Постанова

від 16.01.2017 по справі 804/2477/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 р. Справа № 804/2477/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Топсіті" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Топсіті" (далі-ТОВ Топсіті , підприємство, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із позовними вимогами щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.03.2016 року № НОМЕР_1 та № 000014220.

Представник позивача позов підтримав і надав пояснення, аналогічні доводам викладеним у позовній заяві.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій податкового органу. Так, представник позивача зазначив, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, мотивуючи тим, що висновки відповідача про порушення ТОВ Топсіті норм податкового законодавства, викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані рішення, є безпідставними та суто суб'єктивною думкою перевіряючих. Так, надані до перевірки документи в їх сукупності у повній мірі свідчать про здійснення позивачем господарських операцій у відповідності до укладених із позивачем договорів. При цьому, представник позивача зауважив, що відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому ТОВ Топсіті не може нести відповідальність за порушення чинного законодавства третіми особами.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, надавши обгрунтування аналогічні доводам, викладеним у запереченнях на адміністративний позов.

Позиція відповідача аргументована правомірністю дій податкового органу. Так, представник відповідача зазначила, що в ході перевірок було встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ Топсіті у перевіряємому періоді здійснювалась за межами правового поля, оскільки, на думку контролюючого органу, правочини, укладені між позивачем та контрагентами (ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж ) без наміру створення правових наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат (доходів) та податкового кредиту, що ставить під сумнів фактичне надання послуг (робіт), у зв'язку з чим надані підприємством до перевірки паперові носії за формою первинних документів не можуть вважатись первинними документами для цілей податкового обліку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Топсіті (код ЄДРПОУ 33422385) зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності - юридичну особу Виконавчим комітетом Дніпропетровській міської ради від 18.03.2005р. згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №408737.

Згідно виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до основних видів діяльності підприємства (за КВЕД) належить:

73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

Позивач перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська, податкий орган, контролюючий орган, відповідач) від 21.03.2005р. за №38753177.

11.02.2016р. контролюючим органом винесено наказ №121 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Топсіті (код ЄДРПОУ 33422385) щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Фортіс-Брук (код за ЄДРПОУ 39950558) та ТОВ Бонпассаж (код за ЄДРПОУ 39926939) за період листопад 2015 року, яку передбачено провести з 11.02.2016 року тривалістю 5 робочих днів.

На підставі зазначеного наказу 11.02.2016р. ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська було направлено позивачу запит за вих. №2078/10/04-65-22-03-19 від 11.02.2016р. про надання пояснень та їх документального підтвердження

У відповідь на запит 12.02.2016р. позивачем надано лист (вих. № 02/02/16 від 12.02.2016р.) до якого долучені такі документи: договори з постачальниками, додаткові угоди до договорів, акти виконаних робіт, акти прийому передачі матеріалів, звіти про використання матеріалів, довідки про фактичне розміщення реклами, графіки розміщення реклами, наказ про призначення директора та бухгалтера, оборотно-сальдові відомості по рахунках 6852, 631.361, платіжні доручення, штатний розклад, наказ на штатний розклад, договори оренди нежитлових приміщень, картки рахунків 20, 31, 6415, 70, 90, 631, 6852, 361, пояснювальна записка.

У період з 11.02.2016р. по 17.02.2016р. на підставі наказу податкового органу №121 від 11.02.2016р. у відповідності до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України

фахівцями ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Топсіті (код за ЄДРПОУ 33422385) щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Фортіс-Брук (код за ЄДРПОУ 39950558) та ТОВ Бонпассаж (код за ЄДРПОУ 39926939) за період листопад 2015 року №785/04-65-22-03/33422385 від 24.02.2016р. (далі-акт перевірки).

У даному акті контролюючий орган дійшов до висновку про:

- порушення платником п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, з огляду на відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ Топсіті операцій з придбання товарі/послуг по ланцюгу постачання: від ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж - ТОВ Топсіті ;

-порушення підприємством п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до:

-завищення платником сум від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (р. 24) за грудень 2015 року в сумі 81 656, 00 грн.;

-заниження платником податку на додану вартість за листопад 2015 року в сумі 50 921, 00 грн.;

-заниження податку на додану вартість за грудень 2015 року в сумі 76 711, 00 грн.

Не погоджуючись з висновками вказаного акта перевірки, ТОВ Топсіті 01.03.2016 року подало письмові заперечення до ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська.

10.03.2016 року за вих. № 3493/10/04-65-14-01-19 контролюючим органом надано відповідь на заперечення платнику, у якій підприємство повідомлено, що висновки за результатами акту перевірки є правомірними та такими, що не суперечать діючому законодавству.

На підставі акту перевірки контролюючим органом сформовано:

-податкове повідомлення-рішення форми Р №0000122203від 23.02.2016р., яким застосовано до платника штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 510, 00 грн.;

-податкове повідомлення-рішення форми Р №0000152203 від 11.03.2016р., яким збільшено суму податкового зобов'язання ТОВ Топсіті за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (код 14010100) на загальну суму 159 540, 00 грн. (в т.ч.: - за основним платежем в сумі - 127 632, 00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 31 908, 00 грн.);

-податкове повідомлення-рішення форми В4 №0000142203 від 11.03.2016р., яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податка на додану вартість на 81 656, 00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями контролюючого органу 22 березня 2016 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із скаргоб на вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 11.03.2016 року

30.03.2016р. Головне управління ДФС у Дніпропетровській області за вих. №1898/10/04-36-10-01-09 прийняло рішення, яким залишило скаргу ТОВ Топсіті без розгляду.

Правомірність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 11.03.2016 року № НОМЕР_1 та № 000014220 є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За визначенням пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема,:

-вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів ;

-подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання;

-подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

-не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи;

-забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Разом з цим, пунктом 20.1 статті 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право, зокрема:

- для здійснення функцій, визначених законом, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом;

- проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

- запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно із приписами статті 75 Податкового кодексу України: контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Недотримання посадовими особами контролюючого органу встановлених вказаними статтями Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

Так, судом встановлено, що перевірка за підсумками якої податковим органом винесено оскаржуванні рішення проводилася на підставі наказу ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська № 121 від 11.02.2016 року.

Пунктом 1 даного наказу передбачено, що проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Топсіті з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж необхідно провести за листопад 2015 року в термін з 11.02.2016 року тривалістю 5 робочих днів.

Тобто, у даном наказі був чітко визначений період перевірки дотримання податкового законодавства підприємством, а саме - листопад 2015 року.

Натомість зі змісту висновків акту перевірки та із нарахованих позивачу згідно оскаржуваного рішення грошових зобов'язань по податку на додану вартість вбачається, що податковим органом здійснено перевірку взаємовідносин ТОВ Топсіті із відповідними контрагентами за листопад 2015 року, а також всупереч змісту наказу та предмета перевірки - за грудень 2015 року.

При цьому позивач зазначає, що копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки за грудень 2015 року платнику не вручено, у зв'язку з чим перевірка контролюючим органом взаємовідносин ТОВ Топсіті з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж за період грудня 2015 року є протиправною, як і встановлення порушень п. 198.1., п. 198.2. ст.198, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України за грудень 2015 року із нарахуванням відповідних грошових зобов'язань згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, посадовими особами контролюючого органу разом із зазначеним в наказі періодом перевірки (листопад 2015 року) у незаконний спосіб був перевірений ще й грудень 2015 року, що є грубим порушенням податкового законодавства.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті (первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством), а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п. 44.3 ст.44 Податкового кодексу України).

Згідно із приписами п.73.3 статті 73 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України - при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Згідно пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

З наведеного слідує, що штрафні санкції на підставі пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України можуть бути застосовані у разі ненадання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в рамках проведення у період з 11.02.2016р. по 17.02.2016р. документальної позапланової виїзної перевірки ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська звернувся до ТОВ Топсіті , зокрема, із запитом (вих. №2078/10/04-65-22-03-19 від 11.02.2016р.) про надання пояснень та їх документального підтвердження.

У відповідь на запит 12.02.2016 року позивачем надано лист № 02/02/16 до якого долучені такі документи: договори з постачальниками, додаткові угоди до договорів, акти виконаних робіт, акти прийому передачі матеріалів, звіти про використання матеріалів, довідки про фактичне розміщення реклами, графіки розміщення реклами, наказ про призначення директора та бухгалтера, оборотно-сальдові відомості по рахунках 6852, 631.361, платіжні доручення, штатний розклад, наказ на штатний розклад, договори оренди нежитлових приміщень, картки рахунків 20, 31, 6415, 70, 90, 631, 6852, 361, пояснювальна записка.

Отримання вищезазначених пояснень та доданих до них документів від 12.02.2016р. підтверджується наявною у матеріалах справи копією супровідного листа разом із штампом ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська, що також не спростовано відповідачем.

При цьому в акті перевірки відповідач зазначив, що: підприємством документи надані не в повному обсязі, а саме не надано акти приймання-передачі товарів від постачальника ТОВ «Бонпассаж» . Також, згідно аналізу первинних документів, наданих ТОВ «Топсіті» до перевірки, встановлено, що послуги з розміщення інформаційних матеріалів та реклами TM « SOLQD» , TM « GREEN DAY» , TM « VILLA KRIM» в мережі інтернет придбавались підприємством для третіх осіб (замовників послуг). Але в ході перевірки підприємством не надано первинних документів, що підтверджують факт реалізації вищезазначених послуг контрагентам - покупцям (замовникам), а саме: договори з покупцями, специфікації, видаткові накладні, акти приймання-передачі товарів; акти виконаних робіт (надання послуг), звіт щодо виконаних робіт, товарно-транспортні накладні щодо перевезення товару, договори з перевізниками; оплата за реалізовані послуги (стор. 5 акта перевірки).

Зважаючи на вищенаведене, ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська було застосовано до платника штрафні санкції у розмірі 510, 00 грн. шляхом формовануння податкового повідомлення-рішення №0000122203 від 23.02.2016р., правомірність якого була предметом судового розгляду в рамках адміністративної справи №804/2219/16.

Так, за результатами розгляду вищевказаної адміністративної справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом винесено постанову від 15.06.2016р., якою позовні вимоги ТОВ Топсіті - задоволено у повновому обсязі та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №0000122203 від 23.02.2016р.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016р. апеляційну скаргу ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська -повернуто скаржнику.

Таким чином, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2016р. набрала законної сили - 15.09.2016р.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України - судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Так, в рамках розгляду адміністративної справи №804/2219/16 суд першої інстанції дійшов до висновку, що ТОВ Топсіті до проведеної контролюючим органом у період з 11.02.2016р. по 17.02.2016р. на підставі наказу №121 від 11.02.2016р. перевірки було надано усі необхідні первинні та бухгалтерські документи, пов'язані з предметом перевірки.

Господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України).

У відповідності до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, зазначеними нормами передбачено право платника податків на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, незалежно від початку використання таких основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України - платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України: підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарській діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Будь-яких зауважень щодо оформлення та змісту наданих до ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська податкових накладних по господарським операціям ТОВ Топсіті із ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж акт перевірки не містить.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки фахівців ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровську стосовно нереальності господарських відносин позивача та ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж головним чином базуються на отриманій контролюючим органом податковій інформації щодо контрагентів позивача в межах періоду перевірки, а саме:

-на акті, отриманий від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, який містить узагальнену податкову інформацію від 22.01.2016 року щодо ТОВ Фортіс-Брук за звітний період декларування ПДВ листопада 2015 р. з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за листопад 2015 року. Зазначеною узагальненою податковою інформацією були встановлені порушення п. 185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п.п. а п.198.1., п.198.6. ст.198, п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України;

-на акті, отриманий від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, який містить узагальнену податкову інформацію від 17.12.2015 року щодо ТОВ Бонпасаж за звітний період декларування ПДВ з 01.11.2015 року по 30.11.2015 року з питань-проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками та покупцями за період з 01.11.2015 року по 30.11.2015 року. Зазначеною інформацією були встановлені порушення п. 185.1. ст.185, п.187.1.. ст.187, п.п. а п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України.

Також, в акті перевірки відповідач зазначає про неможливість здійснення господарських операцій ТОВ Топсіті з контрагентами-постачальниками (виконавцями) у зв'язку з відсутністю трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, в тому числі і по ланцюгу постачання.

Однак, суд не погоджується з наведеними висновками відповідача, зважаючи на те, що податкове законодавство не ставить право платника податку на включення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту або валових витрат в залежність від господарських, технічних та виробничих можливостей своїх постачальників.

Окрім того, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків та не ставить цей факт у залежність від дотримання вимог податкового законодавства третіми особами або іншими суб'єктами господарювання.

Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

У відповідності до положень ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України - ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат та податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

У рішенні від 31.01.2011р у справі №21-47а10 Верховний Суд України також зазначив, що у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі «Булвес АД» проти Болгарії (заява №3991/03) було встановлено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід мати на увазі, що в розумінні Цивільного та Господарського кодексів України необхідною умовою для висновку про нікчемність правочину є докази наміру сторін на протизаконний результат. При цьому намір юридичної особи визначається умислом особи, яка підписала відповідний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином. У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Так, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Слід також зауважити, що серед прав контролюючих органів, які перелічені у статті 20 Податкового кодексу України- відсутнє право визнання угод (правочинів) нікчемними або недійсними.

До компетенції контролюючих органів віднесено право на звернення до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами (ст. 20 Податкового кодексу України).

В Акті перевірки не наведено інформації про наявність судових рішень щодо визнання укладених правочинів недійсними як боку його учасників, так і з боку третіх осіб.

Жодних документальних доказів про неможливість роботи контрагентів ТОВ Топсіті у перевіряємий період до суду не надано.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи.

Слід зазначити, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом (згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України").

Таким чином, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Факт передання товару (набуття платником права власності)/отримання послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Зміни майнового стану позивача відображено у бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

Так, в акті на момент перевірки не зазначені об'єктивно підтверджені відомості чи докази, що проведення операцій між позивачем та його контрагентами було фіктивним, що вчинялось порушення в сфері оподаткування, документувалось безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, та укладались нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави та суспільства.

Отже, наявність реально отриманих позивача ТМЦ/послуг від ТОВ Фортіс-Брук та ТОВ Бонпассаж за договорами, документи обліку, наявність розрахунків та документів про вчинені господарські операції, зміна майнового стану платника, свідчить про їх реальність, відповідність економічному змісту, і вчинені з наміром здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Також слід зазначити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), поки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Вищенаведене свідчить про виконання позивачем вимог податкового законодавства у вигляді надання пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу.

Враховуючи вищевикладене, акт перевірки не містить повного об'єктивного викладення обставин, які є підставою для нарахування грошових зобов'язань, позбавлення права на податковий кредит або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Таким чином, обставини, наведені відповідачем в акті перевірки, є недостатніми для висновку про наявність підстав для того, щоб вважати, що операції ТОВ Топсіті із його контрагентами за відповідний період щодо отримання послуг/виконання робіт та купівлі-продажу/постачання товару не спричиняють реального настання правових наслідків, і відповідно для нарахування податкових зобов'язань.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції' України і діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених па контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх рішень та їх відповідність нормам діючого законодавства України, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Топсіті" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 11.03.2016 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № НОМЕР_2 від 11.03.2016 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Топсіті" (код ЄДПОУ 33422385) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39533006) судові витрати в сумі 3617, 95 грн. (три тисячі шістсот сімнадцять гривень дев'яносто п'ять копійок).

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 23 січня 2017 року

Суддя ОСОБА_1