Рішення

від 11.05.2017 по справі 500/2825/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2036/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі - Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника фермерського господарства ОСОБА_2А. і апеляційну скаргу представника фермерського господарства «Дінекс-Агро» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом фермерського господарства «ОСОБА_2А.» до фермерського господарства «Дінекс-Агро» , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і скасування державної реєстрації права оренди,

ВСТАНОВИЛА:

25.05.2016 року фермерське господарство ОСОБА_2А. (далі- ФГ 1) звернулось із позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 01.09.2014 року, який укладено між ОСОБА_3 і фермерським господарством Дінекс-Агро (далі-ФГ 2) та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ФГ 2, яке виникло на підставі договору оренди від 01.09.2014 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 04.01.2011 року між ФГ 1 і ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3 власник земельної ділянки, передала позивачу у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років і в цей же день, за актом приймання-передачі, передала позивачу спірну земельну ділянку.

З 2011 року позивач використовував земельну ділянку відповідно до умов договору оренди, вказаний договір оренди від 04.01.2011 року сторони цього договору не розривали, за актом приймання-передачі позивач не повертав земельну ділянку її власнику.

Позивачу стало відомо, що 01.09.2014 року між ФГ 2 і ОСОБА_3 укладено договір оренди спірної земельної ділянки, реєстраційною службою зареєстровано право оренди земельної ділянки на підставі договору від 01.09.2014 року.

Посилаючись на те, що обов'язкова державна реєстрація договорів оренди передбачалась законодавством до 01.01.2013 року, з 01.01.2013 року договір оренди від 04.01.2011 року набув чинності та є укладеним незалежно від проведення державної реєстрації, договір оренди від 01.09.2014 року порушує права позивача на користування спірною земельною ділянкою і є недійсним в силу недодержанням в момент його вчинення вимог ст. 203 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

Представник позивача підтримав позов у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Представник ФГ 2 позов не визнав, подав письмові заперечення на позов, зазначивши, що договір оренди від 04.01.2011 року, у встановленому законом порядку, не проходив державну реєстрацію, з 2013 року не здійснювалась державна реєстрація права оренди ФГ 1 спірної земельної ділянки, а тому були відсутні перешкоди для укладення договору оренди від 01.09.2014 року.

ОСОБА_3 не приймала участі в судовому засіданні у суді першої інстанції, подала заяву про визнання позову і розгляд справи за її відсутності.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.10.2016 року позов задоволено частково: суд визнав недійсним договір оренди землі від 01.09.2014 року, а в решті вимог відмовив.

В апеляційній скарзі представник ФГ 1 просить рішення суду у частині відмови у позові про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки скасувати і постановити у цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду у цій частині, неврахування судом того, що вимоги про скасування державної реєстрації є похідними від вимог про визнання договору недійсним.

Представник ФГ 2 в апеляційній скарзі просить рішення суду у частині визнання недійсним договору оренди землі скасувати і постановити у цій частині нове рішення, зазначаючи, що висновки суду у цій частині суперечать обставинам справи і вимогам закону про державну реєстрацію договору оренди, а також вимогам ст. ст. 210, 215, 640 ЦК України, ст. ст. 18, 20 Закону України Про оренду землі .

У засіданні колегії суддів: представник ФГ 1 підтримав свою апеляційну скаргу і заперечував проти скарги ФГ 2; представник ФГ 2 скаргу представника ФГ 1 не визнав, а свою скаргу підтримав.

Відповідачка ОСОБА_3 у засіданні колегії суддів не з'явилась, сповіщена належним чином, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Рішення суду першої інстанції у частині підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України, а у частині скасуванню з прийняттям нового рішення на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.

Рішення суду у частині відмови у позові про скасування державної реєстрації підлягає залишенню без змін зважаючи на наступне.

За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 01.09.2014 року, який укладено між ОСОБА_3 і ФГ 2 та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФГ 2, яке виникло на підставі договору оренди від 01.09.2014 року (а.с.2-7).

Суд, відмовляючи у позові про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, зокрема виходив з того, що оскарження рішення державного реєстратора про проведену державну реєстрацію передбачає участь державного реєстратора у справі в якості відповідача. Крім того, судом першої інстанції у даній справі не перевірялись обставини проведення державної реєстрації і державний реєстратор не приймав участі у справі як сторона, або особа, яка бере участь у справі (а.с.105).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині.

Так, у суді першої інстанції позивачем, у тому числі, заявлені вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Державна реєстрація речового права - права оренди земельної ділянки здійснена 19.09.2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області (а.с.31).

Зважаючи на те, що у суді заявлені вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, державний реєстратор, який здійснював державну реєстрацію, як сторона, до участі у справі судом не залучався, висновок суду про відмову у позові про скасуванню державної реєстрації з підстав незалучення до участі у справі державного реєстратора є правильним.

За таких обставин, колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції у цій частині.

Рішення суду у частині визнання недійсним договору оренди землі від 01.09.2014 року підлягає скасуванню з таких підстав.

За змістом ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам

справи, порушення судом норм матеріального або процесуального права.

Позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 01.09.2014 роки зазначаючи, що він є недійсним в силу недодержанням сторонами в момент його вчинення вимог ст. 203 ЦК України, порушенням прав позивача, який користувався спірною земельною ділянкою з 2011 року (а.с.2-7).

Між сторонами виникли правовідносини з правочину про оренду землі, які регулюються нормами ЦК України, ЗК України, Законом України Про оренду землі (далі-Закон1) і Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі-Закон 2).

Відповідно до ст. ст. 18, 20 Закону 1, в редакції, чинній в період з січня 2011 року по січень 2013 року (ст. 18, 20 виключено на підставі Закону N 1878-17 від 11.02.2010 і діяли по 01.01.2013 року відповідно змін, які внесені Законом N 4152-VI (41523-17) від 09.12.2011) договір оренди землі набирав чинності після його державної реєстрації.

