Рішення

від 18.05.2017 по справі 910/3506/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2017Справа №910/3506/17 За позовом Приватного підприємства Пакувальні Технології

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпакінвест

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Вельд-Пак

про стягнення 61 333,26 грн.

Суддя В.О. Демидов

Представники сторін:

від позивача Митнюк В.І. (договір про надання правової допомоги №2016/12-29 від 29.12.2016);

від відповідача Вольф В.А. (директор);

від третьої особи Нагорний С.А. (керівник).

встановив :

03.03.2017 Приватне підприємство Пакувальні Технології звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпакінвест про стягнення 61 333,26 грн., з яких основний борг - 32 592,22 грн., пеня - 24 052,90 грн., 3% річних - 985,94 грн. та інфляційні втрати - 3702,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №32015 від 13.01.2015 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.03.2017 порушено провадження у справі №910/3506/17, розгляд справи призначено на 23.03.2017.

У судовому засіданні 23.03.2017 позивач подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 23.03.2017 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 18.04.2017.

18.04.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи для можливості укладення мирової угоди між сторонами.

В судовому засіданні 18.04.2017 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 28.04.2017.

28.04.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти у розмірі ціни позову , які обліковуються на розрахунковому рахунку ТОВ Укрпакінвест .

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.04.2017 задоволено клопотання ТОВ Укрпакінвест про продовження строку вирішення спору, продовжено строк вирішення спору у справі №910/3506/17 на 15 днів, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Вельд-Пак , відкладено розгляд справи на 18.05.2017.

18.05.2017 директор ТОВ Укрпакінвест через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інший представник не має змоги з'явитися у судове засідання, а він не ознайомлений з матеріалами справи.

Крім того, 18.05.2017 директор ТОВ Укрпакінвест через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення розгляду заяви про вчинення кримінального правопорушення з боку посадових осіб ТОВ Укрпакінвест .

У судове засідання 18.05.2017 з'явилися представники сторін та третьої особи, надали пояснення по справі.

Розглянувши у судовому засіданні 18.05.2017 клопотання директора ТОВ Укрпакінвест про відкладення розгляду справи, суд відмовив в їх задоволенні виходячи з наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Перебування представника ТОВ Укрпакінвест у відрядженні не може бути належними підставами для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами, а також враховуючи, що директор ТОВ Укрпакінвест присутній у судовому засіданні 18.05.2017.

Крім того, не може бути підставою для відкладення розгляду справи й розгляд заяви про вчинення кримінального правопорушення з боку посадових осіб ТОВ Укрпакінвест , оскільки відповідач з позовом про визнання недійсними договору поставки №32015 від 13.01.2015 та угоди про заміну сторони в договорі поставки від 18.02.2016 не звертався ,у зв'язку із чим викладені у заяві обставини не можуть бути підставою для відкладення розгляду цієї справи за позовом про стягнення заборгованості за вказаними договорами.

Розглянувши в судовому засіданні 18.05.2017 заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів щодо накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ Укрпакінвест в межах суми, що становить ціну позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п.п. 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, заява позивача ґрунтується виключно на припущеннях, а тому задоволенню не підлягає.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 18.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

13.01.2015 між Приватним підприємством Пакувальні Технології (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вельд-Пак (далі - третя особа, покупець) було укладено договір поставки №32015 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується виготовити і поставити покупцю гофрокартонну продукцію (далі - товар), згідно заявок, а покупець прийняти її і оплатити в строк, зазначений в п. 6.1 даного договору, або зазначений у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору.

Назва, код матеріалу з якого виготовляється товар, код кольорів друку, кількість, асортимент товару, вказуються у заявці (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у специфікації та видатковій накладній, які надаються до кожної поставки, та є невід'ємною частиною даного договору.

Загальна сума даного договору складається із загальної суми специфікацій або видаткових накладних (п.3.2 договору).

За умовами п. 4.1 договору товар постачається постачальником на підставі заявок від покупця, або на умовах, оговорених в додаткових угодах до даного договору. В заявках покупець вказує назву товару, кількість та дату поставки. Заявка передається постачальнику в строк не менше ніж за 10 банківських днів до фактичного відвантаження партії товару.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання видаткової накладної або специфікації на товар вповноваженими представниками сторін (п. 4.3 договору).

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору постачальник бере на себе зобов'язання передавати покупцеві у власність товар, зазначений у заявках, не пізніше 1 робочого дня після їх отримання та надходження грошових коштів на рахунок постачальника, а покупець бере на себе зобов'язання прийняти товар у власність і здійснити оплату в строки і в порядку, що передбачені цим договором.

Відповідно до п. 5.6 договору покупець за договором несе наступну відповідальність: за прострочення оплати - штрафна неустойка в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день заборгованості.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України з рахунку покупця на рахунок постачальника на умовах оплати 100% від суми вказаної в рахунку-фактурі кожної окремої партії в термін 15 календарних днів від дати, зазначеної в кожному окремому рахунку-фактурі.

За умовами п. 10.2 договору жодна з сторін не може передавати свої права та обов'язки по даному договору третім особам без письмової згоди на це другої сторони.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині поставки товару до 31.12.2016, а в частині розрахунків до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору на підставі рахунку-фактури №СФ-0000001 від 05.01.2016, позивачем 05.01.2016 було поставлено третій особі товар на суму 112 592,22 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000001 від 05.01.2016, підписаною та скріпленою печатками обох сторін.

Відповідач частково оплатив поставлений товар, а саме 12.02.2016 - 50 000,00 грн. та 15.02.2016 - 30 000,00 грн., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 32 592,22 грн., що підтверджується й актом звірки за період з 18.02.2016 по 18.05.2016, підписаним представниками позивача та відповідача і скріпленим печатками сторін.

18.02.2016 між Приватним підприємством Пакувальні Технології (сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю Вельд-Пак (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрпакінвест (сторона-3) було укладено угоду про заміну сторони в договорі поставки №32015 від 13.01.2015, за умовами якої сторона-2 передає, а сторона-3 приймає на себе всі права та обов'язки, покладені на сторону-2 в договорі поставки №32015 від 13.01.2015 (далі - договір поставки), а сторона-1 у свою чергу, не заперечує проти переходу прав і обов'язків від сторони-2 до сторони-3, що розуміється як згода сторони-1.

Зобов'язання сторони-2 щодо оплати поставленого до моменту підписання даної угоди товару, сторона-3 зобов'язується виконати в порядку та на умовах договору поставки.

У випадку невиконання зобов'язань по оплаті у встановлений договором поставки строк, сторона-3 зобов'язана сплатити борг сторони-2 протягом 5 робочих днів, за умови отримання письмового повідомлення від сторони-1 про невиконання стороною-2 зобов'язання по сплаті боргу, та за умови надання стороною-1 підписаного акту стороною-1 та стороною-2, на дату надання письмового повідомлення.

Перехід прав і обов'язків, що є предметом даної угоди, здійснюється шляхом заміни сторони в договорі поставки. Заміна сторони з усіма виходячи з цього правовими наслідками, здійснюється з моменту підписання даної угоди (п. 2 угоди).

Згідно з актом звірки за період з 18.02.2016 по 18.05.2016, підписаним представниками позивача та відповідача і скріпленим печатками сторін, заборгованість відповідача складає 32 592,22 грн.

Матеріали справи містять претензію позивача, направлену на адресу відповідача за вих. №05/1-01/12 від 05.02.2017, про сплату заборгованості за договором поставки №32015 у розмірі 59 787,98 грн., з якої: основний борг - 32 592,22 грн., пеня - 22 879,58 грн., 3% річних - 937,72 грн. інфляційні втрати - 3378,46 грн., яка була направлену відповідачу 07.02.2017, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 07.02.2017.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що заборгованість відповідача за договором поставки становить 32 592,22 грн., яка станом на час подання позову останнім не сплачена, у зв'язку із чим ним нараховано та заявлено до стягнення також пеню у розмірі 24 052,90 грн., 3% річних у розмірі 985,94 грн. та інфляційні втрати - 3702,20 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, одержаного за договором поставки №32015 від 13.01.2015.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України з рахунку покупця на рахунок постачальника на умовах оплати 100% від суми вказаної в рахунку-фактурі кожної окремої партії в термін 15 календарних днів від дати, зазначеної в кожному окремому рахунку-фактурі.

На виконання умов договору на підставі рахунку-фактури №СФ-0000001 від 05.01.2016, позивачем 05.01.2016 було поставлено третій особі товар на суму 112 592,22 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000001 від 05.01.2016, підписаною та скріпленою печатками обох сторін.

Відповідач частково оплатив поставлений товар, а саме 12.02.2016 - 50 000,00 грн. та 15.02.2016 - 30 000,00 грн., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 32 592,22 грн., що підтверджується й актом звірки за період з 18.02.2016 по 18.05.2016, підписаним представниками позивача та відповідача і скріпленим печатками сторін.

18.02.2016 між Приватним підприємством Пакувальні Технології (сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю Вельд-Пак (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрпакінвест (сторона-3) було укладено угоду про заміну сторони в договорі поставки №32015 від 13.01.2015, за умовами якої сторона-2 передає, а сторона-3 приймає на себе всі права та обов'язки, покладені на сторону-2 в договорі поставки №32015 від 13.01.2015, а сторона-1 у свою чергу, не заперечує проти переходу прав і обов'язків від сторони-2 до сторони-3, що розуміється як згода сторони-1.

Зобов'язання сторони-2 щодо оплати поставленого до моменту підписання даної угоди товару, сторона-3 зобов'язується виконати в порядку та на умовах договору поставки.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки позивачем обумовленого договором товару за видатковою накладною №РН-0000001 від 05.01.2016 на суму 112 592,22 грн., підписаною повноважними представниками сторін та скріпленою печатками товариств.

При цьому, відповідач частково оплатив поставлений товар, а саме 12.02.2016 - 50 000,00 грн. та 15.02.2016 - 30 000,00 грн., у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 32 592,22 грн.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 32 592,22 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Крім того, у зв'язку із простроченням сплати заборгованості за договором поставки, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 24 052,90 грн., 3% річних у розмірі 985,94 грн. та інфляційні втрати - 3702,20 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 5.6 договору покупець за договором несе наступну відповідальність: за прострочення оплати - штрафна неустойка в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день заборгованості.

Суд дійшов висновку, що штрафна неустойка в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день заборгованості, фактично є пенею, оскільки сторонами у договорі визначена грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення, що відповідає вимогам ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Разом з тим, статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Крім того, частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте позивачем у розрахунку суми пені не враховані зазначені приписи ГК України.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 4 892,37 грн. з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Крім того, за приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 985,94 грн. та інфляційні втрати - 3702,20 грн.

Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпакінвест (02232, м. Київ, бульвар Бикова, буд. 7, кв. 177, код 39369730) на користь Приватного підприємства Пакувальні Технології (03039, м. Київ, вул. В.Забіли, 7/67, код 33691258) суму основного боргу у розмірі 32 592 (тридцять дві тисячі п'ятсот дев'яносто дві) грн. 22 коп., пеню у розмірі 4 892 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто дві) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 702 (три тисячі сімсот дві) грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 985 (дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 1 100 (одна тисяча сто) грн. 16 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складене та підписане 22.05.2017.

Суддя В.О. Демидов