Рішення

від 11.05.2017 по справі 910/5250/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017Справа №910/5250/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вокєр

про стягнення 378 388,50 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Новаков С. С. - по дов. № б/н від 03.04.2017

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Вокєр 378 388,50 грн., з яких: 148 410,00 грн. основного боргу, 132 269,39 грн. пені, 88 280,00 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 9 429,11 грн. - 3% річних внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 1109/2014 від 11.09.2014

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5250/17 та призначено справу до розгляду на 18.04.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2017, у зв'язку з нез'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконання сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 03.04.2017, відкладено розгляд справи на 11.05.2017.

Позивач в судовому засіданні 11.05.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 11.05.2017 не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, вимоги ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 03.04.2017 та ухвали від 18.04.2017 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : 01032, м. Київ. вул. Саксаганського, 119-А, офіс 22, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 03.04.2017 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверти разом з ухвалами були повернуті до суду поштовим відділенням зв'язку Київ-32 без вручення адресату з довідками форми Ф-20.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для розгляду справи, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 11.05.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вокєр (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 1109/2014 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначеним цим договором, постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність покупця визначений цим договором товар (концентрат протиобліднювальної рідини) належної якості, що відповідає державним стандартам за його замовленнями, окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору (далі за текстом - товар), а покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар на встановлених даним договором умовах.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем не було виконано належним чином умови договору поставки №1109/2014 від 11.09.2014, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 378 388,50 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статтею 628 Цивільного кодексу України , сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.1. договору договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін та діє до 11.09.2015 включно.

Відповідно до п. 6.8. договору товар вважається зданим постачальником і прийнятий покупцем з моменту підписання повноважними представниками сторін накладних.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем було одержано товар на загальну суму 1 261 962,00 грн., про що свідчать видаткові накладні № 75 від 20.10.2014 на суму 319 410,00 грн., № 115 від 12.12.2014 на суму 148 824,00 грн., № 117 від 26.12.2014 на суму 793 728,00 грн.

Відповідач частково сплатив позивачу за поставлений товар 1 113 552,00 грн. та залишок несплаченого товару становить 148 410,00 грн.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно п. 5.1. договору, покупець здійснює передоплату за товар у розмірі 30% від суми, що відповідає вартості поставки такого товару вказаній у замовленні, підписаному уповноваженими представниками покупця та постачальника.

Відповідно до п. 5.2. договору остаточний розрахунок покупець здійснює після прибуття товару на термінал в Київську регіональну митницю.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що розрахунок за цим договором проводиться в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування коштів у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника, зазначений у цьому договорі, або іншим способом, за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем було на адресу відповідача направлено претензію № 2 (вих.. № 04/17 від 30.01.2017) про сплату боргу сумі 148 410,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 5180 від 30.01.2017 та описом вкладення у цінний лист від 30.01.2017.

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач досі не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 148 410,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 148 410,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки вартість отриманого товару в повному обсязі не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 9.2. договору у випадку порушення покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару, покупець, за вимогою постачальника, сплачує пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати товару.

Згідно ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманого товару послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити, крім суми основного боргу, пеню відповідно до умов договору, розмір якої за розрахунками суду становить 41 400,29 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 41 400,29 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням норм чинного законодавства України, а саме порушено шестимісячний період нарахування.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 88 280,00 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 9 429,11 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 88 280,00 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 9 429,11 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач позовних вимог, заявлених позивачем, не спростував, заперечень проти позову не надав.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вокєр (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 119, літера А, офіс 22, код ЄДРПОУ 39114028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бобруйськбіотехнології (02094, м. Київ, вул. Мурманська, 3, код ЄДРПОУ 39162312) 148 410 (сто сорок вісім тисяч чотириста десять) грн. 00 коп. основного боргу, 41 400 (сорок одна тисяча чотириста) грн. 29 коп. пені, 88 280 (вісімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 9 429 (дев'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять) грн. 11 коп. - 3% річних, 1 916 (одна тисяча дев'ятсот шістнадцять) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.05.2017.

СуддяВ.В.Сівакова