Рішення

від 15.05.2017 по справі 910/5616/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017 Справа №910/5616/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Юкрейн Енержі Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь-Ойл"

про стягнення 29 113,23 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Федоренко К.В. по довіреності № 96/03-2017 від 07.03.2017

Від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Юкрейн Енержі Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь-Ойл" про стягнення з останнього 28 352 грн. основної заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки від 30.01.2017 № 30/01/2017 та 761,23 грн. штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5616/17, розгляд призначено на 15.05.2017 року.

Представник відповідача в судове засідання 15.05.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином; відзив на позовну заяву не надав.

Представник позивача у судовому засіданні 15.05.2017 подав суду письмове підтвердження про відсутність аналогічних спорів між сторонами, письмові пояснення по справі та заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку із частковою сплатою боргу відповідачем, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 26 352 грн. основної заборгованості та 2 724,64 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд визнав заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 15.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

30.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Юкрейн Енержі Груп" (надалі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Південь-Ойл" (надалі Покупець) укладений договір поставки нафтопродуктів № 30/01/2017 (надалі Договір).

Згідно п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця нафтопродукти, (надалі Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 3.3. Договору Покупець зобов'язаний прийняти Товар, що поставляється по даному Договору, протягом 1 (одного) календарного дня з моменту готовності Товару до передачі, про що Постачальник повідомляє Покупця. У разі відмови Покупця від прийняття Товару у зазначені строки, Покупець відшкодовує Постачальнику вартість простою Товару на залізничній станції, та/або зберігання Товару у нафтосховищі, а також протягом 3 (трьох) банківських днів сплачує на користь Постачальника штраф в розмірі 5% від вартості відповідної партії Товару. У разі наявності попередньої оплати за таку партію Товару, Постачальник повертає сплачені кошти Покупцю протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту здійснення Покупцем відшкодування за простій Товару та сплати штрафних санкцій за відмову від приймання Товару.

Ціна Товару визначається сторонами та відображається в рахунках-фактури, видаткових накладних (п. 4.1. Договору).

Згідно з п. 5.2. Договору Покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% (ста відсотків) за кожну партію Товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури Пстачальника.

30.01.2017 відповідачу був наданий рахунок-фактура № 6 на паливо дизельне ДТ-3-К4, сорт F (код УКТ3ЕД 2710194710) на суму 92 352 грн. Підставою для видачі рахунку зазначений Договір поставки №30/01/2017 від 30.01.2017.

Відповідачем даний рахунок був сплачений в сумі 64 000 грн.

З моменту оплати рахунку - фактури у відповідача виникає обов'язок за Договором по сплаті 100% передоплати від вартості партії продукції. Отже, сплативши рахунок частково, Відповідач погодився із всіма умовами Договору, в тому числі з ціною Товару.

31.01.2017 позивачем здійснено поставку товару - палива дизельного на загальну суму 92 352 грн., що підтверджується видатковою накладною від 31.01.2017 № 24 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів від 31.01.2017 №Р24.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідачем не була сплачена позивачу передоплата за продукцію у розмірі 100%.

23.02.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією № 68/02-2017 про сплату заборгованості у сумі 28 852,24 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Покупець, згідно приписів статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Умовами договору сторони передбачили, що відповідач сплачує позивачу вартість кожної окремої партії продукції шляхом внесення передоплати у розмірі 100% від вартості партії продукції на розрахунковий рахунок позивача, який вказано в рахунку-фактурі (п.4.1 договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до ст. 530 ЦК. Відтак, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час. Покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Якщо ж із договору або актів цивільного законодавства випливає обов'язок негайного виконання, покупець повинен здійснити платіж відразу після отримання вимоги.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 26 352 грн. основної заборгованості підлягає задоволенню.

Що ж позовної вимоги в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

П. 6.2 Договору передбачено, що Покупець несе відповідальність за порушення строків оплати Товару, і на вимогу Постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення.

Згідно із частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частинами першою і другою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, судом встановлено, що період нарахування правильний, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2 724,64 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст.. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Південь-Ойл" (04655, м. Київ, пр. Московський, 32, код ЄДРПОУ 38359056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Юкрейн Енержі Груп" (04211, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 2-Д, приміщення 706/2, код ЄДРПОУ 39464535) 26 352 грн. суму попередньої оплати, 2 724,64 грн. пені та 1 600 витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 18.05.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.