Рішення

від 15.05.2017 по справі 916/656/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2017 р.Справа № 916/656/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 /ордер на надання правової допомоги/;

Від відповідача: не з`явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „АДС 2000» до товариства з обмеженою відповідальністю „Ремонтник» про стягнення 69 722,38 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АДС 2000» (далі по тексту - ТОВ „АДС 2000» ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Ремонтник» (далі по тексту - ТОВ „Ремонтник» ) про стягнення основного боргу у розмірі 69 722,38 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки №1315 від 12.01.2015р. зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару.

Представник відповідача жодного разу в судові засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. При цьому, суд зазначає, що конверти із поштовими відправленням суду, які були надіслані за адресою місцезнаходження ТОВ „Ремонтник» згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 66300, Одеська область, місто Подільськ, вул. 50 років Жовтня, буд.. 206, були повернуті суду у зв'язку із неможливістю вручення адресату. З огляду на викладене, відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи господарським судом. Оскільки ТОВ „Ремонтник» не було надано суду відзив на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

12.01.2015р. між ТОВ „АДС 2000» (Постачальник) та ТОВ „Ремонтник» (Покупець) було укладено договір поставки №1315, у відповідності до п. 1.1 якого Постачальник на умовах цього договору зобов'язується здійснити поставку Покупцю запасних запчастин до автомобілів, сільськогосподарської техніки та шин до них в асортименті, кількості та за ціною, що вказані в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є попередня оплата або прийняття Покупцем товару за видатковою накладною, яка після її підписання сторонами має юридичну силу специфікації в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Загальна сума даного договору визначається як сумарна вартість товару, переданого Постачальником у власність Покупцю на підставі цього договору.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 ГК України сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Згідно з п. 3.1-3.3 договору поставки №1315 від 12.01.2015р. вартість товару, який поставляється за цим договором, визначається на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника в обсязі 100% від загальної вартості товару на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури та видаткових накладних протягом 20 календарних днів з моменту прийняття товару. Моментом здійснення оплати вважається факт зарахування грошових коштів на поточний рахунок або в касу Постачальника, що підтверджується банківською випискою або касовим чеком.

Положеннями п. п. 4.3, 4.4 договору поставки №1315 від 12.01.2015р. приймання-передача товару по кількості та якості здійснюється уповноваженими представниками сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством, шляхом підписання видаткових накладних на цей товар, які є невід'ємною частиною цього договору та підтверджують належні якість, комплектність та кількість товару на момент його прийняття-передачі. Перехід права власності на товар, що є предметом поставки за цим договором, відбувається в момент його приймання-передачі.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Положеннями п. 7.1 договору поставки №1315 від 12.01.2015р. визначено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань щодо виконання умов цього договору. Якщо після закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не побажає його розірвати, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів відмови сторін від пролонгації даного договору на кожний наступний календарний рік, що слідували за роком його укладення, суд доходить висновку, що на теперішній час договір поставки №1315 від 12.01.2015р. є діючим.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки №1315 від 12.01.2015р. позивачем протягом січня 2015р. - липня 2016р. відповідно до видаткових накладних та рахунків-фактур /а. с. 33-194/ було передано у власність ТОВ „Ремонтник» товар, передбачений умовами договору, загальна вартість якого складала 372 980,95 грн. На отримання товару ТОВ „Ремонтник» було уповноважено механіка ОСОБА_3, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на отримання цінностей за видатковими накладними. При цьому, з накладної на повернення товару №2007/01 від 20.07.2016р. та рекламаційного акта вбачається, що відповідачем було повернуто позивачу товар на суму 4 932,00 грн.

Проте, відповідачем у порушення прийнятих на себе грошових зобов'язань за договором поставки №1315 від 12.01.2015р. у повному обсязі не було оплачено вартість отриманого товару, оскільки ТОВ „Ремонтник» було переказано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 298 326,57 грн., що на 69 722,38 грн. менше необхідного.

17.11.2016р. ТОВ „АДС 2000» звернулось до ТОВ „Ремонтник» із претензією №22, у відповідності до якої позивач вимагав, зокрема, сплатити грошові кошти у розмірі 69 722,38 грн. як основну суму заборгованості за поставлений товар. Оскільки відповідачем не було задоволено претензію ТОВ „АДС 2000» , останнім з метою захисту порушеного права було подано до господарського суду позовну заяву про стягнення основного боргу у розмірі 69 722,38 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи умови договору поставки №1315 від 12.01.2015р. та положення чинного законодавства, господарський суд визнає правомірним визначення суми основного боргу ТОВ „Ремонтник» перед ТОВ „АДС 2000» за вказаною угодою в сумі 69 722,38 грн. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ „АДС 2000» про стягнення з ТОВ „Ремонтник» заборгованості за поставлений товар в сумі 69 722,38 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Звертаючись до господарського суду із позовом до ТОВ „Ремонтник» , ТОВ „АДС 2000» у заяві від 04.04.2017р. було заявлено вимогу про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн. з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013 1129 зазначається, Конституційний Суд України вважає, що в господарському судочинстві не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Згідно з ч. ч. 1, 2 п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 (з наступними змінами доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат , як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ „АДС 2000» (Клієнт) та адвокатським об'єднанням „Декструм» (Адвокатське об'єднання) було укладено договір №6/2 про надання юридичних послуг, у відповідності до п. 1.1 якого останній зобов'язується надати Клієнту юридичні послуги у справі про стягнення заборгованості за договором поставки №1315 від 12.01.2015р. з ТОВ „Ремонтник» на користь Клієнта.

Також позивачем в обґрунтування стягнення із відповідача витрат на правову допомогу було надано суду, зокрема, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг від 24.03.2017р., копію ордерів на надання правової допомоги адвокатами адвокатського об'єднання „Декструм» та платіжні доручення №126 від 22.02.2017р. та №52 від 22.03.2017р. про перерахування адвокатському об'єднанню „Декструм» грошових коштів у загальному розмірі 7 000,00 грн.

У п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено наступне. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При вирішенні питання щодо розміру витрат послуг адвоката, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оплата правової допомоги в сумі 7 000,00 грн., яка була фактично понесена позивачем, є співрозмірною із ціною позову та категорією даної справи, у зв'язку з чим господарський суд визнає розумними витрати позивача на оплату правової допомоги адвоката в сумі 7 000,00 грн., яка підлягає стягненню з ТОВ „Ремонтник» .

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність правових підставі для стягнення із ТОВ „Ремонтник» на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі шляхом присудження до стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю „Ремонтник» на користь товариства з обмеженою відповідальністю „АДС 2000» суми основного боргу в розмірі 69 722,38 грн. відповідно до ст.ст. 11, 509, 524, 530, 538, 610 - 612, 617, 625, 627, 629, 662, 664, 692, 693, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 265 ГК України.

Судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу адвоката судом покладаються на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Ремонтник» /66300, Одеська область, місто Подільськ, вул. 50 років Жовтня, буд. 206, ідентифікаційний код 00901536/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „АДС 2000» /03134, місто Київ, вул. Трублаїні, буд. 2-А, ідентифікаційний код 37499131/ суму основного боргу в розмірі 69 722 грн. 38 коп. /шістдесят дев'ять тисяч сімсот двадцять дві грн. 38 коп./, судовий збір в сумі 1 600 грн. 00 коп. /одна тисяча шістсот грн. 00 коп./, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 7 000 грн. 00 коп. /сім тисяч грн. 00 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 18 травня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна