Постанова

від 16.05.2017 по справі 910/22190/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа№ 910/22190/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Востров В.О., директор

від позивача - Шевчук П.В., довіреність (№48/7 від 16.05.2017 року);

від відповідача - Гладченко В.О. (дов. №4 від 03.01.2017 року);

розглядає апеляційну скаргу

Приватного малого підприємства "Інтерсевен"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року

у справі №910/22190/16 (суддя Турчин С. О.)

за позовом Приватного малого підприємства "Інтерсевен", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд", м. Київ,

про стягнення 380 033, 00 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне мале підприємство "Інтерсевен" подало до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про стягнення 380 033,00 грн. заборгованості за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання №3/09 від 03.02.2009 року, з яких: 184 989,60 грн. - сума основного боргу, 179 032,93 грн. - інфляційні втрати та 16 010,47 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі №910/22190/16 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту реального виконання робіт на суму, зазначену в Актах № 3/09 приймання виконаних робіт за вересень 2009 року. Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки Акти № 3/09 приймання виконаних робіт за вересень 2009 року складені у довільній формі, встановити, що саме було виконано позивачем та у якій сумі неможливо.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне мале підприємство "Інтерсевен" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі №910/22190/16 повністю та прийняти нове рішення, яким cтягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" на користь Приватного малого підприємства "Інтерсевен" суму боргу за монтаж, налагодження ліфтового обладнання, з яких: 134 802, 60 грн. - сума основного боргу, 162 544, 97 грн. - інфляційні втрати та 21 594, 27 грн. - 3% річних.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані усі обставини справи, що мають значення для справи. Зокрема скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково не призначив судової будівельно-технічної експертизи, висновок, якої у відповідності ст. 32 Господарського процесуального кодексу України буде вважатись належним доказом по справі. Також, апелянт вказує, що місцевий господарський суду помилково не прийняв до уваги обґрунтований розрахунок позивача, який був поданий, як уточнений розрахунок боргу. Крім того скаржник наголошує, що відповідач визнав борг перед позивачем у сумі 21 489, 60 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2017 року апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Інтерсевен" на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі №910/22190/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

28.03.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

06.04.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

У зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Чорногуза М.Г. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення господарського суду Черкаської області від 15.02.2017 року у справі №910/22190/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 року апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Інтерсевен" на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі № 910/22190/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 року розгляд справи відкладено на 16.05.2017 року.

В судовому засіданні 16.05.2017 року представники позивача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.02.2009 року між Приватним малим підприємством "Інтерсевен" (далі - підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" (далі - замовник) укладено договір на монтаж, налагодження ліфтового обладнання № 3/09 від 03.02.2009 року. (далі - договір). (а.с. 20-21).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по монтажу, налагодженню пасажирських ліфтів фірми "Ізамет" в житловому приміщенні за адресою: вул. Докучаєвська, 23, секція № 1, 2, 3, 5, 8, 9, 11, 15.

Пунктом 3.1. договору визначена загальна вартість робіт по даному договору, а саме:

секція № 1 - 63 200, 00 грн.,

секція № 2 - 67 742, 00 грн.,

секція № 3 - 70 902, 00 грн.,

секція № 5 - 70 902, 00 грн.,

секція № 8 - 68 532, 00 грн.,

секція № 9 - 80 382, 00 грн.,

секція № 11 - 73 667,00 грн.,

секція № 15 - 67 940, 00 грн.

Всього 675 920, 00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунок здійснюється на основі виконаних робіт по акту ф-2, ф-3.

Також, пунктом 4.2. договору встановлено, що пред'явленні до оплати акти повинні оплачуватися замовником в 3-денний строк з моменту їх отримання.

Згідно з п. 7.2 договору, договірні роботи приймаються замовником по акту.

Відповідно до п. 8.1 договору, договір вступає в силу з дня підписання його сторонами і діє до здачі ліфтів в експлуатацію.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Актів № 1-Д, № 2-Д, № 3-Д відповідач передав позивачу обладнання для його монтажу по вул. Докучаєвській, 23. (а.с. 26-27).

