Постанова

від 29.11.2011 по справі 2-а-12-4222/09/1423

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2011 р.Справа № 2-а-12-4222/09/1423

Категорія: 10.2.4Головуючий в 1 інстанції: Гречана С.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Золотнікова О.С., Кравця О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області про захист права на пенсійне забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

02.04.2007 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до начальна відділу фінансово-соціального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника ГУ Пенсійного Фонду України в Миколаївській області про:

- визнання нарахування надбавки до пенсії, як учаснику війни, відділом фінансово-соціального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що не відповідає законодавству;

- стягнення заборгованості з відділу фінансово-соціального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 5458, 67 грн.;

- зобов`язання начальника відділу фінансово-соціального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок пенсії з лютого 2001 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував, що він являється учасником війни і, відповідно до діючого законодавства, має право на підвищення пенсії для учасників бойових дій у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. Однак, таке підвищення він отримував у значно меншому розмірі, у зв`язку з чим. сума недоплати за період з 01.01.2001 року по 31.12.2006 року складає 5458,67 грн.

Постановою Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.05.2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2009 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, постанова Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.05.2007 року скасована, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28.05.2009 року змінено відповідачів: з начальна відділу фінансово-соціального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області на Миколаївський обласний військовий комісаріат і Головне управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.07.2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 в не нарахуванні ОСОБА_1 пенсії, як учаснику війни, з урахуванням підвищення передбаченого Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зобов`язано Головне Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області провести перерахунок ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії за вислугою років, як учаснику війни з 01.01.2004 року по 30.06.2006 року з урахуванням підвищення на 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та сплатити ОСОБА_1 визначену різницю. У задоволені решти вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 23.07.2006 року, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 проходив службу у складі Збройних Сил України, зі служби був звільнений та отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.11.1995 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на підвищення пенсії в розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`за період з 01.01.2004р. по 30.06.2006р.

Однак, судова колегія частково погоджується з цими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо правового статусу ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, переваг та соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно ч. 2 ст. 4 названого Закону, до ветеранів війни належать і учасники війни.

Відповідно до ч.4 ст. 14 Закону (в редакції до 05 жовтня 2005 року) позивач, як учасник війни, мав право на підвищення до пенсії в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст.17 зазначеного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч.3 ст.46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мала обраховуватися надбавка позивачу до пенсії, як учаснику бойових дій, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві в період до 01.07.2006 року підлягали застосуванню положення ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч.4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції до 05 жовтня 2005 року), ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії`і ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не Постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужували обсяг встановлених законом прав.

Із врахуванням викладеного, позивач, як учасник війни, дійсно мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком до 01.07.2006 року.

Разом з цим, позивач звернувся за захистом порушеного права на отримання допомоги за період з 01.02.2001 року по 31.12.2006 року лише тільки 02.04.2007 року.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України (діючого на час ухвалення рішення), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Згідно ч.2 ст.5 діючого КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Оскільки, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, Законом України «Про судоустрій і статус суддів`від 07 липня 2010 року частину 1 ст.100 КАС України викладено в новій редакції, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 за період до 02.04.2006 року належить залишити без розгляду.

Також, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`від 05.10.2005 року, який набрав чинності з 01.07.2006 року, частину 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`викладено в новій редакції, відповідно до якої учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зазначений Закон України не скасований, Конституційним Судом України неконституційним не визнаний, а тому є чинним.

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (березень 2007 року) останнім проводилося нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії як учаснику бойових дій в розмірі, встановленому ч.4 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції від 05.10.2005р.), колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, а отже про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за період з 01.07.2006 року по 31.12.2006 року.

Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні фактичних обставин справи порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення, на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 23 липня 2009 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо перерахунку пенсії за період з 01 січня 20001 року до 02 квітня 2006 року залишити без розгляду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок пенсії призначеної ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій на 50 % мінімальної пенсії за віком за період часу 02 квітня 2006 року по 01 липня 2006 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законами України на відповідний рік з виплатою річниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Золотніков О.С.

Кравець О.О.