Рішення

від 11.05.2017 по справі 916/615/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2017 р.Справа № 916/615/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Глас ОСОБА_2» до Приватного підприємства „Камея» про стягнення 227433,27 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Глас ОСОБА_2» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Камея» про стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 206646,79 грн. та 3% річних у розмірі 20786,48 грн., посилаючись на прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором поставки № 1601-1 від 16.01.2012 р. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

У березні 2014 року позивачем було подано позовну заяву до господарського суду Одеської області про стягнення з ПП Камея суми заборгованості за договором поставки №1601-1 від 16.01.2012 р. Рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14 позовні вимоги задоволено частково, в частині стягнення з ПП „Камея» на користь ТОВ „Глас ОСОБА_2» суми заборгованості у розмірі 245774,75 грн., інфляційні витрати у сумі 4703,75 грн., 3% річних у сумі 2888,70 грн., штраф у сумі 36866,22 грн., пеню у розмірі 12517,66 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 28886,95 грн. та судовий збір у розмірі 6632,76 грн.

Як зазначає позивач, 02 червня 2014 року судом було видано наказ на примусове виконання рішення господарського суду Одеської області від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14. На підставі цього наказу було відкрито виконавче провадження № 43594185, яке в подальшому було об'єднане разом з іншими у зведене виконавче провадження № 44019209. Проте, як вказує позивач, не зважаючи на ці обставини, рішення суду по справі № 916/1056/14 відповідачем до теперішнього часу не виконане, заборгованість не сплачена.

Таким чином, позивач, посилаючись на положення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що встановлений рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14 факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати вартості отриманого товару на загальну суму 245774,75 грн. за видатковими накладними від 03.10.2013 р., 04.10.2013 р., 07.10.2013 р., 08.10.2013 р., 09.10.2013 р., 10.10.2013 р., 11.10.2013 р., 14.10.2013 р., 15.10.2013 р., 16.10.2013 р., 17.10.2013 р., 18.10.2013 р. та 21.10.2013 р. не повинен доказуватись знову при розгляді даних позовних вимог.

Так, позивач вказує, що зважаючи на те, що станом на дату подання позовної заяви заборгованість ПП „Камея» перед ТОВ „Глас ОСОБА_2» є несплаченою, відповідно у позивача виникло право на стягнення з відповідача інфляційних витрат за весь час невиконання відповідачем грошового зобов'язання та 3% річних за користування грошовими коштами позивача. З огляду на вказане та, враховуючи той факт, що рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.2014 р. було нараховано до стягнення суму 3% річних за період з 21.10.2013 р. по 16.05.2014 р., позивачем здійснено нарахування річних та інфляційних втрат, починаючи з 17.05.2014 р. по дату подання позовної заяви. Таким чином, сума нарахованих 3% річних за вказаний період неповернення суми заборгованості становить 20786,48 грн., а інфляційні втрати позивача становлять 206646,79 грн., що заявлені позивачем до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.03.2017 р. позовну заяву ТОВ „Глас ОСОБА_2» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/615/17, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення про вручення ухвал суду.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

16 січня 2012 р. між Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврогласс-Південь" (надалі змінено найменування на ТОВ "Глас ОСОБА_2") (постачальник), та Приватним підприємством „Камея» (покупець) укладено договір поставки № 1601-1, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у передбачені договором строки відповідачу товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього передбачену даним договором грошову суму.

Відповідно до п. 1.3 договору предметом поставки є склопакети клеєні будівельного призначення.

Згідно п. 2.1 договору базис поставки - DDU (DELIVERED DUTY UNPAID) (...named place of destination) поставка без сплати мита (...назва місця призначення), згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс) в редакції 2000 року. Місцем поставки є склад покупця, розташований за адресою: м. Іллічівськ, вул. Б.- Гайдара 3, кв. 80 (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору поставка товару проводиться після повної оплати його вартості, або за погодженням сторін після часткової оплати чи у інший строк, погоджений сторонами. При відсутності погодження строку поставки або оплати поставка відбувається в розумні строки при наявності можливості у постачальника після оплати повної вартості товару.

За умовами п. 3.3 договору при погодженні з викладеними у заявці даними, уповноважена особа постачальника протягом 2-х робочих днів від дня отримання заявки від покупця надсилає рахунок на оплату товару.

Відповідно до п. 3.5 договору приймання товару покупцем за кількістю (комплектністю) здійснюється згідно кількості товару, визначеного в видатково-прибутковій накладній, за якістю - згідно документів, що засвідчують якість товару.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що незалежно від базису поставки передача товару покупцю постачальником здійснюється за видатково-прибутковою накладною та на підставі наданої представником покупця довіреності на отримання товару. При наявності зауважень по кількості товару зазначеної у накладній і поставленій фактично сторонами складається акт довільної форми за участю не менше трьох осіб за участю представників покупця і постачальника і робиться відмітка у накладній. Дата, вказана покупцем у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником.

Згідно п. 6.1 договору ціни на товари, що постачаються постачальником, є вільними відпускними.

В п. 6.2 договору сторони домовились, що ціни на товари відповідно до розділу 12 цього договору та додатків, поставка яких передбачається даним договором, дійсні на дату укладання даного договору, є попередніми і можуть змінюватися постачальником протягом строку дії даного договору в залежності від показників, які обумовлюють ціну товару.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що ціна кожної окремої партії товару остаточно узгоджується шляхом прийняття та оплати рахунку-фактури покупцем. При незгоді покупця з цінами зазначеними у рахунку-фактурі, покупець не проводить оплату цього рахунку-фактури, та сповіщає постачальника про таку відмову у дводенний термін з дати отримання такого рахунку. Якщо покупець сплатив наданий йому рахунок-фактуру цілком або частково, то такою оплатою покупець підтверджує свою згоду на ціни, зазначені у такому рахунку-фактурі, на зазначені у ньому товари.

За умовами п. 6.4 договору при поставці товару на умовах оплати після поставки, прийнявши товар за накладними, де зазначено вартість товару, покупець підтверджує свою згоду на вартість прийнятого товару та зобов'язується сплатити вартість товару саме згідно вартості, зазначеної у накладних, у строки згідно п. 7.1 цього договору.

Відповідно до п. 6.5 договору сума договору складається з сум партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору. Щодо визначення об'єму партії товару та ціни, то партією є кількість товару, який постачається за однією видатковою накладною.

Згідно п. 6.6 договору ціни на товар встановлюються у національній валюті України.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника у розмірі повної вартості товару зазначеної у рахунку - фактурі не пізніше 3 робочих днів з дати отримання покупцем рахунку-фактури від постачальника, але у будь-якому випадку при відсутності оплати до поставки товару, оплата повинна бути проведена не пізніше одного календарного дня від дати фактичної передачі товару за накладними згідно вартості визначеної у накладних. За погодженням сторін розрахунок може здійснюватися частинами до поставки.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за окремим погодженням сторін оплата товару може здійснюватися після поставки, але не пізніше одного календарного дня від такої поставки. Таке погодження чи інший строк викладається у додатковій угоді, яка підписується сторонами на час дії договору або на окремий період поставки. Якщо письмового погодження про оплату після поставки немає, а було як виняток досягнуто усної домовленості, і товар був поставлений до оплати та прийнятий покупцем, покупець зобов'язується сплатити вартість такого товару у повному обсязі не пізніше 1 календарного дня від такої поставки. Датою поставки є дата, зазначена у видатковій накладній (дата накладної).

За умовами п. 8.1 договору право власності на поставлений покупцеві товар переходить до покупця в момент поставки товару, тобто від дат, зазначених у накладних.

Відповідно до п. 8.2 договору ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту фактичної передачі товару покупцю за накладними.

Згідно п. 9.1 договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в

Україні законодавством.

Пунктом 9.1.1 договору передбачено, що порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно п. 11.1 договору останній вступає в дію з дати його підписання обома сторонами і діє на протязі одного року.

Пунктом 11.2 договору передбачено, що даний договір може бути розірвано у випадках і в порядку, передбаченому ст. 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 11.3 договору у випадку встановлення сторонами строку дії цього договору більш ніж один рік, або подовження строку дії цього договору на строк, більше року, сторони погоджують строки поставки на наступні періоди до закінчення строку дії цього договору - шляхом укладення нової специфікації до цього договору. До укладення нової специфікації діє специфікація, яка міститься у цьому договорі або специфікації чи інші додатки з зазначенням вартості товару укладені пізніше дати укладення договору, які є додатками до цього договору.

16.01.2013 р. сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1601-1 від 16.01.2012 р., якою продовжено термін дії договору до 31.12.2013 р.

02.04.2013 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 0404/2 до договору поставки № 1601-1 від 16.01.2012 р., згідно якої у зв'язку зі зміною назви постачальника відповідні зміни були внесені в частині назви постачальника в преамбулі договору, зокрема назву постачальника з ТОВ "Єврогласс-Південь" змінено на ТОВ "Глас ОСОБА_2".

Також в подальшому додатковою угодою № 5 від 12.02.2014 року сторонами було продовжено термін дії договору до 31.12.2014 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки товару є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, ТОВ „Глас ОСОБА_2» виконало зобов'язання за договором, а саме здійснило у жовтні 2013 року поставку обумовленого договором товару на загальну суму 245774,75 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних від 03.10.2013 р., 04.10.2013 р., 07.10.2013 р., 08.10.2013 р., 09.10.2013 р., 10.10.2013 р., 11.10.2013 р., 14.10.2013 р., 15.10.2013 р., 16.10.2013 р., 17.10.2013 р., 18.10.2013 р. та 21.10.2013 р. на поставку товару (а.с. 49-128).

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором поставки № 1601-1 від 16.01.2012 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вищевказаних накладних.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар. При цьому всі поставлені товари були прийняті покупцем, про що свідчить підпис повноважної особи відповідача на вказаних накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому за умовами п. 7.1 договору оплата за товар мала бути проведена не пізніше одного календарного дня від дати фактичної передачі товару за накладними згідно вартості, визначеної у накладних.

Між тим, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не здійснив своєчасно оплату за поставлений товар у повному обсязі, що дорівнює 245774,75 грн. Так, з огляду на вказане позивачем у березні 2014 року було подано до господарського суду Одеської області позовну заяву про стягнення з ПП „Камея» суми заборгованості за договором поставки №1601-1 від 16.01.2012 р. в загальній сумі 377894,19 грн., у т.ч. основної заборгованості в сумі 245774,75 грн., пені в сумі 54329,68 грн., інфляційних втрат в сумі 4703,75 грн., 3% річних в сумі 3292,71 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 32927,08 грн. та штрафу в сумі 36866,22 грн. Наразі в обґрунтування доводів про наявність заборгованості позивачем надано копію акту звірки взаємних розрахунків станом на жовтень 2013 року за договором №1601-1 від 16.01.2012р. та копію гарантійного листа ПП „Камея» №242 від 26.12.2013 р., в якому останнє визнає факт існування заборгованості.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14, що набрало законної чинності 02.06.2014 р., позовні вимоги ТОВ „Глас ОСОБА_2» задоволено частково, а саме з ПП „Камея» стягнуто на користь ТОВ „Глас ОСОБА_2» заборгованість в сумі 245774,75 грн., інфляційні втрати в сумі 4703,75 грн., 3% річних у сумі 2888,70 грн., штраф у сумі 36866,22 грн., пеню у розмірі 12517,66 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 28886,95 грн. та судовий збір у розмірі 6632,76 грн.

02 червня 2014 року господарським судом Одеської області було видано наказ на примусове виконання вказаного судового рішення від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14.

Як з'ясовано судом, на підставі зазначеного наказу суду ВДВС було відкрито виконавче провадження № 43594185, яке в подальшому було об'єднане разом з іншими у зведене виконавче провадження № 44019209, що перебуває на теперішній час на примусовому виконанні у Чорноморському міському відділі державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області.

Проте, як вказує позивач, рішення суду по справі № 916/1056/14 відповідачем до теперішнього часу не виконане, заборгованість не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення нарахованих за період з 17.05.2014 р. по 10.03.2017 р. 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на існування прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором поставки № 1601-1 від 16.01.2012 р.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 2 ст. 35 ГПК України встановленими рішенням суду обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки та належної до сплати суми боргу не підлягають доведенню у даній справі.

Разом з тим відповідачем не спростовано ті обставини, що стягнута за рішенням господарського суду сума основної заборгованості до теперішнього часу не сплачена, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на існування у відповідача заборгованості по спірному договору, що не спростовано відповідачем, про що також свідчить невиконання рішення господарського суду Одеської області від 16.05.2014 року у справі № 916/1056/14, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого йому позивачем товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару за спірним договором поставки № 1601-1 від 16.01.2012 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних у період з 17.05.2014 року (після прийняття судом рішення від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14) по 10.03.2017 року (1029 дн.) на несплачену суму боргу за поставлений товар, що складають за розрахунком позивача в розмірі 20786,48 грн. (245774,75 грн./100%х3%/365 дн. х 1029 дн.).

Тим більш відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу за період з 17.05.2014 року (після прийняття судом рішення від 16.05.2014 р. по справі № 916/1056/14) по 10.03.2017 року (подання позову). Між тим враховуючи викладені рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., а також наведені положення законодавства, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу у період з 17.05.2014 р. по 10.03.2017 р. та встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних в загальній сумі 206646,79 грн. здійснено з обранням невірного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення. У зв'язку з цим судом здійснено самостійно перерахунок інфляційних втрат із врахуванням визначеного Державною службою статистики України індексу інфляції, що мав місце у вказаному періоді прострочення та становить 1,859. Зокрема, розмір інфляційних збитків складає 211120,51 грн. (245774,75 грн. (сума боргу) х 1,859 (сукупний індекс інфляції) - 245774,75 грн.).

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в сумі 206646,79 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 206646,79 грн . Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позовні вимоги в цій частині позивачем не уточнювались та не змінювались, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Глас ОСОБА_2» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Глас ОСОБА_2» до Приватного підприємства „Камея» про стягнення 227433,27 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Камея» (68004, Одеська область, м. Чорноморськ, бульвар Гайдара, б. 3, кв. 80, код ЄДРПОУ 32217307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Глас ОСОБА_2» (65028, м. Одеса, пров. Високий, буд. 15, код ЄДРПОУ 31892709) 3% річних в сумі 20786/двадцять тисяч сімсот вісімдесят шість/грн. 48 коп., інфляційні збитки в сумі 206646/двісті шість тисяч шістсот сорок шість/грн. 79 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 3411/три тисячі чотириста одинадцять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 13 травня 2017 р.

Суддя В.С. Петров