сім'єю.

10 листопада 2014 року зареєстровано Громаду УПЦ КП (код 39483317).

22 липня 2015 року представник Громади УПЦ КП подав до Управління заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта - індивідуального житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2

До заяви додано копію технічного паспорта з відміткою комунального підприємства Волинське обласне бюро технічної інвентаризації про проведене технічне обстеження від 15 липня 2015 року, витяг з Реєстру про реєстрацію права оренди земельної ділянки за вказаною адресою, договір оренди земельної ділянки від 9 липня 2015 року з відповідними додатками до нього.

5 серпня 2015 року Управління видало Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ВЛ 180152170904.

Згідно з Реєстром право власності на вказаний об'єкт зареєстровано не було.

Рішенням Держреєстратора про державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомого майна від 12 серпня 2015 року № 23597131 спірне майно зареєстровано за Громадою УПЦ КП.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 18 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 квітня 2016 року у відкритті касаційного провадження відмовив.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_5 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року стосовно суду, встановленого законом та невідповідність судового рішення висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним у постанові Верховного Суду України.

У заяві просить постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2016 року і Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року скасувати, а провадження у цій справі закрити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 3 серпня та 5 вересня 2016 року (№№ К/800/52318/15, К/800/23676/16 відповідно) та постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (21-41а16).

Перевіривши наведені заявником доводи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, суди, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли висновку, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуване рішення Держреєстратора є правовим актом індивідуальної дії і стосується лише визначеного цим актом певного кола суб'єктів, зокрема, Громади УПЦ КП і держави.

Натомість у рішеннях, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд дійшов висновку, що оскільки у справах, що розглядалися, спірні відносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових угод, а саме договорів іпотеки, то цей спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Таким чином, аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішень, наданих для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом зазначених у заяві норм права, оскільки вони ухвалені у спорах, що виникли за різного правового регулювання правовідносин.

Що стосується наведених у заяві ОСОБА_5 доводів про невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2016 року викладеному у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року висновку, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначає таке.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 237 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постанові Верховного Суду України, яку заявник долучив до заяви, також міститься висновок про те, що оскільки у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналіз наведеного судового рішення не дає підстав для висновку про невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різним правовим регулюванням правовідносин.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. ГрицівО.В. Кривенда О.Б. Прокопенко