Ухвала

від 12.05.2017 по справі 541/1994/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1994/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1377/17Головуючий у 1-й інстанції Андрущенко-Луценко С. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Бутенко С.Б.., ОСОБА_2

За участю секретаря : Кальник А.М.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 9 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Донецького гірничо-економічного технікуму, Міністерства освіти і науки України, Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати та стягнення середнього заробітку за час простою ,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 9 березня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Донецького гірничо-економічного технікуму, Міністерства освіти і науки України, Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати та стягнення середнього заробітку за час простою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання задоволенню не підлягає.

Згідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом та вбачається з копії трудової книжки, ОСОБА_3 працювала прибиральницею з 01.12.2011 року в Донецькому гірничо-економічному технікумі, а з 06.06.2014 року була переведена на посаду швейцара в цьому ж технікумі на підставі наказу №29-к від 06.06.2014 року.

Згідно наказу №03-ко від 06.02.2015 року по Донецькому гірничо-економічному технікуму ОСОБА_3 з 07.02.2015 року надано відпустку без збереження заробітної плати до стабілізації ситуації в м. Донецьку.

Наказом по Донецькому гірничо-економічному технікуму №28-к від 15.07.2015 року звільнено ОСОБА_3 з посади швейцара з 15.07.2015 року на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказувала на те, що з часу проведення антитерористичної операції на території Донецької ті Луганської областей - з липня 2014 року підприємство не виплачує їй зарплату в зв'язку з чим утворилась заборгованість по зарплаті в сумі 12874,86 грн., середній заробіток за час простою в розмірі 41002,56 грн. та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати складає 5082,58 грн. Просила вказані суми стягнути в солідарному порядку як з технікуму, так і з Міністерства освіти та науки України, Державної казначейської служби України.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в зв'язку з відсутністю доказів з боку позивача щодо існування заборгованості по заробітній платі та неможливістю витребувати необхідні докази, враховуючи перебування технікуму на непідконтрольній українській владі території.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Згідно Указу Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" з квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція. З моменту проведення операції територія м. Донецьк є тимчасово непідконтрольною українській владі.

Відповідно до додатку №1 до розпорядження КМУ № 1085 від 07.11.2014 р. місто Донецьк входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень.

Судом вірно встановлено, що позивач ОСОБА_3 18.05.2015 року взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за адресою вул. Партизанська, 11 с. Зуївці Миргородський район, Полтавської області.

Станом, як на час подачі позову, так і на час ухвалення рішення, Донецький гірничо-економічний технікум знаходиться на тимчасово окупованій території у м. Донецьк та не переміщувався на підконтрольну Україні територію (листи Міністерства освіти і науки України).

На підтвердження своїх вимог щодо невиплати заробітної плати позивач надала суду лише відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, як на підтвердження не отримання нею заробітної плати, починаючи з липня 2014 року.

Вказані відомості, як доказ нарахованої заробітної плати, місцевий суд вірно не взяв до уваги, оскільки згідно припису у вказаних відомостях інформація потребує уточнення у джерел доходів, а відтак не може розцінюватись судом як належний та достатній доказ, який в розумінні положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України доводить факт існування заборгованості по заробітній платі.

Крім того, інформація зазначена у відомостях не свідчить про нарахування зарплати по грудень 2014 року, заборгованість по якій за період з липня по грудень 2014 року просить стягнути позивач.

Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей , яка набрала чинності 11 листопада 2014 року, встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Також вказаною постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, відповідно до п.п.3,4 якого заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи. Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов'язки.

Між тим, навчальний заклад - Донецький гірничо-економічний технікум не був переміщений на контрольовану територію, що, в свою чергу, унеможливлює в передбаченому ЦПК України порядку витребування необхідних для розгляду справи документів, які-б в даному випадку могли б свідчити про виплату заробітної плати чи існування заборгованості по ній.

Вказані факти свідчать про недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовувала вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Також колегія суддів погоджується з місцевим судом в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час простою з 01.01.2015 по 29.08.2016 року.

Так, частиною 1 статті 34 КЗпП України визначено, що простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток (ч.ч. 1,3 ст. 113 КЗпП України).

Оплата часу простою в розмірі середнього заробітку передбачена у випадках, коли за відсутності вини працівника виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

Заявляючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час простою з 01.01.2015 по 29.08.2016 року, позивачем ОСОБА_4 не було доведено наявності факту простою в розумінні ст. 113 КЗпП України та не надано доказів щодо її власного перебування в зазначений час на своєму робочому місці.

При цьому, судом першої інстанції вірно зауважено, що з травня 2015 року позивач знаходилась на території Миргородського району, а з 18.05.2015 року вже була зареєстрована як тимчасово переміщена особа.

Таким чином, вірно встановивши обставини по справі та визначившись з характером спірних правовідносин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять посилань на ті обставини, з якими процесуальне законодавство пов'язує підстави для скасування чи зміни судового рішення.

Так, посилання апелянта на розмір заборгованості по невиплаченій заробітній платі в сумі 12874,86 грн., колегія суддів не може взяти до уваги в якості доказу, оскільки останній зроблений власноруч позивачем, а відтак в розумінні статей 58, 64 ЦПК України не є належним та достатнім доказом по справі.

Надані ОСОБА_3 до апеляційної скарги копії судових рішень судів різних інстанцій про задоволення позовних вимог в справах аналогічної категорії не свідчать про порушення норм права Миргородським міськрайонним судом при розгляді справи, оскільки в судових рішеннях, що надані для порівняння, позивачі зверталися про стягнення зарплати, розмір якої було підтверджено відповідними належними доказами. Натомість ОСОБА_3 були надані лише власноруч зроблені розрахунки.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду, як постановленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308,314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 9 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів в касаційному порядку.

Судді: (підписи)

З оригіналом згідно.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1