Рішення

від 17.05.2017 по справі 904/5222/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.17р. Справа № 904/5222/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінгс ОСОБА_1" (м.Нікополь, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-109" (м. Нікополь, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 2 від 10.03.2017 у розмірі 100 000 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 04.01.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кінгс ОСОБА_1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-109" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 2 від 10.03.2017 у розмірі 100 000 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 2 від 10.03.2017 в частині своєчасного та повного повернення наданої на його виконання суми грошових коштів, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 100 000 грн. 00 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.05.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 28079/17 від 17.05.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 28081/17 від 17.05.2017), в якому він визнає наявність заборгованості перед позивачем в сумі 100 000 грн. 00 коп., виникнення якої пояснює скрутним матеріальним становищем підприємства. У відзиві відповідач також просив суд розглянути справу без участі його представника, посилаючись на неможливість його явки у судове засідання.

У судове засідання 17.05.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 17.05.2017 не з'явився, але судом було враховано наявність клопотання про розгляду справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Представником позивача у судовому засіданні 17.05.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом було вказано про наявність відзиву на позовну заяву, а також його зміст.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представником позивача у судовому засіданні 17.05.2017 наголошено на тому, що ним долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кінгс ОСОБА_1" (далі - позикодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція-109" (далі - позичальник, відповідач) було укладено договір про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 2 (далі - договір, а.с.14-18), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю у визначений договором строк (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками учасників договірних відносин та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно з умовами пунктів 1.2., 1.3. та 1.4. договору під поворотною фінансовою допомогою в договорі слід розуміти суму коштів, що надійшла позичальнику у користування за договором. Поворотна фінансова допомога не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою для виконання. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб позичальника відповідно до статутних цілей його діяльності.

У розділі 2 договору сторони визначили розмір та строки позики, а саме:

- поворотна фінансова допомога надається позичальнику на загальну суму 100 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору);

- поворотна фінансова допомога підлягає остаточному поверненню позикодавцю до 14.04.2017 включно (пункт 2.2. договору).

При цьому, відповідно до пунктів 3.2., 3.3. та 3.4. договору:

- позика надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100 000 грн. на розрахунковий рахунок позичальника. Позикодавець має право надати позику частинами. Надання допомоги при безготівковому перерахунку підтверджується випискою по рахунку або відповідною квитанцією (платіжним дорученням) (пункт 3.2. договору);

- поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України - гривні (пункт 3.3. договору);

- позика вважається переданою позичальникові в момент зарахування позики (останньої її частини) на розрахунковий рахунок позичальника (пункт 3.4. договору).

У відповідності до вказаних умов позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 100 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 144 від 13.03.2017 (а.с.19).

В той же час, у розділі 3 договору сторони погодили, зокрема, порядок повернення позики:

- позичальник зобов'язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в пункті 2.2. договору (пункт 3.6. договору);

- позика повертається у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця (пункт 3.7. договору);

- днем повернення позики (останньої її частини) вважається день зарахування суми позики (останньої її частини) на поточний рахунок позикодавця (пункт 3.8. договору);

- позичальник протягом семи днів після перерахування повної суми позики зобов'язаний повідомити про це позикодавця у будь-який зручний дня нього спосіб (пункт 3.9. договору).

При цьому, у строки, визначені в пункті 2.2. договору, відповідач отриману позику не повернув.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повного та своєчасного повернення отриманих грошових коштів відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 100 000 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Як було вказано вище, у пункті 2.2. договору сторони визначили, що поворотна фінансова допомога підлягає остаточному поверненню позикодавцю до 14.04.2017 включно .

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки повернення отриманої позики, господарський суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 100 000 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повернення позики відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 100 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги позивача у повному обсязі, з приводу чого суд зазначає таке.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача в частині визнання боргу у сумі 100 000 грн. 00 коп. не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, з огляду на що господарський суд приймає визнання позову відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про надання безпроцентної поворотної фінансової допомоги № 2 від 10.03.2017 в сумі 100 000 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 100 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 600 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 49, 78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Стальконструкція-109" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Херсонська, будинок 353; ідентифікаційний код 34766376) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінгс ОСОБА_1" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Героїв Чорнобиля, будинок 102; ідентифікаційний код 39197984) - 100 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3