Рішення

від 18.05.2017 по справі 922/1045/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2017 р.Справа № 922/1045/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Перший заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі в інтересах держави в особі Головне управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків до 1-ого відповідача ОСОБА_2 Районної Державної Адміністрації, смт. Золочів,Харківська область , 2-ого відповідача ОСОБА_3 господарства "В.М. Шевелев", смт. Золочів, Харківська область про скасування розпоряджень за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_4 (посв.№036688 від 11.12.15);

позивача - ОСОБА_5 (дов.№32-20-14-7182/0/19-17 від 07.04.17);

1-го відповідача - не з'явився;

2-го відповідача - ОСОБА_6 (голова господарства, згідно статуту), ОСОБА_1 (дов.б/н від 03.02.17).

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - ОСОБА_2 Районної Державної Адміністрації, смт. Золочів (1-й відповідач) та ОСОБА_3 господарства "В.М. Шевелев", смт. Золочів (2-й відповідач) в якому просить суд:

-Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 17.07.2007 за № 416 Про надання згоди голові ФГ ОСОБА_7М. на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ;

- Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 19.11.2009 №411 Про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу для сільськогосподарського використання ФГ ОСОБА_7М. на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області ;

- Визнати недійним договір оренди між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією та ФГ ОСОБА_7М. від 26.11.2009 про передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 60,00 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області ;

- Скасувати державну реєстрацію договору від 26.11.2009, який 23.03.2016 зареєстрований державним реєстратором: приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Харківської області, номер запису про інше речове право: 13876654.

Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 29.03.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.04.2017 о 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 13.04.2017 року, розгляд відкладено до 11.05.2017 року, з метою надання сторонами додаткових доказів.

10.05.2017 року від Дергачівської місцевої прокуратури , через канцелярію суду (вх.№14758 ) надійшли письмові пояснення стосовно заявлених позовних вимог, в яких останній , зокрема вказував на те, що предметом зазначеного договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення (рілля), яка знаходиться на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області.

У п. 15 зазначеного договору закріплено, що земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського використання.

У п. 16 зазначеного договору закріплено цільове призначення земельної ділянки - товарне сільськогосподарське виробництво.

У зв'язку із чим, на думку прокуратури, вищевказані акти органу виконавчої влади прийняті з порушенням вимог земельного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Крім того прокурор у своїх поясненнях наголошував на тому, що органам прокуратури не були відомі подальші прийняті розпорядження ОСОБА_2 районної державної адміністрації (19.11.2009 № 411) та укладення договору оренди земельної ділянки укладений на підставі даного розпорядження. Таким чином, оскільки прокурор дізнався про порушення вимог чинного законодавства лише в вересні-грудні 2016 року, початок перебігу позовної давності слід обраховувати, на думку прокуратури, з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства.

11.05.2017року від Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, через канцелярію господарського суду (вх.№14950) надійшли пояснення по суті заявлених позовних вимог, в яких наголошував на тому, що головне управління як юридична особа утворена у травні 2015 року, тому не приймало будь якої участі в укладенні зазначеного договору оренди землі від 26.11.2009 року між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією Харківської області та ФГ ОСОБА_7М. , ніяких зобов'язань за вказаним договором оренди землі Головне управління не набувало.

11.05.2017 року від ФГ ОСОБА_7М. надійшли додаткові пояснення (вх.№14953) ,в яких останній заперечував проти заявлених позовних вимог, зокрема, посилався на те, що зміст позовної заяви не містить обґрунтувань, що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, в тому числі Позивач - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, також на думку другого відповідача, не визначено прокурором в чому полягає порушення інтересів держави, та не обґрунтована необхідність захисту інтересів держави від фермерського господарства ОСОБА_7, яке з 2009 року здійснює на цій землі господарську діяльність, у 2016 році уклало додаткову угоду до договору оренди з урахуванням збільшення вартості земельної ділянки, своєчасно сплачує податки до бюджету України та забезпечує громадян робочими місцями, у зв'язку із чим просить суд залишити позовні вимоги без розгляду .

