Рішення

від 15.05.2017 по справі 910/24369/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017Справа №910/24369/16 За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Державного підприємства "Український центр у сфері благоустрою"

про стягнення 33 441,28 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Денисенко О.В., за довіреністю

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2016 року комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Український центр у сфері благоустрою"(далі по тексту - відповідач) про стягнення 33 441,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів № 1848 від 01.10.2011, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість в розмірі 26 886,26 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 006,05 грн., 3 % річних в розмірі 692,76 грн. та пеню в розмірі 3 856,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.02.2017.

10.01.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив про укладення Договору про розстрочку виконання зобов'язань до 31.12.2016 в частині сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, та штрафних санкцій нарахованих на суми заборгованості, просив відкласти розгляд справи для можливості вирішення питання про укладення мирової угоди на розстрочку заборгованості.

06.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

У зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. на лікарняному, судове засідання з розгляду даної справи 07.02.2017 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 розгляд справи було призначено на 14.03.2017.

Згідно з Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 05-23/858 від 13.03.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/24369/16, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 справа № 910/24369/16 була прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 10.04.2017.

14.03.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 10.04.2017 представники сторін з'явились, представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.04.2017 судом, в порядку ст. 77 ГПК України, та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 15.05.2017.

Дослідивши у судовому засіданні 15.05.2017 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність її прийняття, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається до розгляду.

Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є заборгованість в розмірі 21 840,81 грн., 3 % річних у розмірі 863,35грн. та інфляційні втрати в розмірі 2 788,43 грн.

У судове засідання 15.05.2017 представник позивача з'явився, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 15.05.2017 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом судового засідання від 10.04.2017 та розпискою про оголошення перерви від 10.04.2017, відповідно до якої, представник відповідача присутній у судовому засіданні 10.04.2017 повідомлений, про те, що наступне судове засідання відбудеться 15.05.2017 об 11:20 год.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.05.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2011 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач, підприємство) та Державним підприємством "Український центр у сфері благоустрою" (далі - відповідач, споживач) було укладено Договір про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів № 1848 (далі - Договорі), предметом якого є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат; обслуговування та утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні (будинку) за адресою: вул. Героїв Дніпра, 14 літ. Г.

Відповідно до п. 2.23 Договору виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені Додатках № 1,2 до цього Договору.

Згідно з пунктами 2 та 3 Додатку № 2 до Договору споживач щомісяця з 14 по 18 число самостійно отримує у підприємства акт звірки на початок розрахункового періоду, розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою споживача), платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії за попередній та поточний місяці та технічного обслуговування, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акт виконаних робіт. Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, споживач виконує не пізніше 23 числа поточного місяця.

Цей Договір набуває чинності з 01.10.2011 та діє до 01.10.2012 (п. 6.1 Договору).

У пункті 6.4 Договору сторони погодили, що Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

24.06.2015 між сторонами було укладено Угоду про розстрочення боргу від 24.06.2015 (далі - Угода), відповідно до умов якої, споживач визнав, що його заборгованість перед підприємством на момент укладення цієї угоди становить:

- за фактично спожиті комунальні послуги по Договору № 1848 від 01.10.2011 за період грудень 2014- травень 2015 - 14 953,69 грн.

Відповідно до пункту 2. Угоди споживач гарантував, що після підписання сторонами цієї угоди сплатить заборгованість в сумі 14 953,69 грн. підприємству шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Дирекції по експлуатації нежилих будинків КП Київжитлоспецексплуатація № 2600500010883 в ПАТ КБ Хрещатик , МФО 300670, код 26187970 за наступним графіком:

№ПеріодСума, грн. 1До 06 липня 2015 року 5 000 2До 06 серпня 2015 року 3 000 До 06 вересня 2015 року 4 953,69

Згідно з п. 3 Угоди споживач зобов'язувався вчасно сплачувати за фактично отримані послуги по Договору № 1848 від 01.10.2011 в строки та згідно порядку, передбаченому додатком № 3 Договору № 1848 від 01.10.2011.

Однак, як зазначає позивач, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти оплати, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, за період з березня 2015 року по лютий 2017 року включно, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за Договором в розмірі 21 840,81 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Судом досліджено наявні в матеріалах справи докази заборгованості відповідача перед позивачем, а саме розрахунки нарахувань, акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування та докази їх отримання відповідачем, банківські виписки на підтвердження здійснених часткових оплат відповідачем та встановлено, що у відповідача існує заборгованість за Договором в розмірі 21 840,81 грн.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 21 840,81 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 788,43 грн., 3 % річних в розмірі 863,35 грн. та пеню в розмірі 5 448,41 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.3.7 Договору за несвоєчасну сплату передбачених цим Договором нарахувань споживач на користь підприємства сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми прострочених платежів за кожний день прострочки, але не більше 2-ох облікових ставок НБУ, що діяли на період внесення платежу.

Однак, як зазначено у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з тим, позивачем викладеного не враховано, в зв'язку з чим, здійснивши власний розрахунок пені, у межах строків передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, з урахуванням періодів виникнення заборгованості та у межах періодів для нарахування визначених позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення 439,63 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 788,43 грн. та 3 % річних в розмірі 863,35 грн.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково

2. Стягнути з Державного підприємства "Український центр у сфері благоустрою" (04209, м. Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 14-Г; ідентифікаційний код: 37423350) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; ідентифікаційний код: 03366500) заборгованість в розмірі 21 840 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок) грн. 81 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 788 (дві тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн. 43 коп., 3% річних в розмірі 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 35 коп., пеню в розмірі 439 (чотириста тридцять дев'ять) грн. 63 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 154 (одна тисяча сто п'ятдесят чотири) грн. 90 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.05.2017.

Суддя О.А. Грєхова