Також, в матеріалах справи наявні Акти приймання ліфтів по вул. Протасів Яр, № 8 корпус № 5 та корпус № 8 від 11.09.2011 року підписані між ТОВ "Житло-Буд", ТОВ "Житло-Сервіс", МПМ "Інтерсевен" та інспектором Держгірпромнагляду. (а.с. 34-35). (а.с. 162, 164).

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ПМП "Інтерсевен" до ТОВ "Житло-Буд" про стягнення заборгованості за зобов'язаннями в розмірі 184 989, 60 грн., яка виникла у зв'язку з непідписанням та неоплатою актів приймання виконаних робіт за вересень 2009 р, інфляційних втрат в сумі 179 032, 93 грн. та 3% річних в сумі 16 010, 47 грн.

Заслухавши представників та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів встановила наступне.

Укладений між сторонами правочин містить в собі елементи договору підряду, який підпадає під правове регулювання ст.ст.837-864 ЦК України.

За змістом ч.ч.1-3 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

На підтвердження факту надання послуг за вказаним вище правочином позивачем було надано Акт № 3/09 приймання виконаних робіт за вересень 2009 на суму 97 682, 40 грн. по секції № 5 та Акт № 3/09 приймання виконаних робіт за вересень 2009 на суму 82 238, 40 грн. по секції № 8. (а.с. 33).

Розглядаючи спір, місцевий господарський суд виходив з того, що акти приймання виконаних робіт за вересень 2009 відповідачем не підписані.

На доказ отримання відповідачем актів приймання виконаних робіт, позивач надає Лист №107/13 від 05.11.2013 року. (а.с. 43). Доказів направлення вказаного листа відповідачу, позивачем не надано.

Також, в матеріалах справи наявний лист позивача про остаточний розрахунок по договору №3/09 від 03.02.2009 року, який направлений відповідачу 20.09.2014 року, доказом чого позивачем надано копію фіскального чеку. (а.с. 45).

Згодом, позивач направив на адресу відповідача претензію №78/16 від 02.09.2016 року про виконання грошових зобов`язань по договору №3/09 від 03.02.2009 року в якій просив відповідача негайно вжити заходи для перерахування на рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 184 989, 60 грн. (а.с. 49). Докази направлення вказаної претензії наявні в матеріалах справи. (а.с. 50).

Листом №81/16 від 16.09.2016 року, позивач потворно направив вищевказану претензію на адресу відповідача. (а.с. 51).

Відповідач в свою чергу, листом №450 від 05.10.2016 року відповів позивачу на його претензію №78/16 від 02.09.2016 року, де вказав, що з 14.12.2013 року жодних актів виконаних робіт останній не отримував. Щодо долучених до претензії позивача актів приймання ліфтів для секції №5 та №8, відповідач зазначив, що такі акти не можуть бути підставою для оплати, оскільки відповідно до п.4.1. договору розрахунки за договором відбуваються на підставі виконаних робіт по акту ф-2 та ф-3. (а.с. 52).

В матеріалах справи наявний лист №92/16 від 25.10.2016 року, відповідно до якого позивач направив відповідачу акт КБ-2 по секції №5 та №8, а також рахунок №234/16 від 25.10.2016 року. (а.с. 53).

Також, позивач направив акт форми КБ-2 по секції №5 та №8 листом №102/16 від 17.11.2016 року. (а.с. 58). Докази направлення вказаного листа також наявні в матеріалах справи. (а.с. 59).

Відповідач, в свою чергу листом №560 від 19.12.2016 року відповів на лист №102/16 від 17.11.2016 року. (а.с. 132). У вказаному листі відповідач вказує, що не може підписати направлені позивачем акти приймання оскільки роботи, передбачені договором №3/09 від 03.02.2009 року в частині секції №5 та №8 виконані не в повному обсязі, а також вказані акти не відповідають формі, яка передбачена п. 4.1. договору.