Ухвалою господарського суду від 11.05.2017 року, розгляд справи відкладено до 18.05.2017 року.

Представник прокуратури та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Представник 1-го відповідача проти позовних вимог заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд прийняти до уваги заяву про застосування строку позовної давності.

Представник 2-го відповідача проти позовних вимог заперечував, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд залишити позовні вимоги без розгляду, у поданих через канцелярію господарського суду (вх.№16091 від 18.05.2017 року) поясненнях також просив суд застосувати строк позовної давності до заявлених прокуратурою позовних вимог.

Присутні в судовому засіданні 18 травня 2017 року прокурор, представник позивача та представники відповідачів пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 травня 2017 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши прокурора, уповноваженого представника позивача та відповідачів, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядженням голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 17.07.2007 № 416 ФГ ОСОБА_7М. надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки загальною площею 60,00 га, з метою передачі її в оренду для сільськогосподарського використання із земель резервного фонду, розташовану за межами населеного пункту на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області.

У подальшому, розпорядженням голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 19.11.2009 № 411 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ФГ ОСОБА_7М. для сільськогосподарського використання, розташовану за межами населених пунктів на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області та передано ФГ ОСОБА_7М. в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель запасу загальною площею 60,00га, в тому числі ріллі, 60,00га, розташовану на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області для сільськогосподарського використання строком на 49 років.

На підставі розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 19.11.2009 № 411 між відповідачами 26.11.2009 укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського використання, загальною площею 60,00га, в тому числі ріллі 60,00га, строком на 49 років, який 26.11.2009 зареєстрований у ОСОБА_2 районному відділі реєстрації Харківській регіональні філії ДП Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040969500396 від 26.11.2009.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що в подальшому 23.03.2016 вказаний договір від 26.11.2009 зареєстровано державним реєстратором: приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Харківської області, номер запису про інше речове право: 13876654.

Предметом зазначеного договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення (рілля), яка знаходиться на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області.

У п. 15 зазначеного договору закріплено, що земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського використання.

У п. 16 зазначеного договору закріплено цільове призначення земельної ділянки - товарне сільськогосподарське виробництво.

Відповідно до довідки відділу земельних ресурсів у ОСОБА_2 районі Харківської області земельній ділянці площею, 60,00 га, яка перебуває в оренді ФГ ОСОБА_7М. відповідно до договору оренди від 26.11.2009 присвоєно кадастровий номер 6322685000:02:002:0834.

Відповідно до рішення ОСОБА_2 районної ради Харківської області № 181 від 16.09.2016 встановлено, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 2 237 499,61 грн.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсними та скасування зазначених вище розпоряджень, визнання недійсним Договору оренди землі та скасування державної реєстрації, прокурор посилається на порушення інтересів держави. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що оскаржувані розпорядження прийняті всупереч чинному на той час законодавству, а передача земельної ділянки в оренду була здійснена з порушенням порядку її передачі, а відтак просить визнати недійсними та скасувати зазначені вище розпорядження та визнати недійсним договір оренди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з п.2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", державна адміністрація здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які входять до системи органів виконавчої влади.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до системи органів місцевого самоврядування входять, зокрема, сільські, селищні, міські ради.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, ОСОБА_2 райдержадміністрація (перший відповідач) входить до системи органів виконавчої влади.

Статтею 17 Земельного кодексу України, визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст.122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що ФГ ОСОБА_6М. відповідно до розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 17.07.2007 року № 416 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 60,00 га, з метою передачі її в оренду для сільськогосподарського використання із земель резервного фонду, розташовану за межами населеного пункту на території Писарівської сільської ради Золочівського району харківської області.

Відповідно до статті 1 Закону України Про фермерське господарство (в редакції від 13.11.2009 року, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки ) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 Закону України Про фермерське господарство (в редакції від 13.11.2009 року, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки ) зазначається , що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу (в редакції від 02.07.2009 року, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

У відповідності до розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 17.07.2007 року № 416 голові ФГ ОСОБА_6М. надано згоду на розробку технічної документації, в подальшому у відповідності до розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації від 19.11.2009 року № 411 ФГ ОСОБА_6М. передано в оренду вказану в позові земельну ділянку.

Відповідно до статті 8 Закону України Про фермерське господарство (в редакції від 13.11.2009 року, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки) після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України Про оренду землі (в редакції від 09.07.2009 року, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки) укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у їі порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Господарський суд констатує, що оскільки земельні ділянки не відноситься до земельних ділянок, які згідно приписів ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могли передаватись в оренду інакше як із земельного аукціону.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Господарський суд проаналізувавши норми діючого законодавства та матеріали справи, вказує на те, що спірні розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації суперечать ч. 2 ст. 124 ЗК України, у зв'язку з чим, порушують інтереси держави у вигляді неотримання найвищої плати за користування земельною ділянкою державної власності, що забезпечується встановленим ч.ч. 1,2 ст. 135 ЗК України порядком проведення земельних торгів.

Відповідно ст.13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Статтею 84 Земельного кодексу України встановлено, що в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Згідно ч.3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтями 25 та 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України.

За ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Недотримання зазначеної процедури є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час укладення договору оренди землі.

За змістом пункту 3 Прикінцевих положень до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" № 509-VI від 16.09.2008, прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів). Проте наведене вище не може бути підставою для не проведення земельних торгів, оскільки категорія землі, яка регулюється цим законом, інша.

Відповідно ст.41 та ч.3 ст.43 Закону "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи подані сторонами докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора про порушення ОСОБА_2 районною адміністрацією приписів Земельного кодексу України при прийнятті розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 17.07.2007 за № 416 Про надання згоди голові ФГ ОСОБА_7М. на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 19.11.2009 №411 Про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу для сільськогосподарського використання ФГ ОСОБА_7М. на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області .

У відповідності до положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 152 Земельного кодексу України, визначає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокуратури в частині визнання незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 17.07.2007 за № 416 Про надання згоди голові ФГ ОСОБА_7М. на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки , та визнання незаконним та скасувати розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 19.11.2009 №411 Про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу для сільськогосподарського використання ФГ ОСОБА_7М. на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області обґрунтованими.

Щодо заявлених позовних вимог прокурора про визнання недійним договору оренди укладеного між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією та ФГ ОСОБА_7М. від 26.11.2009 про передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 60,00 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області та скасування державної реєстрації договору від 26.11.2009, який 23.03.2016 зареєстрований державним реєстратором: приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Харківської області, номер запису про інше речове право: 13876654, господарський суд враховує наступне.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Із змісту зазначеної статті випливає, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, до яких, зокрема, треба віднести: законність змісту правочину, наявність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам законодавства, його спрямованість. Правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадського суспільства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України правочин є дійсним, якщо його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та загальним умовам дійсності правочину.

Згідно з ст. 124 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 134 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою ст. 134 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями; будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів; надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам, вищим навчальним закладам, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 60 відсотків; надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні; надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено; розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України; надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб; надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону; надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правона ступнику) та наявність повноважень на звернення до суду з зазначеним позовом і у територіальних органів Держгеокадастру. су України. 1 ФГ ОСОБА_6М. передано в оренду вказану в позові земельну ділянку. ить судaй??????дповідно до частини 2 статті 16 Закону України Про оренду землі (в редакції від 09.07.2009 року, що діяла на момент укладення договору оренди земельної ділянки) укладення договору оренди земельної ділянки із зе

З аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що при передачі в оренду спірної земельної ділянки мали проводитись земельні торги.

Таким чином, не проведення земельних торгів при передачі в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності свідчить про порушення 1-м відповідачем ч. 2 ст. 124 ЗК (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) під час укладення договору оренди землі.