З 01.01.2013 року, відповідно до ст. 6 ч. 5 Закону 1, державній реєстрації підлягало право оренди землі (Закон N 4152-VI (4152-17 від 09.12.2011).

Встановлено, що ОСОБА_3 з 2002 року є власником земельної ділянки площею 4,2821 га за кадастровим номером 5122084500:01:001:0271, яка розташована на території Новопокрівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (а.с.12-15).

04.01.2011 року між ФГ 1 і ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3 власник земельної ділянки, передала позивачу у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років і в цей же день, за актом приймання-передачі, передала позивачу спірну земельну ділянку (а.с.8-11).

01.09.2014 року між ФГ 2 і ОСОБА_3 укладено договір оренди спірної земельної ділянки, а реєстраційною службою зареєстровано право оренди земельної ділянки за ФГ 2 на підставі договору від 01.09.2014 року (а.с.16-18,31).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності Законом Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом , за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення , або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав (ст ст. 2,3,4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Так, обов'язковій державній реєстрації підлягали речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним особам, зокрема, право оренди земельної ділянки (ст.4 Закону 2).

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із положеннями ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону 2.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване

волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст. 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації (правовий висновок Верховного Суду України від 13.06.2016 року у справі №6-643цс16).

Згідно п. 3.1 договору оренди земельної ділянки від 04.01.2011 року, договір укладено на 10 років, починаючи з часу його державної реєстрації. Крім того, відповідно до п.6.1 договору, земельна ділянка повинна була передаватись в оренду за актом приймання-передачі, який мав оформлятись не пізніше семи днів з моменту державної реєстрації даного договору (а.с. 8).

Договір оренди земельної ділянки від 04.01.2011 року, в період з січня 2011 року по січень 2013 року не проходив державну реєстрацію.

В період з січня 2013 року по вересень 2014 року право оренди спірної земельної ділянки, у встановленому законом порядку, за ФГ 1 не реєструвалось.

Недодержання сторонами договору від 04.01.2011 року вимог закону про державну реєстрацію договору оренди в період з січня 2011 року по січень 2013 року, а в період з січня 2013 року по вересень 2014 року державної реєстрації права оренди земельної ділянки - дає підстави вважати такий договір неукладеним, оскільки державна реєстрація такого правочину передбачена законом - ст. 210 ч.1 ЦК України, ст. ст. 125,126 ЗК України.

Так, не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації - ст. ст. 210 ч.1, 640 ч.3 ЦК України.

Таким чином, укладаючи 01.09.2014 року договір оренди земельної ділянки, сторони цього договору, незважаючи на наявність договору оренди земельної ділянки від 04.01.2011 року, однак за відсутності факту державної реєстрації договору оренди, а в подальшому права оренди земельної ділянки, виходили з того, що у ФГ 1 станом на 01.09.2014 року відсутнє право користування спірною земельною ділянкою, а у ОСОБА_3 - відповідні обов'язки за договором від 04.01.2011 року, оскільки сторони цього договору не набули цивільних прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямовано волевиявлення сторін під час укладення договору оренди від 04.01.2011 року, через відсутність його державної реєстрації \ відсутність реєстрації права оренди \.

Будь-які домовленості між ОСОБА_3 і ФГ 1 щодо користування спірною земельною ділянкою, що передували правочину від 01.09.2014 року, у даному випадку, не є підставою для ствердження про порушення прав ФГ 1 на користування спірною земельною ділянкою з 01.09.2014 року і у подальшому, а також для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.09.2014 року.

ФГ 1, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору від 01.09.2014 року з підстав ст. 215 ЦК України, зазначав, що ФГ 2 і ОСОБА_3 порушили права та охоронювані законом інтереси ФГ 1 на користування спірною земельною ділянкою.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною \ сторонами \ вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України і іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Колегія суддів дійшла висновку, що незгода ФГ 1 з укладенням 01.09.2014 року договору між ФГ 2 і ОСОБА_3, зважаючи на те, що договір оренди земельної ділянки від 04.01.2011 року в період з січня 2011 року по вересень 2014 року не пройшов обов'язкову державну реєстрацію, також за цим договором не була здійснена державна реєстрація права оренди землі, у даному випадку, не є підставою для визнання договору від 01.09.2014 року недійсним з підстав ст. 203 ч.1 ЦК України, а тому відмовляє ФГ 1 у позові про визнання цього правочину недійсним за необґрунтованістю вимог.

Заперечення представника ФГ 1 проти скарги із посиланням на правовий висновок

Верховного Суду України у постанові від 13.03.2017 року (справа №6-2195цс16) не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту зазначеного правового висновку вбачається, що у даному випадку спір стосувався правовідносин, які виникли у зв'язку з орендою землі для ведення фермерського господарства, і, насамперед, стосувались орендної плати, моменту набуття права користування земельною ділянкою, обов'язку сплачувати орендну плату та питань грошової оцінки земель.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.09.2014 року, разом з тим рішення суду у частині відмови у позові про скасування державної реєстрації права оренди землі з підстав незалучення до участі у справі належного відповідача є правильним, рішення суду у частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, а у частині - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.п.1,2, 308, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника фермерського господарства ОСОБА_2А. - відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року у частині відмови у позові про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки - залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника фермерського господарства «Дінекс-Агро» - задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року у частині визнання недійсним договору оренди землі від 01.09.2014 року - скасувати.

Відмовити фермерському господарству ОСОБА_2А. у позові до фермерського господарства Дінекс-Агро і ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі від 01.09.2014 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_4

ОСОБА_5