Рішення

від 15.05.2017 по справі 904/4950/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.05.17р. Справа № 904/4950/17

За позовом Приватного підприємства "Авто Перфект" (м. Ужгород, Закарпатської області)

до Приватного підприємства "Біо Хаус" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за заявкою-договором на міжнародне автомобільне перевезення вантажу № 28/08/2016 від 28.08.2016 у розмірі 28 703 грн. 90 коп.,

Суддя Фещенко Ю.В.,

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Авто Перфект" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Біо Хаус" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги з перевезення вантажу згідно заявки-договору № 28/08/2016 від 28.08.2016 у розмірі 28 703 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за заявкою-договором на міжнародне автомобільне перевезення № 28/08/2016 від 28.08.2016 в частині повної та своєчасної оплати за надані у вересні 2016 року послуги, наявністю боргу у сумі 28 703 грн. 90 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.05.2017.

Від позивача електронною поштою надійшла заява (вх.суду 26996/17 від 12.05.2017), в якій він просив суд відкласти розгляд справи, провести наступне судове засідання в режимі відеоконференції, а також надав витребувану судом інформацію.

У судове засідання 15.05.2017 представник позивача не з'явився, але судом було враховано, що від позивача наявне в матеріалах справи клопотання про відкладення розгляду справи та клопотання про проведення судових засідань по справі в режимі відеоконференції.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки позивач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Представник відповідача у судове засідання 15.05.2017 також не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.04.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50008, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа 30-ти річчя Перемоги, будинок 1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Так, конверт з ухвалою суду від 25.04.2017 не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем-1.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень , який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

В той же час, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду відповідачу, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.04.2017; судом було здійснено відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялася копія реєстру № 217 від 26.04.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Україні, із яких вбачається, що відповідачу ухвала суду від 25.04.2017 не була вручена під час доставки - 04.05.2017, про що мається відповідна відмітка у витягу з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта". Крім того, з 04.05.2017 по 15.05.2017 (протягом майже два тижні) відповідач не забезпечив отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 25.04.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвали суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 25.04.2017 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.04.2017 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору .

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, 28.08.2016 позивачем та відповідачем було підписано заявку на транспортний засіб № 28/08/16, якою сторони зафіксували досягнення домовленостей щодо перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Так, у заявці сторони вказали таке:

- заявку подав - ПП "Біо Хаус";

- інформація про вантаж (вага, кількість місць, об'єм, упаковка) - пеллети з деревини; 22 піддони, вага 22 тони 110 кг;

- вимоги до автотранспорту (грузопід'ємність) - 22 тони +/-200 кг;

- маршрут - с. Счасливе (Київська область, Україна) - Ліберець (Чехія);

- вартість робіт - 1 000 євро, по курсу міжбанк;

- умови розрахунків - б/г по курсу міжбанка на день завантаження;

- адреса завантаження - с. Счасливе, Київська обл., вул. Лесі Українки, 18 (а.с.18).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

У відповідності до вказаних положень закону, позивачем (експедитор) було укладено з Приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - перевізник) договір про надання послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні і транспортно-експедиторське обслуговування № 01/2/2015 від 01.02.2015, який регулює відносини сторін при виконанні перевізником доручень експедитора по плануванню, організації перевезень і транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів в міжнародному сполученні, а також при розрахунках за виконані послуги (а.с.26-27).

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Як було вказано вище, відповідачем було сформовано транспортне замовлення, яке було погоджене позивачем, в якому сторони узгодили умови перевезення за маршрутом с. Счасливе (Київська область, Україна) - Ліберець (Чехія)

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем у серпні-вересні 2016 року було надано відповідачу послуги , обумовлені умовами заявки-договору № 28/08/2016 від 28.08.2016, вартість яких склала 1000 Євро.

На підтвердження виконання заявки № 28/08/2016 від 28.08.2016 позивач долучив до матеріалів справи:

- міжнародну товарно-транспортну накладну CMR від 30.08.2016 (а.с.19).

Так, матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 1000 Євро є такими, що прийняті відповідачем в повному обсязі.

За приписами статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

У відповідності до умов заявки-договору вартість робіт - 1 000 євро, сплачується відповідачем безготівковим способом по курсу міжбанка на день завантаження.

Як встановлено судом з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 30.08.2016, днем завантаження є 30.08.2016; курс міжбанку на 30.08.2016 становив 28,7039 гривень за 1 Євро. Отже, вартість наданих позивачем послуг складає 28 703 грн. 90 коп.

Так, в оплату вказаних послуг позивачем було виставлено рахунок № 20 від 09.09.2016 на суму 28 703 грн. 90 коп. (а.с.20).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснювалося направлення на юридичну адресу відповідача претензії-вимоги вих № 1 від 30.01.2017 разом із заявкою № 28/08/2016 від 28.08.2016, рахунком № 20 від 09.09.2016, CMR, актом № 20 від 06.09.2016 та договором № 01/2/2015 від 01.02.2015 (а.с.23). Докази направлення вказаного пакету документів 01.02.2017 на юридичну адресу відповідача наявні в матеріалах справи (а.с.24-25).

У вказаній претензії позивач вимагав негайно сплатити Приватному підприємству "Авто Перфект" заборгованість за надані послуги згідно договору транспортного експедирування № 28/08/2016 від 28.08.2016 в розмірі 28 703 грн. 90 коп.

Однак, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилися документи на підтвердження надання послуг позивачем, були повернуті 22.02.2016 за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" "немає даної організації".

Слід зазначити, що в разі якщо відправлення було надіслано за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що вказане відправлення є врученим адресату.

Так, суд виходить із того, що документи, які підтверджують виконання позивачем замовлення за заявкою № 28/08/2016 від 28.08.2016 вважаються врученими відповідачу 22.02.2016.

При цьому, зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем не виконано, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи положення статті 530 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих у серпні-вересні 21016 року послуг в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 28 703 грн. 90 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 28 703 грн. 90 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за заявкою-договором на міжнародне автомобільне перевезення вантажу № 28/08/2016 від 28.08.2016 у відповідача перед позивачем в сумі 28 703 грн. 90 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 28 703 грн. 90 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2 000 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу країни, зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно з нормами статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 05.01.2017 між Приватним підприємством "Авто Перфект" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) (далі - договір), згідно з яким адвокат приймає на себе доручення клієнта про надання йому правової допомоги в інтересах клієнта на умовах, передбачених договором, а клієнт зобов'язується оплатити вартість послуг адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору (пункт 1.1. договору, а.с.32-33).

Відповідно до пункту 1.2. договору адвокатом надаються такі види правової допомоги: надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, претензій (вимог) та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів клієнта в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед громадянами та юридичними особами.

Клієнту надається правова допомога у зв'язку з захистом майнових прав та інтересів ПП "Авто Перфект" щодо стягнення заборгованості з ПП "Біо Хаус" за надані послуги транспортного експедирування (пункт 3.1. договору).

У пункті 7.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 21/579 від 04.09.2008 (а.с.36).

Так, позивач зазначає, що на виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом були надані послуги, визначені договором про надання правової допомоги.

На підтвердження надання послуг адвоката між сторонами було складено акт наданих послуг № 02-04/17 від 11.04.2017, в якому сторони вказали, що на виконання договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 05.01.2017 адвокат надав, а клієнт прийняв послуги з правової допомоги, а саме:

1) Складання претензії - 1,5 год.;

2) Надання консультацій з приводу предмета звернення - 0,5 год.;

3) Підготовка позовної заяви та формування додатків, в тому числі шляхом збирання доказів, з метою звернення до господарського суду - 4,0 год.

- вартість години наданих послуг - 400 грн.

- послуги надані належним чином, у клієнта відсутні претензії до адвоката.

- загальна вартість надання правової допомоги (юридичних послуг) із розрахунку 6 годин роботи складає 2 400 грн. 00 коп., без ПДВ (а.с.34).

При цьому, у розділі 4 договору сторони погодили умови щодо оплати правової допомоги та витрат, а саме:

- правова допомога, надана клієнту адвокатом, оплачується готівкою або шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок адвоката. Протягом одного місяця з дати підписання договору клієнт сплачує авансом суму в розмірі 2 000 грн. 00 коп. на підставі виставленого рахунку (пункт 4.1. договору);

- відповідно до договору вартість послуг адвоката за одну годину роботи складає 400 грн. Кількість відпрацьованих годин та остаточна сума за надані послуги встановлюється в акті наданих послуг, який підписується між сторонами (пункт 4.2. договору);

- якщо загальна вартість наданих клієнту послуг, зазначена в акті наданих послуг, перевищує суму сплаченого авансу, відповідно до пункту 4.1. договору, на підставі виставленого рахунку клієнт зобов'язується оплатити суму, яка перевищує сплачений аванс, не пізніше 3 банківських днів з дати набуття законної сили рішення відповідної установи по справі, з приводу якої надається правова допомога (пункт 4.3. договору).

В той же час, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 57 від 20.01.2017, яке підтверджує оплату позивачем послуг, наданих за договором про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 05.01.2017, адвокату у сумі 2 000 грн. 00 коп. (а.с.35).

Так, відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі № 904/7731/13, від 03.07.2014 у справі № 910/2040/14, від 24.09.2014 у справі № 916/1425/14.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами доведено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2 000 грн. 00 коп. (договір про надання правової допомоги від 05.01.2017, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/579 від 04.09.2008 та платіжне доручення № 57 від 20.01.2017, згідно з яким позивач сплатив, 2 000 грн. 00 коп. адвокату), а отже вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката , з урахуванням обставин справи, категорії спору та задоволення позову є співрозмірними та підлягають задоволенню в сумі 2 000 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) у справі покладаються на відповідача у розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Біо Хаус" (50008, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, площа 30-ти річчя Перемоги, будинок 1; ідентифікаційний код 38465543) на користь Приватного підприємства "Авто Перфект" (88000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 37692543) - 28 703 грн. 90 коп. - основного боргу, 2 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 1 600 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3