Постанова

від 27.04.2017 по справі 804/6192/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2017 р. справа № 804/6192/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чорної В.В.

при секретарі судового засідання Ставицькому О.В.

за участю представників:

позивача Чернової О.С.

відповідача Тулянцевої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Беютага» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування рішень, -

встановив:

22 вересня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Беютага» (далі ТОВ фірма «Беютага») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить скасувати постанову начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 315/4.7-11/158 від 05.09.2016 р. про накладення штрафу у розмірі 14 500 грн., а також скасувати припис головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 158/4.7-11 від 19.08.2016 р., внесений на адресу позивача.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що відповідач в акті позапланової перевірки № 315/4.7-11 від 19.08.2016 р. з питань додержання вимог законодавства про працю за результатами розгляду звернень громадянина ОСОБА_1 щодо незбереження робочого місця, невиплати середнього заробітку у зв`язку з призовом на строкову військову службу в особливий період, прийшов до невірних висновків через неправильне тлумачення чинного законодавства, яке регулює питання призову та проходження військовозобов`язаними військової служби в особливий період. Зокрема, позивач, з посиланням на положення Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» зазначає, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, а в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінченні строків, встановлених для проведення мобілізаційної підготовки, особливий період не діє. При цьому, позивач зазначає, що мобілізація на протязі 2015 року оголошувалась не безстроково, а була обмежена у часі відповідним Указом Президента України зокрема, № 15/2015 від 14.01.2015 р., що діяв в період з 14.01.2015 по 17.08.2015 та момент звільнення ОСОБА_1 з роботи (травень 2016 року) втратив свою силу, а тому не поширюється на трудові правовідносини, що склались між позивачем та вищезазначеним працівником. Посилаючись на викладені обставини, позивач просить скасувати наказ відповідача № 315/4.7-11/158 від 05.09.2016 р. про накладення штрафу у розмірі 14 500 грн., та припис № 158/4.7-11 від 19.08.2016 р. (а.с. 4-7).

Від представника відповідача за довіреністю Тулянцевої В.А. до суду надійшли заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області проведено перевірку додержання позивачем вимог законодавства про працю стосовно розгляду звернень ОСОБА_1 щодо незбереження робочого місця, невиплати середнього заробітку у зв`язку з призовом його на строкову військову службу в особливий період, за результатами якої складено акт № 315/4.7-11 від 19.08.2016 р. Як слідує із заперечень, під час перевірки було встановлено порушення позивачем передбачених Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» гарантій щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час його перебування на строковій військовій службі, а саме, стосовно працівника ТОВ фірми «Беютага» ОСОБА_1 , який був звільнений з роботи у зв`язку з призовом на строкову службу. Зазначені порушення стали підставою для накладення на позивача штрафних санкцій та внесення припису про забезпечення здійснення заходів на виконання вимог ч.3 ст. 36, ст.1 КЗпПУ стосовно ОСОБА_1 , які представник відповідача вважає обґрунтованими заходами реагування та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.73-79).

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Чернова О.С. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача за довіреністю Тулянцева В.А. проти задоволення адміністративного позову заперечувала, посилаючись на обставини, зазначені нею у запереченнях проти адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 р., Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 11.02.2015 р. утворено територіальні органи Держпраці, зокрема, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Наказом Держпраці №8 від 04.02.2016 р. затверджено Положення про Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області, згідно з п. 1 якого, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 п. 4 Положення передбачено, що Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю.

Отже, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Дніпропетровської області.

Зазначене управління здійснює діяльність у сфері нагляду за додержанням законодавства про працю у відповідності до вимог Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 390 від 02.01.2012 р., зареєстрованого Міністерством юстиції 30.07.2012 р. за № 31291/21603.

Матеріалами справи підтверджено, що 25.07.2016 року ОСОБА_1 , як колишній працівник ТОВ фірми «Беютага», що працював колієм плит та блоків 4 розряду, звернувся до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області із заявою, в якій просив відповідача перевірити законність дій ТОВ фірма «Беютага» щодо невиплати йому заробітної плати у відповідності до ст. 119 КЗпПУ з 11 травня 2016 року, тобто з дня, коли він був призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України на особливий період (а.с. 103-104).

Заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області винесено наказ № 1149 від 08.08.2016 р. про проведення позапланової перевірки додержання вимог законодавства про працю стосовно розгляду звернень ОСОБА_1 , про що посадовій особі управління видано направлення на проведення перевірки № 373/4.7-11 від 26.09.2016 р. (а.с. 105, 111).

В період з 11.08.2016 р. по 19.08.2016 р. посадовою особою відповідача проведено перевірку додержання ТОВ фірмою «Беютага» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт № 315/4.7-11 (а.с. 13-24).

За результатами перевірки встановлено порушення підприємством вимог п.3 ч.1 ст. 36, ст. 119 КЗпПУ, що виразилось у неправомірному звільненні ОСОБА_1 , який був призваний на строкову військову службу в особливий період, з роботи, в порушення норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 р. та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 р., якими, зокрема, закріплено трудові та соціальні гарантії осіб, призваних на військову службу протягом особливого періоду, у вигляді збереження місця роботи і середнього заробітку на підприємствах, в яких вони працювали на момент призову.

На підставі зазначеного акту перевірки № 315/4.7-11, начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову № 315/4.7-11/158 від 05.09.2016 р. про накладення на позивача штрафу у розмірі 14 500 грн. за порушення вимог ч.3 ст. 36, ст. 119 КЗпПУ (а.с. 9-11).

Крім того, посадовою особою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на адресу позивача внесено припис № 158/4.7-11 від 19.08.2016 р. про забезпечення здійснення заходів на виконання вимог п.3 ст. 36, ст.1 КЗпПУ стосовно ОСОБА_1 (а.с. 12).

Позивач, не погодившись з вказаними рішеннями контролюючого органу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов`язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232 від 25.03.1992 р.

Відповідно до ч. ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

В силу ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка набрала чинності 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку, викладені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VIII від 15.01.2015 р., який набрав чинності 08.02.2015 року.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до 119 КЗпП України в редакції, що діяла на час прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, суд дійшов висновку, що починаючи з 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігалося місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ фірма «Беютага» на посаду колія плит та блоків 4 розряду згідно з наказом про прийняття на роботу № 89 від 18.05.2015 р. (а.с. 97).

Указом Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на чергову військову службу у 2016 році» № 122/2016 від 29.03.2016 р. визначені строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу на 2016 рік: 1) 5 травня 30 червня; 2) жовтень листопад.

На підставі повістки, виданої військовим комісаром Апостолівського райвіськомату, ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу у відповідності із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 11.05.2016 року, та направлений на військову службу до Військової частини пп НОМЕР_1 , м. Запоріжжя, що підтверджено довідкою від 02.12.2016 р. (а.с. 102).

10.05.2016 року керівником ТОВ фірма «Беютага» винесено наказ № 143 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 за п. 3 ст. 36 КЗпПУ - у зв`язку з призовом або вступом працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (а.с. 96).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на час проведення позапланової перевірки ТОВ фірма «Беютага», працівника даного підприємства ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п.3 ст. 36 КЗпПУ у зв`язку з призовом на військову службу, в той час, як відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства України, що регулюють підстави та порядок проходження військовозобов`язаними військової служби, за ОСОБА_1 як за особою, що була призвана на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, повинно було зберігатись основне місце роботи (посада).

Відповідно до листів № 322/2/8417 від 01.10.2015 р. щодо особливого періоду в Україні, наданого тимчасово виконуючим обов`язки начальника Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майором ОСОБА_2 , та №716/1/352 від 12.05.2016 р., наданого начальником відділу правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України - начальником юридичної служби Збройних Сил України полковником юстиції Кушнір М.В., вбачається, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 р. в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

Питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації вже було предметом судового розгляду.

Зокрема, Вищий адміністративний суд у постанові від 16.02.2015 р. (справа № 800/582/14), виходячи з системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

При цьому, надаючи оцінку доводам позивача щодо наявності судової практики з аналогічних спорів на користь роботодавців, суд зазначає, що посилання позивача на рішення судів, в яких, на його думку, зроблено висновок про обмеження тривалості дії особливого періоду строками конкретної мобілізації, оголошеної відповідними Указами Президента України «Про часткову мобілізацію», є некоректним та перекручує зміст наведених судових рішень, оскільки предметом спору у вказаних справах були питання, пов`язані з визнанням протиправною відмови військових частин звільнити військовослужбовців з військової служби після закінчення строку дії їх контрактів, а не питання соціальних гарантій, встановлених законом для військовослужбовців, призваних на строкову службу в особливий період.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що на час звільнення з роботи ОСОБА_1 в Україні діяв особливий період, а тому на зазначену особу розповсюджуються трудові та соціальні гарантії, встановлені особам, призваним на військову службу протягом особливого періоду, у вигляді збереження місця роботи на підприємствах, в яких вони працювали під час призову.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 433-УІІІ від 14.05.2015 р. внесено зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких, громадяни України, призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Отже, відповідно до законодавства, з 26.05.2015 року зазначеній категорії громадян середній заробіток на підприємстві повинен зберігатися на загальних підставах, а починаючи з 11.06.2015 року підприємствам, установам, організаціям здійснюється компенсація цього заробітку за рахунок державного бюджету.

Факт невиплати заробітної плати ОСОБА_1 підтверджено листом за вих. № 59 від 08.78.2016 р., направленим керівником ТОВ фірми «Беютага» на адресу ОСОБА_1 , в якому останньому пропонується надати документальне підтвердження його призову на строкову військову службу в особливий період як підставу для нарахування заробітної плати відповідно до ст. 119 КЗУпП (а.с. 27).

Відтак, незбереження робочого місця та невиплата середнього заробітку вказує на порушення адміністрацією ТОВ фірми «Беютага» вимог п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України та п.3 ст. 119 КЗпП України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 р., Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 р.

Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що постанова № 533/4.1-8/409 від 08.12.2016 р. про накладення на ТОВ фірма «Беютага» штрафу, та припис № 158/4.7-11 від 19.08.2016 р. про забезпечення здійснення заходів на виконання вимог п.3 ч.1 ст. 36, ст.1 КЗпПУ стосовно ОСОБА_1 , винесені Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, відповідають вимогам чинного законодавства.

При вирішенні спору по суті суд також враховує, що штраф у розмірі 14 500 грн., накладений оскаржуваною постановою, сплачений позивачем 05.01.2017 року тобто, вже після його звернення до суду із зазначеним позовом, чим фактично виконано зазначене рішення відповідача.

Крім того, за фактом грубого порушення адміністрацією ТОВ фірми «Беютага» законодавства про працю у вигляді неправомірного звільнення працівника ОСОБА_1 за п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом на строкову військову службу та незбереження за ним місця роботи, слідчим підрозділом Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області на даний час розслідується кримінальне провадження № 12016040410001022 за ч. 1 ст. 172 КК України (а.с. 98).

На підставі сукупності викладених обставин, керуючись ст.ст. 122, 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Беютага» відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 10 травня 2017 року.

Суддя В.В. Чорна