В матеріалах справи наявні акти приймання виконаних підрядних робіт по договору №3/09 від 03.02.2009 року з монтажу, налагодженню ліфтового обладнання по секціям №1, №2, №3, №9, №11 та №15 (а.с. 151-157). Вказані роботи прийняті відповідачем без заперечень.

Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначені роботи прийняті відповідачем без жодних заперечень по актам приймання виконаних підрядник робіт, які оформлені за формою аналогічною спірним актам приймання виконаних підрядник робіт по секціям №5 та №8 (а.с. 33), які на думку відповідача не відповідають вимогам п. 4.1. договору та які останній відмовляється підписувати та приймати роботи по вказаним актам.

Також, колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи наявний лист №7126-29/2601/07 від 26.01.2015 року Державної архітектурно-будівельної інспекції України (а.с. 297). У вказаному листі зазначено, що розпорядженням Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.06.2008 року №1098 прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт: Житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом та окремою будівлею громадського призначення на вул. Докучаєвській, 23 у Солом`янському районі м. Києва та зареєстровано акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 07.07.2008 року №183. (а.с. 298).

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до позивача з вимогами щодо усунення недоліків виконаних робіт, або про спонукання виконати роботи по спірним секціям, або власними силами замість позивача виконав роботи по монтажу ліфтів.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем роботи по договору №3/09 від 03.02.2009 року виконані.

В матеріалах справи наявні докази часткової оплати відповідачем за виконану позивачем роботу по договору №3/09 від 03.02.2009 року у розмірі 654 430, 40 грн., (а.с. 83, 193-206) в той час, як умовами договору, а саме пунктом 3.1. визначена загальна вартість робіт по даному договору у розмірі 675 920, 00 грн. з ПДВ.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що матеріали справи не місять доказів підписання уповноваженими представниками сторін угод про збільшення вартості робіт за договором на монтаж, налагодження ліфтового обладнання №3/09 від 03.02.2009 року.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що сплата відповідачем у розмірі 113 500, 00 грн. платіжним дорученням №132 від 06.02.2009 року та 50 000, 00 грн. платіжним дорученням №1398 від 18.10.2013 року була направлена на розрахунок по договору №18/08 від 02.09.2008 року, оскільки у призначенні вказаних платежів вказано аванс за монтаж ліфтів по договору №3/09 від 03.02.2009 року та оплата за монтаж та наладку ліфта по договору №3/09 від 03.02.2009 року.

Посилання скаржника на те, що платіжне доручення №1640 від 23.06.2010 року не може бути прийнято колегією суддів, як доказ оплати виконання робіт по договору №3/09 від 03.02.2009 року, оскільки в призначенні платежу вказано, що оплата здійснюється за технічне обслуговування ліфтів колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Так, дійсно у призначенні платежу платіжного доручення №1640 від 23.06.2010 року вказано за технічне обслуговування ліфтів, при цьому зазначено договір №3/09 від 03.02.2009 року, тобто саме по спірному договору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи на дату проведення вказаної оплати ліфти не були здані в експлуатацію, тобто і не можливе технічне обслуговування.

Відтак, колегія суддів робить висновок, що у призначенні платежу платіжного доручення №640 від 23.06.2010 року була допущена технічна описка, яка не впливає не призначення грошей. Крім цього, по договору №3/09 від 03.02.2009 року вказана сплата грошей прийнята виконавцем без заперечень за виконання ним робіт по договору №3/09 від 03.02.2009 року.

Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв уточнений розрахунок позивача, як уточнення (зменшення) ціни позову виходячи з наступного.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Тобто позивачу надається право змінити предмет або підставу позову виключно до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Згідно з п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т. п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об'єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 09.02.2017 року подано додаткові пояснення №25/17 від 09.02.2017 року. (а.с. 287-295). У вказаних пояснення позивач зазначає, що у зв'язку з перерахуванням і виявленими помилками, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 134 802, 60 грн., однак, як вірно вказав суд першої інстанції відповідної заяви про зменшення розміру позовних вимог позивачем надано не було.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у вищевказаних поясненнях позивач збільшив період за який нараховує інфляційні втрати та 3% річних, а саме з 01.09.2011 року по 01.01.2017 року в той час, як у позовній заяви позивач вказував період з14.12.2013 року по 01.11.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, якщо виходячи зі змісту поданих позивачем додаткових письмових пояснень, їх слід розцінювати, як зміну предмета позову.

Як вже зазначалось вище позивачу надається право змінити предмет або підставу позову виключно до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Як роз'яснено в пункті 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як вбачається зі змісту протоколу судового засідання господарського суду міста Києва від 22.12.2016 року (а. с. 137-138), одноособовий розгляд справи по суті (ухвалення суддею початку розгляду справи, доповідь суддею матеріалів справи, обговорення обставин справи та дослідження доказів) розпочався 22.12.2016 року. Крім того, зі змісту вказаного протоколу вбачається, що позивач надав усні пояснення стосовно предмета спору, а відповідач також надав усні пояснення та заперечення стосовно даного позову.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог повністю з наступних підстав.

Частина 1 ст.853 ЦК України визначає, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

У п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" зазначено, що акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

Обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Замовник, який в порушення вимог ст.853 ЦК України безпідставно відмовився від прийняття робіт, своєчасно не заявивши про їх недоліки (за наявності таких), не звільняється від обов'язку оплатити роботи, виконані за договором підряду.

Як зазначалось вище, розрахунки по договору відповідно до п. 4.2. договору здійснюються в 3-денний строк з моменту отримання актів.

Частина 1 ст.901 ЦК України визначає, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Враховуючи зміст укладеного між сторонами правочину, виходячи з відсутності повної оплати відповідачем виконаних робіт по договору, строк, протягом якого замовник зобов'язаний виконати обов'язок по сплаті підряднику вартості таких робіт, настав.

Проте, колегією суддів встановлено, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати належним чином не виконав, у зв'язку з чим в останнього враховуючи часткову сплату утворилась заборгованість у розмірі 21 489, 60 грн. (із розрахунку 675 920, 00 грн. (вартість визначена умовами договору) - 654 430, 40 грн. (сума оплати відповідачем) = 21 489, 60 грн.).

Тому позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 21 489, 60 грн.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 179 032, 93 грн. інфляційних втрат та 16 010, 47 грн. 3% річних, колегія суддів виходить з наступного.

Частина 2 ст.625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14).

Враховуючи часткове стягнення з відповідача боргу у розмірі 21 489, 60 грн., колегія суддів здійснивши власний розрахунок в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, зазначає, що підлягає задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача за період з 14.12.2013 року по 01.11.2016 року інфляційних втрат у розмірі 20 788, 45 грн. та 3% річних у розмірі 1 860, 17 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2017 у справі № 910/22190/16 підлягає скасуванню.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, та частину, в якій рішення суду першої інстанції скасовано, апеляційна скарга Приватного малого підприємства "Інтерсевен" підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати по справі за подачу позову та апеляційної скарги, відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Інтерсевен" на рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі №910/22190/16 задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 09.02.2017 року у справі №910/22190/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

1. Позов Приватного малого підприємства "Інтерсевен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" про стягнення 380 033, 00 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" (04053, м. Київ, пров. Бехтеревський, 14, ідентифікаційний код 24368041) на користь Приватного малого підприємства "Інтерсевен" (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, ідентифікаційний код 13680597) основний борг у сумі 21 489 (двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) грн. 60 коп., інфляційну складову боргу у сумі 20 788 (двадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 45 коп., 3 % річних у сумі 1 860 (одне тисячу вісімсот шістдесят) грн. 17 коп., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 662 (шістсот шістдесят дві) грн. 10 коп.

3. В іншій частині позову відмовити

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" (04053, м. Київ, пров. Бехтеревський, 14, ідентифікаційний код 24368041) на користь Приватного малого підприємства "Інтерсевен" (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, ідентифікаційний код 13680597) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 728 (сімсот двадцять вісім) грн. 28 коп.

3. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

4.Справу №910/22190/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук