Постанова

від 18.05.2017 по справі 910/21821/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2017 р. Справа№ 910/21821/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

При секретарі судового засідання - Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.05.2017 року по справі №910/901/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р.

у справі №910/21821/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ТЕХНО МОНТАЖ ГРУП"

про стягнення 1 087 002,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Спец техно монтаж груп" про стягнення заборгованості у сумі 1 087 002,07 грн. у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за Договором підряду № 40-4/2747-15 від 09.09.2015р. з яких:

- 258 669,22 грн. - невикористаний аванс за договором № 40-4/2747-15 від 09.09.2015р.;

- 685 501,73 грн. пені на підставі п. 7.3.1 договору;

- 99 282,67 грн. 14 % штрафу на підставі п. 7.3.1 договору;

- 20 098,60 грн. інфляційних втрат на підставі п. 7.8 договору;

- 23 449,85 грн. 14 % відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 7.8 договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. №910/21821/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Спец техно монтаж груп" на користь державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 258 669,22 коп. авансу, 99 282,67 грн. - штрафу, в іншій частині позову відмовлено, як заявленого необґрунтовано.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. №910/21821/16 скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на те, що місцевим господарським судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема, статті 202, 525, 526, 536, 547, 625 Цивільного кодексу України та неправильно застосовано п.п. 7.3.1, 7.8 договору підряду № 40-4/2747-15 від 09.09.2015р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец техно монтаж груп" не скористалося своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надало колегії суддів письмовий відзив на скаргу позивача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції.

До судового засідання від 18.05.2017 представник відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутній представник позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. по даній справі скасувати частково, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 258 669,22 грн. - невикористаного авансу, 99 282,67 грн. - 14 % штрафу, 118 197,13 грн. пені, 4056,72 грн. 14 % за користування чужими грошовими коштами, 12 029,15 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовити, як заявленого необґрунтовано.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.09.2015 року між державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Спец техно монтаж груп" (виконавець) укладено Договір №40-4/2747-15 від 09.09.2015 року (далі - Договір).

29.12.2015 року сторонами Договору укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої внесені зміни до Договору №40-4/2747-15 від 09.09.2015.

Відповідно до п.1.1. Договору виконавець зобов'язався у 2015 році виконати роботи з технічного переоснащення системи сигналізації периметру ПС 750 кВ "Західноукраїнська", інв. №018413, з виконанням повного комплексу робіт та комплектацією необхідними матеріалами і обладнанням, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.

Згідно з п.1.2. Договору, зі змінами внесеними Додатковою угодою, найменування, склад та обсяги робіт, які є предметом цього Договору, визначені проектно-кошторисною документацією і включають :

- повний комплекс робіт з технічного переоснащення системи сигналізації периметру ПС 750 кВ "Західноукраїнська", інв. № 018413 у відповідності до затвердженого робочого проекту, Договірної ціни та локальних кошторисів (Додаток № 1-1 до Додаткової угоди №1 до Договору), які є невід'ємними частинами цього Договору;

- поставка необхідного обладнання (надалі Обладнання) згідно локального кошторису на придбання №2-1-2 (Додаток №1-1 до Додаткової угоди №1 до Договору), що є невід'ємною частиною цього Договору.

Кількість і вартість за цим Договором виконуваних Робіт, придбаного Обладнання визначені в договірній ціні та локальних кошторисах (Додаток № 1-1 до додаткової угоди №1 до Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою, загальна вартість Договору - 958 963,47 грн з ПДВ.:

- вартість Робіт, згідно з Договірною ціною (Додаток № 1-1 до Додаткової угоди №1 до Договору), становить разом з ПДВ 586 238,12 грн.

- вартість Обладнання, згідно з локальним кошторисом №2-1-2 (Додаток №1-1 до додаткової угоди №1), становить разом з ПДВ - 372 725,35 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату за виконану Роботу та змонтоване Обладнання таким чином: авансовий платіж - 50% від загальної вартості Договору, що становить 579 481,50 грн з ПДВ протягом 30 календарних днів з моменту підписання та реєстрації договору, за умови наявності фінансування у замовника. Остаточний розрахунок за виконані роботи та обладнання в розмірі 50% від загальної вартості Договору здійснюється з відстрочкою платежу на строк до 150 банківських днів з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін Актів виконаних робіт (ф.КБ-2в, довідка ф.КБ-3) та Актів приймання-передачі змонтованого обладнання.

Згідно з п. 5.1. Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою строк виконання робіт та поставки Обладнання протягом 90 календарних днів з дня підписання та реєстрації договору, але не пізніше 31.03.2016 року.

Відповідно до п.10.1. Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації в ДП "НЕК "Укренерго" і діє до 31.03.2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов п.4.1. Договору перераховано відповідачу авансовий платіж на переоснащення системи сигналізації в розмірі 579 481,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2372 від 21.09.2015 року, копію якого долучено до матеріалів справи.

Згідно підписаних сторонами та скріплених їх печатками Акту приймання виконаних будівельних робіт за березень 2016 року від 31.03.2016р. та Довідки про вартість виконаних робіт та витрати за березень 2016 року від 31.03.2016 року відповідачем виконані роботи на суму 249 801, 58 грн.

Відповідно до Акту приймання виконаних будівельних робіт за червень 2016 року від 24.06.2016р. та Довідки про вартість виконаних робіт та витрати за червень 2016 року від 24.06.2016 року відповідачем виконано роботи на суму 71 010,70 грн.

Відтак, загальна сума виконаних робіт складає 320 812,28 грн.

Звертаючись з позовом до господарського суду позивач зазначив, що відповідачем не здійснено виконання Робіт та поставку Обладнання на суму 638 151,19 грн, в зв'язку з чим просив стягнути з відповідача суму невикористаного авансу в розмірі 258 669,22 грн.

Судом першої інстанції встановлено,що строк виконання спірних робіт настав, проте підрядні роботи за договором у повному обсязі на всю суму здійсненої замовником попередньої оплати генпідрядником виконані не були.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було перераховано відповідачу у якості попередньої оплати за Договором кошти в сумі 579 481,50 грн.. Натомість, відповідачем було виконано роботи загальною вартістю 320 812,28 грн., в зв'язку з чим невикористана відповідачем сума перерахованих позивачем грошових коштів (авансу) склала - 258 669,22 грн.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Як встановлено вище, відповідач взяв на себе зобов'язання виконати роботи у строк встановлений договором, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити їх.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.1.Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою, сторони обумовили, що роботи мають бути виконані відповідачем до - 31.03.2016 року.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як під час розгляду даної справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи відповідачем не надано доказів того, що у строк, встановлений Договором, ним були повністю виконані роботи, обумовлені Договором, на суму перерахованої позивачем передоплати.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.07.2017 позивач звертався до відповідача з претензією № 01-09-2621 невідкладно виконати Роботи, визначені Договором, та здійснити поставку Обладнання на суму 638 151,19 грн., попереджено відповідача про наслідки невиконання умов договору. (а/с 98-102) Надсилання претензії позивач підтверджує поштовою квитанцією від 26.07.2016 та поштовим повідомленням про отримання 29.07.2016 відправлення.

В подальшому, позивач звертався до відповідача з вимогою №01-09-3364 від 10.10.2016 про повернення залишку невикористаного авансу в розмірі 258 669,22 грн. та стягнення штрафних санкцій, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.10.2016 та поштовою квитанцією від 10.10.2016.

(а/с 106-112)

Пунктом 4 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Згідно ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом п. 10.1. Договору сторони передбачили, що цей договір діє до 31.03.2016 року.

В матеріалах справи не міститься доказів того, що за згодою сторін договір було продовжено, в зв'язку з чим дія Договору припинена.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 названого Кодексу).

Згідно з п.7.8. Договору у разі невиконання зобов'язань виконавець повертає Замовнику грошові кошти, перераховані за договором (авансові платежі) протягом 3-х робочих днів з дати вимоги Замовника.

З оглядку на те, що позивачем перераховано в якості попередньої оплати суму коштів в розмірі 579 481,50 грн., та матеріалами справи підтверджується виконання відповідачем робіт на суму 320 812,28 грн., а відповідачем не надано доказів, що у порядку та строки, передбаченому умовами Договору, ним передані позивачу виконані роботи на залишок суми авансу - 258 669,22 грн. і такі роботи були прийняті або надано мотивовану відмову від прийняття таких робіт, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що сплачені кошти, як попередня оплата за Договором у розмірі 258 669,22 грн. - невикористаного авансу підлягають поверненню позивачу для відновлення його порушеного права.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт за договором позивач просив стягнути з відповідача - 685 501,73 грн. пені та 99 282,67 грн. 14 % штрафу на підставі п. 7.3.1 договору.

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до вимог п. 7.3.1. Договору, у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% ціни прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 14% від вказаної ціни.

Згідно ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 213 Господарського кодексу України, штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є: а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

У разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань понад 30 днів виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 14% від ціни прострочених зобов'язань. (п. 7.3.1. Договору)

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до Акту приймання виконаних будівельних робіт за червень 2016 року від 24.06.2016р. та Довідки про вартість виконаних робіт та витрати за червень 2016 року від 24.06.2016 року відповідачем було виконано частину робіт на суму 71 010,70 грн., тобто з порушенням строків понад 30 днів, (кінцевий строк дії договору - 31.03.2016) та на суму 638 151,19 грн. роботи не було виконано взагалі.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок штрафу позивача з суми вартості робіт, з виконання яких відповідачем допущено прострочення понад 30 днів, вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в заявленому розмірі - 99 282,67 грн., відтак, висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним та обґрунтованим.

Стосовно заявленої до стягнення позивачем на підставі п.7.3.1. Договору пені в розмірі 685 501,703 грн. за загальний період з 01.04.2016 року по 25.10.2016 року, колегія суддів вважає за необхідне відзначити таке.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні пені, виходив з того, що законом не передбачено стягнення пені після закінчення строку дії договору, а тому оскільки термін дії договору оренди закінчився 31.03.2016, у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені за період з 01.04.2016 року, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 685 501,73 грн. нарахованої за період з 01.04.2016 року по 25.10.2016 року задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, з наведеним висновком суду першої інстанції не погоджується, при цьому виходить з такого.

Статтею 611 ЦК України та статтею 230 ГК України встановлено такий правовий наслідок порушення зобов'язання як сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч.1 ст.546, ч.ч.1.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ст.547 та п.1 ч.2 ст.551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Пунктом п. 7.3.1. Договору сторонами визначено, у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% ціни прострочених зобов'язань, за кожний день прострочення.

Як вбачається з позову підприємством нараховано до стягнення пеню у загальній сумі 685 501,73 грн., виходячи з розрахунку 0,5% ціни прострочених зобов'язань, що є значно вищим розміром ніж подвійна облікова ставка НБУ. Колегія суддів вважає таке нарахування пені неправомірним, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення пені у розмірі, який установлено законом як граничний, викладена у постанові Верховного суду України від 24.10.2011 № 3-114гс11.

Крім того, з вищенаведених норм закону, слідує, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про відсутність можливості нарахування пені після закінчення строку дії договору. (Аналогічна правова позиція, щодо стягнення пені після закінчення строку дії договору, викладена у постанові Верховного суду України від 23.09.2015).

Позивачем нараховано пеню за період з 01.04.2016 по 25.10.2016 у загальній сумі 685 501,73 грн. , тобто період є більшим ніж шість місяців.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Аналогічна правова позиція щодо шестимісячного строку обрахування пені викладена у постанові Верховного суду України від 11.12.2012 №3-62гс12.

За оцінкою колегії суддів, у даному випадку зі змісту п. 7.3.1. Договору не вбачається, що сторонами продовжено/змінено шестимісячний термін нарахування пені, відтак період за який обраховано пеню позивачем є більшим ніж передбачено законом.

Таким чином, судом апеляційної інстанції самостійно здійснено перерахунок заявленої до стягнення пені, визначивши початок для нарахування неустойки наступний день - 01.04.2016 за днем, коли зобов'язання мало бути виконано в кінцевий термін - 31.03.2016 (п. 5.1), обмежившись, при цьому, шестимісячним строком обрахування пені та, взявши до уваги, граничний розмір пені, який встановлено законом. Також, при здійсненні розрахунку пені, як і при обрахуванні штрафу, враховувались строки часткового виконання робіт на суму 71 010,70 грн., та невиконання робіт взагалі на суму 638 151,19 грн.

Розрахунок суми пені

Розмір пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 638151.19 01.04.2016 - 21.04.2016 21 22.0000 % 0.120 %* 16110.70 638151.19 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 0.104 %* 23189.65 638151.19 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 0.098 %* 17575.31 638151.19 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 0.090 %* 20138.38 638151.19 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 0.085 %* 26485.02 638151.19 16.09.2016 - 01.10.2016 16 15.0000 % 0.082 %* 8369.20 Таким чином, загальна сума пені складає 111 868.25 грн.

Розрахунок суми пені

Розмір пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 71010.70 01.04.2016 - 21.04.2016 21 22.0000 % 0.120 %* 1792.73 71010.70 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 0.104 %* 2580.44 71010.70 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 0.098 %* 1955.70 Таким чином, загальна сума пені складає 6328.88 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у загальній сумі 118 197,13 грн. за вищеназвані періоди прострочення.

Серед іншого, позивач також просив, посилаючись на п. 7.8. Договору, стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 20 098,60 грн. за період з квітня 2016 року по жовтень 2016 року та 14 % річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 23 449,85 грн. за період з 01.04.2016 по 23.11.2016.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходив з того, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення сум авансу, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення 14 % річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 23 449,85 грн. за період з з 01.04.2016 по 23.11.2016, позивач посилається на п. 7.8 Договору та як вбачається з прохальної частині позову керується ст. 536 ЦК України.

Суд першої інстанції у своїх правових висновках надає правову оцінку заявленій позовній вимозі про стягнення 14 % річних, як вимозі про стягнення процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України, які не можуть нараховуватись на суму авансу.

Колегія суддів, дослідивши умови п. 7.8. Договору, вважає помилковими правові висновки місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно з п.7.8. Договору сторони визначили, що у разі невиконання зобов'язань виконавець повертає Замовнику грошові кошти, перераховані за договором (авансові платежі) протягом 3-х робочих днів з дати вимоги Замовника з урахуванням індексу інфляції та сплачує 14% річних за увесь час користування грошовими коштами замовника (чужими грошовими коштами).

Згідно ст. 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання.

Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Проценти, визначені статтею 536 Цивільного кодексу України, є встановленою законом платою за користування чужими грошовими коштами (тобто не є неустойкою за порушення грошового зобов'язання), яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Таким чином, колегією суддів, дослідивши п.7.8. Договору, встановлено, що даним пунктом договору сторони визначили саме стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у відповідності до ст. 536 ЦК України, а не ст. 625 ЦК України як за порушення грошового зобов'язання, оскільки у вказаному пункті договору зазначено: що у разі невиконання зобов'язань виконавець сплачує 14% річних за увесь час користування грошовими коштами замовника та уточнено - (чужими грошовими коштами).

Враховуючи вищевикладені норми закону, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вказану позовну вимогу. Як вбачається з позову, підприємство просить стягнути 14 % річних за користування чужими грошовими коштами в розмірі 23 449,85 грн., визначивши борговий період з 01.04.2016 по 23.11.2016.

Колегія суддів, вважає визначений позивачем період помилковим, з огляду на те, що у п.7.8. Договору чітко зазначено: що у разі невиконання зобов'язань виконавець повертає Замовнику грошові кошти, перераховані за договором (авансові платежі) протягом 3-х робочих днів з дати вимоги Замовника з урахуванням індексу інфляції та сплачує 14% річних за увесь час користування грошовими коштами замовника (чужими грошовими коштами). , тобто для застосування цього пункту договору важливу роль займає саме вимога замовника з якої настає строк повернення авансу і строк нарахування санкцій.

В свою чергу, позивач визначив початок обрахування санкцій - 01.04.2016, тобто наступний день після закінчення строку дії договору, що є кінцевою датою виконання робіт за договором.

Як вже зазначалось вище, позивач звертався до відповідача з вимогою №01-09-3364 від 10.10.2016 про повернення залишку невикористаного авансу в розмірі 258 669,22 грн. та стягнення штрафних санкцій, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.10.2016 та поштовою квитанцією від 10.10.2016. (а/с 106-112) Колегією суддів враховано, що вказана вимога була повернута з відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання , однак у п. 7.8 договору не передбачено, що строк настає безпосередньо власне з моменту отримання виконавцем вимоги. До того ж, повернення поштової кореспонденції з наведених причин, вважається належним повідомленням сторони, та поштова адреса є правильною.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним у даному випадку обрахування 14 % за користування чужими грошовими коштами за період з 14.10.2016 (наступний день після 3-х робочих днів з дати вимоги) по 23.11.2016 (визначено позивачем).

