Рішення

від 03.05.2017 по справі 910/3867/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2017Справа №910/3867/17

За позовом Публічного акціонерного товариства Завод Маяк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Група Ноосфера

про стягнення 3 898,02 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Гопкало О.В. - за довіреністю б/н від 01.02.2017 року.

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Завод "Маяк" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУПА "НООСФЕРА про стягнення заборгованості 3 898,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № оренди нерухомого майна № 365 від 01.02.2016 року та Договору № 365/2 про компенсацію витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна від 01.02.2016 року в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та компенсації витрат на утримання майна (плати за землю), в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, за наявності якої останнім нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3867/17 та призначено її розгляд на 18.04.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 року розгляд справи відкладався на 03.05.2017 року.

В судові засідання 18.04.2017 року та 03.05.2017 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копії ухвал суду від 16.03.2017 року та 18.04.2017 року, які направлялись відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 04073, м. Київ, просп. Степана Бандери, 8, що відповідає місцезнаходженню відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, на час проведення судових засідань 18.04.2017 року та 03.05.2017 року на адресу Господарського суду міста Києва не повернулись, відомості про вручення адресату відсутні.

Судом здійснено запити з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень №№ 0103041594202, 01030422304470, в яких зазначено, що вказані поштові відправлення не вручені під час доставки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова №18) за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання суд не повідомлено.

18.04.2017 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання № 808/909 від 18.04.2017 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних у матеріалах справи, на час проведення судового засідання 03.05.2017 року позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 16.03.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

З огляду на вищевикладене, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 03.05.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 03.05.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством Завод Маяк (далі по тексту - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Група Ноосфера (далі по тексту - орендар, відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна № 365 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення (оперативну оренду), надалі за текстом - Об'єкт оренди .

Відповідно до п. 1.2 Договору нежитлове приміщення, в якому розташовано об'єкт оренди, знаходиться за адресою: місто Київ, Московський проспект, 8, корпус 9, поверх 2, згідно плану приміщення (Додаток № 1).

Згідно з п. 1.3 Договору загальна площа об'єкта оренди: 8,7 кв.м (вісім і сім десятих) квадратних метрів.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що майно передається в оренду з метою господарської діяльності, для розміщення офісу.

Оренда вступає в строкове платне користування майном з дати підписання сторонами Акту приймання - передавання майна, який підписується сторонами у строк до десяти календарних днів з дати підписання цього договору і стає його невід'ємною частиною (п.2.1 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що у відповідності до умов Договору позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у тимчасове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: місто Київ, Московський проспект (проспект Степана Бандери), 8, корпус 9, поверх 2, що підтверджується відповідним належним чином оформленим Актом прийому-передачі приміщення (майданчик) від 01.12.2016 року, підписаним обома сторонами без зауважень. Копія вказаного Акту міститься в матеріалах справи.

За таких обставин господарським судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством Завод Маяк було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю Група Ноосфера на підставі спірного Договору орендованого приміщення в тимчасове платне користування, а відповідачем, у свою чергу, прийнято орендоване майно без будь-яких зауважень.

Факт отримання в оренду та подальше користування нежитловим приміщенням відповідачем не заперечувався.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата за базовий місяць оренди становить 819,54 грн. (в т. ч. ПДВ).

Оплата по даному Договору здійснюється щомісячно не залежно в результатів господарської діяльності орендаря протягом 5-ти банківських днів від дня отримання рахунків та не пізніше 15-го числа поточного місяця на розрахунковий рахунок орендодавця. Моментом здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця (п. 3.5 Договору).

Докази того, що сторони узгодили інший строк сплати орендної плати за Договором, ніж передбачено у вказаному пункті 3.5 Договору, в матеріалах справи відсутні.

Згідно з п. 5.2. Договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за орендну майна відповідно до цього Договору.

При цьому в матеріалах справи наявні виставлені позивачем відповідно до умов Договору рахунки на оплату оренди приміщення за жовтень - грудень 2016 року на загальну суму 2 496,33 грн., а саме: № 2913 від 03.10.2016 року на суму 819,54 грн., № 3143 від 01.11.2016 року на суму 834,29 грн. та № 3522 від 01.12.2016 року на суму 842,50 грн.