Враховуючи те, що договір оренди між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією та ФГ ОСОБА_7М. від 26.11.2009 про передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 60,00 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області укладений на підставі розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 19.11.2009 №411 Про надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу для сільськогосподарського використання ФГ ОСОБА_7М. яке визнано судом незаконним то вимоги прокурора про визнання вказаного договору недійсним та скасування державної реєстрації є обґрунтованими .

В той же час, перший та другі відповідачі надали заяву про застосування строків позовної давності.

Всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника прокуратури та відповідачів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяв про застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позову виходячи з наступного.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участі держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.

Приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів (з наступними змінами і доповненнями) зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

При цьому, Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленим з пропущенням строку позовної давності, непред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.

Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.

Отже, закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи.

Згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (з наступними змінами і доповненнями) за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України за № 01-06/1837/15, за змістом частин першої, другої, четвертої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), статті 261 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обчислюватися з дати, коли саме позивачу (тобто органу, в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.

При цьому Верховний Суд України (у постановах від 25.03.2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 22.04.2015 року у справі № 916/2122/13, від 13.05.2015 року у справі № 903/543/14) зазначив, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України) поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Суд, розглянувши матеріали справи, враховуючи клопотання про застосування строків позовної давності, дійшов висновку про наявність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки Розпорядження голови ОСОБА_2 райдержадміністрації від 17.07.2007 р. №416 разом з розробленою, але не погодженою остаточно технічною документацією щодо встановлення меж, в натурі (на місцевості) земельної ділянки (щодо якої виносились спірні розпорядження) надавались ще у 2009 році господарському суду Харківської області в справі № 59/246-09 за позовом Харківського природоохоронного прокурора до Писарівської сільської ради та ФГ ОСОБА_7

Тому, посилання прокурора Золочівського відділу Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області на те, що про начебто існуюче порушення вимог земельного законодавства Відповідачами прокуратура дізналася лише у вересні-грудні 2016 року не відповідають дійсності.

Посилання прокурора на те, що закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моменту проінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення правопорушення та порушення у в зв'язку з цим прав та охоронювальних законом інтересів, про факт порушення вимог законодавства при винесенні спірних розпоряджень оскільки, ОСОБА_2 відділ Дергачівської прокуратури Харківської області дізнався у вересні 2016 року ,після надходження копій відповідних рішень із Золочіської районної державної адміністрації є безпідставними як вже було зазначено вище прокуратурі про спірні розпорядження було відомо ще з 2009 р.

Розглянувши клопотання другого відповідача про залишення позовних вимог прокурора без розгляду, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Згідно із приписів ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, прокурор є самостійним учасником судового процесу.

В розумінні приписів наведених норм, господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

У пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012 №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" роз'яснено, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Однак у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК України), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у пунктах 1, 2, 3, 5 - 9 частини першої статті 63 або в пунктах 1, 2, 5, 6 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд проаналізувавши норми діючого законодавства дійшов висновку про те, що відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру не наділено повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, то даний позов заявлено прокурором як позивачем. У матеріалах справи відсутні також документи, які б підтверджували наявність повноважень на звернення до суду з зазначеним позовом і у територіальних органів Держгеокадастру.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що згідно з нормами чинного законодавства прокурор є органом, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах.

Наведене узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України у постанові від 09.12.2015 по справі №922/4238/15

Крім того, в поданій до суду позовній заяві прокурор зазначає, що неправомірна передача земельної ділянки ОСОБА_3 господарству ОСОБА_7 порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України), із врахуванням того, що, "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З урахуванням наведеного, оскільки поняття "інтереси держави" є оціночним, та прокурором визначено в позовній заяві в чому, на його думку, полягає порушення державних інтересів. Наведені прокурором обставини, якими мотивовано необхідність звернення до суду з даним позовом за висновками суду є обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні клопотання другого відповідача про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору залишаються за прокурором.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.05.2017 р.

Суддя ОСОБА_8