Рішення

від 15.05.2017 по справі 922/1319/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2017 р.Справа № 922/1319/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Самсоновій М.М.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Олександр", м. Кременчук до Приватного підприємства "ВВС-Транссервіс", смт. Васищеве про стягнення коштів у розмірі 9 276,09 грн. (згідно ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається судом) за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, приватне підприємство "Олександр", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, приватного підприємства "ВВС-Транссервіс", про стягнення 6 500,00 грн. основної заборгованості, 2 385,09 грн. інфляційних втрат та 391,00 грн. 3% річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у справі.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем договору № Д-05112014-08 про організування перевезення вантажів автомобільним транспортом від 05 листопада 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/1319/17 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 15 травня 2017 року.

Судом долучено до матеріалів справи документи за вх. № 1044 від 10 травня 2017 року, які надійшли на електронну адресу господарського суду Харківської області, та які залишаються судом без розгляду за їх невідповідністю п. 1.5.6 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20 лютого 2013 року № 28.

В призначене судове засідання 15 травня 2017 року представники сторін не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк. спр. 26, 30).

Судом перевірено адресу відповідача: згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи відповідача: 62495, АДРЕСА_1, саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем - копія позовної заяви з доданими до неї документами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

Так, процесуальні документи у даній справі (ухвала суду про порушення провадження у справі) направлялася всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідної ухвали.

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але не з'явилися у засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для їх належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи

Так, наявна в матеріалах справи ухвала суду про порушення провадження у справі свідчить, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05 листопада 2014 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (експедитор) було укладено договір № Д-05112014-8 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом. Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору, предметом даного договору є взаємовідношення сторін, які виникають при планування, взаєморозрахунків та здійсненні перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, а також країн далекого та близького закордону. Виконавець на підставі письмових замовлень від експедитора виконує транспортне перевезення вантажу шляхом залучення транспортних засобів, які належать виконавцю, у відповідності з умовами даного договору та замовлення. У своїх відношеннях сторони керуються вимогами діючого законодавства України, а також умовами даного договору та замовлення. У своїх відношеннях сторони керуються вимогами Наказу Міністерства України № 363 від 14 жовтня 1997 року "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" зі змінами та доповненнями (Правила) (п.2.2 договору). Перевезення здійснюється на підставі письмових замовлень, які направляються експедитором виконавцю по почті або факсом (п. 2.5 договору). Усі замовлення на вантажоперевезення, оформлені у відповідності з умовами даного договору є невід'ємними частинами договору (п. 2.8 договору). Виконавець зобов'язаний на підставі замовлення здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом та в строки погоджені в замовленні (п. 3.1, 3.1.3 договору). Експедитор зобов'язаний, здійснити оплату послуг виконавця в порядку та строки, передбачені даним договором. Усі розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України. Оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на протязі 7 банківських днів на розрахунковий рахунок перевізника із суми грошових коштів, фактично отримані замовника, з моменту отримання виконавцем документів: актів виконаних робіт, податкової накладної, ТТН (CMR) та інші документи, передбачених замовленням" (п. п. 3.2.3, 4.3 договору). Даний договір вступає в силу з моменту його підписання будь-яким зручним шляхом та діє до 31 грудня 2014 року (п. 6.5 договору).

На виконання умов вказаного договору сторонами складено та підписано замовлення № 3-04112014-4 на перевезення вантажу автомобільним транспортом Бєларусь-Україна, відповідно до якої: маршрут: Слоним - Суми; дата завантаження 05 листопада 2014 року; місце завантаження м. Слоним, вул. Бретская, 42; дата постачання 10 листопада 2014 року; місце розвантаження: м. Суми; вартість фрахта за автомобіль 10 500,00 грн.

Як вказує позивач, при належному та повному виконанні зобов'язань з боку останнього, про що свідчать наявні в матеріалах справи: CMR від 06 листопада 2014 року, рахунок-фактура № СФ-0000939 від 07 листопада 2014 року на суму 10 500,00 грн., отриманий представником підприємства-відповідача, та частково сплачений відповідачем, останнім допущено порушення умов договору щодо повної та своєчасної оплати, що й зумовило звернення позивача із даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, дво- або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За статтями 909 ЦК України та 307 ГК України, яка є аналогічною вказаній статті ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами. Договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання (п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р.).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вище викладене в сукупності, з огляду на проведену відповідачем часткову оплату рахунку-фактури № СФ-0000939 від 07 листопада 2014 року, суд приходить до висновку обґрунтованості позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 6 500,00 грн. основної заборгованості, заявлена до стягнення сума є доведеною матеріалами справи; доказів зворотного (сплати) відповідачем до суду не надано, позицію позивача не спростовано.

Розглянувши частину позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 391,00 грн. 3% річних та 2 385,09 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши зроблений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 391,00 грн. 3% річних та 2 385,09 грн. інфляційних втрат (за періоди: з 28 листопада 2014 року по 11 грудня 2014 року; з 12 грудня 2014 року по 16 грудня 2014 року; з 17 грудня 2014 року по 10 лютого 2015 року; з 11 лютого 2015 року по 31 березня 2015 року; з 01 квітня 2015 року по 14 квітня 2017 року) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підстав ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175, 181, 307 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 625, 909, 929 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з приватного підприємства "ВВС-Транссервіс" (АДРЕСА_2, в тому числі з р/р 26003005923601 АТ "Банк "Фінанси та кредит", МФО 300131, код ЄДРПОУ 37131738) на користь приватного підприємства "Олександр" (Полтавська обл., м. Кременчук, пр-т О.Кошового, 14-А, оф. 129, р/р 2600601645741 АТ "Укрексимбанк", МФО 331649, код ЄДРПОУ 31327866) 6 500,00 грн. основної заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 2 385,09 грн., 3% річних у розмірі 391,00 грн. та 1 600,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 18.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_1

справа № 922/1319/17