Факт надсилання вказаних рахунків на адресу відповідача підтверджується матеріалами справи.

В свою чергу оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Публічного акціонерного товариства Завод Маяк як орендодавця з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати згідно вищевказаних приписів Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов'язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

Доказів опротестування виставлених позивачем за період жовтень - грудень 2016 року рахунків до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання ПАТ Завод Маяк умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення відсутні.

Як стверджує позивач в позовній заяві, в порушення умов Договору оренди нерухомого майна відповідач, починаючи з жовтня 2016 р. по грудень 2016 р. включно, свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в обумовлені Договором строки належним чином не здійснив, у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість по орендній платі за оренду нежитлового приміщення для розміщення офісу в сумі 2 496,33 грн.

Окрім того судом встановлено за матеріалами справи, що за приписами п.3.2 Договору вартість комунальних послуг, оплачених орендодавцем та отриманих орендарем, відшкодовування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю (земельний податок) в частині (пропорції) щодо майна, експлуатаційні витрат, інші витрати щодо утримання майна, здійснені орендодавцем, не включаються до складу орендної плати. Орендар зобов'язаний відшкодувати зазначені витрати (послуги) на підставі окремого договору, який сторони зобов'язуються укласти протягом десятьох календарних днів з дати підписання цього Договору.

При цьому як зазначено в п.5.3 Договору, орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати вартість комунальних послуг, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плату за землю (земельний податок) в частині (пропорції) щодо майна, експлуатаційних витрат на основі окремих договорів, які сторони зобов'язуються укласти протягом 10 календарних днів від дати підписання цього Договору. Самостійно оплачувати не передбачені зазначеним договором витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна.

Так, у відповідності до приписів вказаних пунктів Договору та з метою компенсації (відшкодування) орендарем орендодавцю витрат (плати за землю), що пов'язані з утриманням нерухомого майна позивачем, 01 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством Завод Маяк (далі по тексту - сторона 1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Група Ноосфера (далі по тексту - сторона 2, відповідач) укладено Договір № 365/2 про компенсацію витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна (далі - Договір № 365/2), за умовами якого (п.2.1 Договору 1) сторона 2 зобов'язана компенсувати (відшкодувати) стороні 1 витрати (плати за землю) на утримання орендованого майна, визначені стороною 1 з ПДВ за ставкою 20% в залежності від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, що переданий в оренду згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною Договору (Додаток № 1).

Згідно п.2.2 Договору № 365/2 сторона 2 зобов'язана вчасно компенсувати (відшкодувати) витрати сторони 1 на утримання орендованого майна щомісячно не пізніше 15-го числа поточного місяця на підставі рахунку сторони 1. Компенсація витрат здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони 1. Моментом здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок сторони 1.

Як визначено в п.3.3 Договору № 365/2, ТОВ Група Ноосфера зобов'язана отримувати рахунки за Договором, які виставляє сторона 1 - ПАТ Завод Маяк , в комерційному відділі сторони 1.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 365/2 Розрахунок компенсації витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна загальною площею 8,7 кв.м , копія якого наявна в матеріалах справи, розмір компенсації витрат (плата за землю) за базовий місць становить з ПДВ 57,24 грн.

В подальшому між сторонами 01.03.2016 року укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 365/2 про компенсацію витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна від 01.02.2016 р., згідно якої викладено п.2.1 Договору № 365/2 в наступній редакції: сторона 2 зобов'язана компенсувати (відшкодувати) стороні 1 витрати (плати за землю) на утримання орендованого майна, визначені стороною 1 без урахування ПДВ в залежності від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна, що переданий в оренду згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною Договору (Додаток № 3) .

Окрім того, Додатковою угодою № 1 від 01.03.2016 року до Договору № 365/2 внесені зміни до Договору № 365/2, а саме до розрахунку компенсації витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна (Додаток № 1): за базовий місця розрахунку компенсації витрат (плати за землю) за 1 кв.м без ПДВ становить 16,45 грн./м.кв, компенсація витрат (плата за землю) за базовий місць становить без урахування ПДВ 143,11 грн. тощо.

При цьому сторонами підписано відповідний Додаток № 3 до Договору № 365/2 Розрахунок компенсації витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна загальною площею 8,7 кв.м , згідно якого розмір компенсації витрат (плата за землю) за базовий місць становить без ПДВ 143,11 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, на виконання умов вищезазначених Договору та Договору № 365/2 за період вересень - грудень 2016 року включно позивачем здійснене утримання нерухомого майна та понесені витрати із плати за землю за адресою: м. Київ, проспект Московський, 8, на відшкодування яких в сумі 715,00 грн. позивачем виставлені відповідні рахунки на оплату, а саме: № 2575 від 01.09.2016 року, № 2836 від 03.10.2016 року, № 3016 від 01.11.2016 року, № 3593 від 01.12.2016 року на 178,75 грн. кожен, копії яких наявні в матеріалах справи.

За твердженнями позивача, вищезазначені рахунки на оплату додатково були направлені відповідачу, на підтвердження чого позивачем надані відповідні докази.

В свою чергу заперечень щодо факту понесення позивачем витрат на утримання орендованого майна в частині плати за землю, а також повного та належного виконання позивачем умов Договору № 365/2 в частині належного забезпечення утримання майна тощо, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору № 365/2 зобов'язання із утримання орендованих приміщень (сплати земельного податку), а відповідачем, у свою чергу, як орендарем та відшкодовувачем здійснювалась оренда об'єкту, який перебуває у розпорядженні відповідача, за умови забезпечення позивачем утримання та внесення плати за землю, без будь - яких зауважень.

При цьому відповідачем не надано суду доказів опротестування представлених позивачем рахунків на оплату (компенсації податку за землю), тому суд доходить висновку, що вказані рахунки є такими, що підлягають оплаті.

Факт понесення та обсяг витрат позивача з утримання орендованого майна, зокрема, в частині плати за землю, відповідачем не заперечувався.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору та Договору № 365/2 відповідач свої зобов'язання щодо компенсації (відшкодування) позивачу витрат (плати за землю) не виконав. Так, згідно позовної заяви за період вересень - грудень 2016 року вартість невідшкодованої відповідачем плати за землю період становить 715,00 грн.

Таким чином, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати та компенсації (відшкодування) витрат на утримання орендованого майна (плати за землю) відповідно до умов Договору та Договору № 365/2, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2 496,33 грн. з орендної плати та 715,00 грн. відшкодування витрат на утримання майна (плати за землю), які позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

Договір оренди відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як визначено сторонами в п.10.2 Договору, строк дії договору: з моменту, визначеного п.10.1 Договору (з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін) та до 31.12.2016 року включно - в частині оренди (користування майном орендарем), а в частині повернення майна орендодавцеві, проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, умови внесення орендної плати та її розмір визначені розділом 3 Договору.

Також суд зазначає, що за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Надавши правову оцінку поданим позивачем матеріалам суд дійшов висновку, що за наявності зазначення в Договорі оренди нерухомого майна № 365 від 01.02.2016 року обов'язку орендаря відшкодовувати понесені орендодавцем витрати на утримання орендованого майна (плати за землю) та враховуючи укладений самим орендарем з безпосереднім орендодавцем - ПАТ Завод Маяк договів про компенсацію, на підставі окремо виставлених рахунків та згідно умов Договору оренди та Договору № 365/2, наявні правові підстави для віднесення вказаних витрат до сум відшкодування, належних до сплати ТОВ Група Ноосфера за вересень - грудень 2016 року включно.

Зокрема, порядок здійснення орендарем компенсації витрат на утримання орендованого майна (плати за землю) визначений умовами розділу 2 Договору № 365/2, який, в свою чергу, згідно п.7.1 діє до 31.12.2016 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також суд зауважує, що за загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України , ст. 202 Господарського кодексу України ). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601 , 604- 609 ЦК України .

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу згідно Договору в оренду нерухоме майно за адресою: м. Київ, Московський проспект (Степана Бандери),8, корпус 9, поверх 2, та забезпечивши утримання майна, а відповідач в порушення умов Договору та Договору № 365/2 в обумовлений строк не сплатив орендну плату та не здійснив компенсацію (відшкодування) понесених позивачем витрат на утримання орендованого майна (плати за землю) та має перед позивачем заборгованість зі сплати 2 496,33 грн. орендної плати та 715,00 грн. компенсації витрат позивача (плати за землю).

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В свою чергу Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди нерухомого майна № 365 від 01.02.2016 року та Договору № 365/2 про компенсацію витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна від 01.02.2016 року та/або їх окремих положень суду не надано.

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 496,33 грн. орендної плати та 715,00 грн. компенсації витрат на утримання орендованого майна позивачем нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у вказаних сумах.

Згідно пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору та Договору № 365/2 у визначений строк сплату орендної плати та компенсацію витрат на утримання орендованого майна належним чином не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування іншого, ніж пеня, виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Також згідно правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Приписами 9.6. Договору передбачено, що за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим Договором орендар зобов'язаний сплатити орендодавцеві неустойку - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості, а у випадку прострочення виконання грошових зобов'язані більше, ніж на 30 календарних днів - штраф у розмірі 10% від загальної суми боргу за кожний день прострочення.

Окрім того, згідно п.4.3 Договору № 365/2 у разі порушення термінів оплати платежів, визначених в п.п.2.1, 2.2 даного договору, сторона 2 на вимогу сторони 1 зобов'язана сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.1. та 3.2. Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови №14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі № 37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі № 6-113цс14).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки відповідачем прийняті на себе на підставі укладених між сторонами Договору та Договору № 365/2 зобов'язання зі сплати орендної плати та компенсації витрат на утримання майна (плати за землю) в строки, які були обумовлені умовами спірних Договорів, не виконані, останньому позивачем нараховано пеню в сумі 203,34 грн. за період з 16.10.2016 року по 28.02.2017 року за несплату орендної плати та в сумі 63,39 грн. за період з 16.09.2016 року по 28.02.2017 року за нездійснення компенсації витрат орендаря на утримання майна, а також штраф 10% за несплату орендної плати в сумі 249,63 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві згідно наданого розрахунку.

Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем здійснено нарахування за Договором процентів річних в сумі 21,05 грн. та втрат від інфляції в сумі 104,21 грн. за період з 16.10.2016 року по 28.02.2017 року та за Договором № 365/2 процентів річних в сумі 07,08 грн. та втрат від інфляції в сумі 37,99 грн. за період з 16.09.2016 року по 28.02.2017 року.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Отже, враховуючи вищевикладене, розмір пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду нарахування, становить 199,99 грн. пені та 83,10 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та втрат від інфляції за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 199,99 грн. пені та 83,10 грн. втрат від інфляції.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів річних та штрафу суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 21,05 грн. процентів річних та 249,63 грн. штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати за Договором відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та штрафу підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 21,05 грн. процентів річних та 249,63 грн. штрафу.

Окрім того, розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору № 365/2 та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду нарахування, становить 07,05 грн. процентів річних та 31,90 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну компенсацію витрат на утримання орендованого майна за Договором № 365/2 підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 07,05 грн. процентів річних та 31,90 грн. втрат від інфляції.

При цьому розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору № 365/2 та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 66,19 грн., а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 63,39 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині стягнення пені, тому позовні вимоги в частині пені за несвоєчасну компенсацію витрат на утримання орендованого майна підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 63,39 грн. пені.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Група Ноосфера (04073, м.Київ, просп. Степана Бандери, 8; код ЄДРПОУ 38499263) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Маяк" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 8; код ЄДРПОУ 14307423) за Договором оренди нерухомого майна № 365 від 01.02.2016 року: 2496 (дві тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 33 коп. - основного боргу, 199 (сто дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп. - пені, 21 (двадцять одну) грн. 05 коп. - процентів річних, 83 (вісімдесят три) грн. 10 коп. - втрат від інфляції, 249 (двісті сорок дев'ять) грн. 63 коп. - штрафу; за Договором № 365/2 про компенсацію витрат (плати за землю) на утримання орендованого майна від 01.02.2016 року: 715 (сімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 63 (шістдесят три) грн. 39 коп. - пені, 7 (сім) грн. 05 коп. - процентів річних, 31 (тридцять одну) грн. 90 коп. - втрат від інфляції, 1587 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят сім) грн. 45 коп. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М.Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 12.05.2017 року.