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 258669.22 14.10.2016 - 23.11.2016 41 14 % 4056.72 Таким чином, загальна сума процентів складає 4056.72 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 4 056.72 грн. 14 % за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 7.8 договору та ст. 536 ЦК України за борговий період з 14.10.2016 по 23.11.2016.

Стосовно заявленої вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 20 098,60 грн. за період з квітня 2016 року по жовтень 2016 року слід відзначити про таке.

Обґрунтовуючи вказану вимогу, позивач посилається на п. 7.8 Договору, де визначено право замовника на повернення суми авансу з урахуванням індексу інфляції протягом 3-х робочих днів з дати вимоги Замовника.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат, посилався на те, що такі санкції у відповідності до ст. 625 ЦК України, не можуть нараховуватись на суму авансу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегією суддів при вирішенні питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013р. у справі № 5011-42/13539-2012, де зазначено, що стягнення суми попередньої оплати, що перерахована за договором, за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а тому, нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на попередню оплату є неправомірним, з відповідних мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Отже, норми права, що викладені у постанові Верховного Суду України, мають застосувуватись в подібних правовідносинах. Проте, правовідносини сторін у справі № 910/21821/16 не зовсім подібні до правовідносин у справі № 911/1779/15, оскільки у даній справі, що розглядається, сторони передбачили у договорі виникнення у позивача (замовника) за певних умов грошового зобов'язання з повернення авансу з відповідним нарахуванням 14% річних за користування коштами та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, стягнення інфляційних втрат у даному випадку відбувається на Договорі, яке визначено самими сторонами при його укладенні, узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України та не суперечить статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладені умови договору, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вищенаведену позовну вимогу. Як вбачається з позову, підприємство просить стягнути інфляційні втрати в розмірі 20 098,60 грн., визначивши період з квітня 2016 року по жовтень 2016 року.

Однак, колегія суддів вважає помилковим названий позивачем початок періоду обрахування інфляційних втрат з квітня 2016 з аналогічних підстав, що і по 14 % користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що правильним у даному випадку період обрахування інфляційних втрат є період з 14.10.2016 (наступний день після 3-х робочих днів з дати вимоги) по 23.11.2016 (визначено позивачем).

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 14.10.2016 - 23.11.2016 258669.22 1.047 12029.15 270698.37

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 12029.15 грн. інфляційних втрат на підставі п. 7.8 договору за борговий період з 14.10.2016 по 23.11.2016.

Аналогічна правова позиція щодо підстав стягнення інфляційних втрат, які передбачені умовами договору, викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016 № 911/1779/15.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. №910/21821/16 скасувати частково та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 258 669,22 грн. - невикористаного авансу, 99 282,67 грн. - 14 % штрафу, 118 197,13 грн. пені, 4056,72 грн. 14 % за користування чужими грошовими коштами, 12 029,15 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовити, як заявленого необґрунтовано.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2017р. №910/21821/16 скасувати частково та прийняти нове судове рішення, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ТЕХНО МОНТАЖ ГРУП" (01042, м. Київ, вул.Патріса Лумумби, будинок 4/6, корпус А, код ЄДРПОУ 38896961) на користь державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" (79011, м.Львів, вул.Свєнціцького, 2 код ЄДРПОУ 20851817) 258 669 (двісті п'ятдесят вісім тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 22 коп. - невикористаного авансу, 99 282 (дев'яносто дев'ять тисяч двісті вісімдесят дві) грн.. 67 коп. - 14 % штрафу, 118 197 (сто вісімнадцять тисяч сто дев'яносто сім) грн. 13 коп. пені, 4056 (чотири тисячі п'ятдесят шість) грн. 72 коп. 14 % за користування чужими грошовими коштами, 12 029 (дванадцять тисяч двадцять дев'ять) грн. 15 коп. інфляційних втрат та 7 383,52 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

В іншій частині позову відмовити.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ТЕХНО МОНТАЖ ГРУП" (01042, м. Київ, вул.Патріса Лумумби, будинок 4/6, корпус А, код ЄДРПОУ 38896961) на користь державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі відокремленого підрозділу "Західна електроенергетична система" (79011, м.Львів, вул.Свєнціцького, 2 код ЄДРПОУ 20851817) 8 121,88 грн. судового збору за апеляційний перегляд даної справи.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №910/21821/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна