Ухвала

від 16.05.2017 по справі 823/1908/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1908/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе (далі - Позивач, ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе ) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області) в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 19.12.2016 року, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.08.2016 року №0001662200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських операції, а надані на підтвердження виконання договірних зобов'язань документи містять неточності, у ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе не було правових підстав для нарахування податкового кредиту. Крім того, суд зазначив, що оскільки порушення щодо заниження ПДВ на загальну суму 851,00 грн. та щодо господарських операцій з ТОВ Монолітагро на суму 940,00 грн. Позивач спору не зазначив, позовні вимоги у вказаній частині є необґрунтованими.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом наявних у матеріалах справи первинних документів, які повністю підтверджують рух придбаного у ТОВ Гавелла товару до кінцевого споживача. Крім того, підкреслює, що у судовому засіданні 28.12.2016 року представником Позивача було подано докази необґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині 1 398,00 грн. основного платежу та 25% штрафних (фінансових) санкцій, однак судом враховані не були.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за їх відсутності у відкритому судовому засіданні без фіксування останнього за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у червні-серпні 2016 року працівниками ГУ ДФС у Черкаській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. ст. 75, 77, 82 ПК України, наказів від 01.06.2016 року №189 (т. 1 а.с. 206) та від 25.07.2016 року №261 (т. 1 а.с. 207), направлень від 07.06.2016 року №207/23-00-14-0109, №209/23-00-14-0109, №208/23-00-14-0109 (т. 1 а.с. 208-210) проведено планову документальну виїзну перевірку ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, п. п. 198.1, 198.3, ст. 198, п. п. 201.10, 201.15 ст. 201, п. 203.1 ст. 203 ПК України, розділу 5 та 6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міндоходів України від 13.11.2013 року №678, розділу 5 та 6 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну України від 23.09.2014 року №966, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 492 584,00 грн., у тому числі за квітень 2014 року на 37 грн., за червень 2014 року на 61 грн., за березень 2015 року на 327 грн., за червень 2015 року на 426 грн., за липень 2015 року на 940 грн. та за грудень 2015 року на 490 793 грн. і завищено податок на додану вартість за лютий 2015 року на суму 393 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 15.08.2016 року №35/23-00-14-0107/1/01374406 (т. 2 а.с. 67-113). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 29.08.2016 року винесено податкове повідомлення-рішення форми Р №00001662200 (т. 1 а.с. 11), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 515 244,00 грн., у тому числі за основним платежем - 492 191,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 123 053,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного акту індивідуальної дії, яке за наслідками адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 08.11.2016 року №23926/6/99-99-11-02-01-15 (т. 1 а.с. 46-55) було залишено без змін, суд першої інстанції встановив таке.

Між ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе (Покупець) та ТОВ Гавелла (Продавець) укладено договір поставки від 20.12.2015 року №20/12 (далі - Договір) (т. 1 а.с. 20-21), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти товари, вартість, кількість, асортимент яких зазначені у видатковій накладній, що складає невід'ємну частину цього Договору.

На переконання Позивача, факт реальності господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунків на оплату (т. 1. а.с 22-23), видаткових накладних (т. 1 а.с. 24-26), платіжних доручень (т. 1 а.с. 27-30), товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 31-34), актів приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів (т. 1 а.с. 111-182), накладної на внутрішнє переміщення (т. 1 а.с. 183), податкових накладних (т. 1 а.с. 186-190), відомістю по рахунку 631.1 (т. 1 а.с. 201-204).

Крім того, за твердженням ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе , укладення Договору з ТОВ Гавелла було зумовлено необхідністю здійснення оновлення обладнання, яке було демонтовано у зв'язку з технічним зношенням, про що складено акти від 24.12.2015 року (т. 1 а.с. 35-36), а передача вказаних деталей на утилізацію підтверджується, на переконання Апелянта, копію укладеного з ТОВ Сучасний центр утилізації договору від 11.01.2016 року №11/01/16-РВ (т. 1 а.с. 37-38) та складених на його виконання первинних документів (т. 1 а.с. 39-45).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між контрагентами правочину, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи документи не свідчать про реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 187, 198, 200 ПК України, ст. ст. 1, 4, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

Водночас, як вірно підкреслив суд першої інстанції, видаткові накладні не містять дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені Позивача. При цьому, відсутність можливості встановлення належності вказаних видаткових накладних Договору ставить під сумнів, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, факт поставки даних товарно-матеріальних цінностей саме ТОВ Гавелла .

Крім того, згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (далі - Правила №363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.5 зазначених Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортних накладних підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.7 Правил №363 передбачено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що товарно-транспортні накладні повинні бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника) при оформлення ними транспортних послуг у процесі виконання договору поставки товару.

Аналогічна позиція підтримується Вищим адміністративним судом України, зокрема в ухвалах від 11.02.2015 року у справі №К/9991/25870/12, від 18.02.2015 року у справі №К/9991/31029/12, від 21.04.2015 року у справі №К/800/51508/13.

Поряд з цим, матеріали справи не містять товарно-транспортної накладної (накладних), якою (якими) б підтверджувалося транспортування піску згідно видаткових накладних від 21.21.2105 року №31 та №4 (т. 1 а.с. 23-24).

Окрім цього, суд першої інстанції обґрунтовано наголосив на тому, що надані Позивачем до матеріалів справи копії актів приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів (т. 1 а.с. 111-182) не підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, документально отриманих ТОВ Гавелла , оскільки жодних приміток щодо первинних документів, які стали підставою для оприбуткування даного товару, даний документ не містить.

Крім іншого, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту протоколу допиту свідка від 27.07.2016 року (т. 2 а.с. 33-34) первинні документи від імені ТОВ Гавелла підписані не ОСОБА_2, яка зазначила, що жодного відношення до господарської діяльності підприємства не має, оскільки здійснювала реєстрацію та перереєстрацію вказаної юридичної особи за винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Відтак, останні підписані від імені особи, яка не мала жодного відношення до господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, від 01.12.2015 року у справі №826/15034/14, від 17.11.2015 року у справі №2а/3264/11/1070, від 15.12.2015 року у справі №826/467/14, первинні документи, підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

При цьому судовою колегією критично оцінюється надіслані Позивачем письмові пояснення ОСОБА_2, чий підпис під якими засвідчений нотаріально, оскільки, на відміну від пояснень, наданих під час допиту, у ході якого останню було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, надання пояснень та подальше їх засвідчення нотаріально завіреним підписом юридичних наслідків для такої особи не має.

Таким чином, беручи до уваги встановлені вище обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про неможливість підтвердження господарських операцій за Договором.

При цьому, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Судова колегія погоджується з посиланням Апелянта на те, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Разом з тим, враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товарів, а також встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат за наслідкам відносин з ТОВ Гавелла , що свідчить про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з частині донарахування основних зобов'язань за наслідками правовідносин з ТОВ Гавелла на суму 490 793,01 грн.

Оцінюючи доводи Апелянта в частині неврахування судом першої інстанції твердження Позивача про безпідставність донарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 1 398,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на вказану суму, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ Монолітагро (т. 2 а.с. 139), Позивачем було сформовано податковий кредит на суму 940,00 грн. При цьому, рух товарно-матеріальних цінностей підтверджується наявними у матеріалах справи копіями акту від 23.07.2015 року №419 (т. 2 а.с. 136), видаткової накладної (т. 2 а.с. 137) та платіжного доручення від 23.07.2015 року №798 (т. 2 а.с. 138).

Водночас, вказані документи під час проведення перевірки надані не були.

Так, відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно п. 44.7 ст. 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

За таких обставин, оскільки Позивачем не було надано пояснень щодо неможливості надання вказаних документів під час проведення перевірки або одразу після її проведення, суд першої інстанції, з урахуванням наведених приписів ст. ст. 198, 201 ПК України, прийшов до висновку про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині донарахування основного зобов'язання Позивача з ПДВ на суму 940,00 грн. та 235,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (25%).

Крім іншого, надання ПАТ Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе платіжних доручень зі сплати ПДВ на суму 291,00 грн. з терміном сплати до 18.11.2016 року, та на суму 1 748,00 грн., сплачених згідно акту перевірки від 15.08.2016 року №35/23-00-14-0107/1/01374406 (т. 2 а.с. 140-141), жодним чином не спростовує висновки суду першої інстанції про те, що Позивачем не було зазначено у позовній заяві про підстави неправомірності донарахування податкових зобов'язань на суму 458,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Крім іншого, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства Золотоніський машинобудівний завод ім. І.І. Лепсе до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.