Ухвала

від 18.05.2017 по справі 910/655/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

18.05.2017Справа № 910/655/16 За скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на дії відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

третя особа Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

про стягнення 75 025, 25 грн.

Суддя Усатенко І. В.

Представники сторін:

Від скаржника (стягувача): не з'явився;

Від боржника: ОСОБА_4 (за угодою);

Від ВДВС: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СТПРАВИ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.03.2016 № 910/655/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 75 025, 25 грн., витрати по сплаті адвокатських послуг в сумі 7 500,00 грн. та 1 378, 00 грн. судового збору.

01.04.2016 на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2016 № 910/655/16, яке набрало законної сили 29.03.2016, видано наказ.

27.02.2017 через загальний відділ діловодства суду від стягувача надійшла скарга про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, прийнятої державним виконавцем Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Поліщук В.В. 20.02.2017 у виконавчому провадженні № 52036311 (вих. б/н від 21.02.2017).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 скаргу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 06.04.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2017 розгляд скарги відкладено на 18.05.2017.

Через відділ канцелярії господарського суду від скаржника надійшла заява на виконання ухвали суду (вих. б/н від 03.05.2017), в якій скаржник зокрема просив суд витребувати в Управління ДВС Головного управління юстиції в м. Києві поштові документи, направлені стягувачем зі скаргою від 05.12.2016, зобов'язати Управління ДВС Головного управління юстиції в м. Києві надати пояснення з приводу порушень, викладених у скарзі від 05.12.2016.

В судове засідання 18.05.2017 представники позивача (стягувача) та ВДВС не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином, вимоги ухвал суду від 28.02.2017 та 06.04.2017 не виконали.

Представник відповідача (боржника) в судове засідання з'явився, надав суду письмові пояснення (заперечення) по справі № 910/655/16 (вих. б/н від 18.05.2017) та усні пояснення по суті скарги, в яких просив відмовити скаржнику у задоволенні скарги.

Суд вважає за доцільне розглянути скаргу без участі представників відповідача (боржника) та ВДВС, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши в судовому засіданні заяву скаржника на виконання ухвали суду (вих. б/н від 03.05.2017), в якій скаржник, зокрема, просив суд витребувати в Управління ДВС Головного управління юстиції в м. Києві поштові документи, направлені стягувачем зі скаргою від 05.12.2016, зобов'язати Управління ДВС Головного управління юстиції в м. Києві надати пояснення з приводу порушень, викладених у скарзі від 05.12.2016 суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаних вимог, з підстав нижчевикладених.

Згідно з положеннями ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Документи про витребування яких просить скаржник, по суті є документами виконавчого провадження № №50866247, які суд в ході розгляду скарги двічі витребував від Управління ДВС Головного управління юстиції в м. Києві та один раз від скаржника. При цьому, скаржник, як учасник виконавчого провадження № 50866247 наділений правом знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, і суд зобов'язував скаржника надати копії матеріалів виконавчого провадження № 50866247, проте відповідні вимоги суду скаржником виконані не були. Отже, скаржник мав можливість самостійно надати докази про витребування яких клопотав у своїй заяві на виконання ухвали суду (вих. б/н від 03.05.2017), і відповідно, в такому разі не наділений правом подавати клопотання про витребування господарським судом таких доказів в порядку ст. 38 ГПК України.

Розглянувши матеріали скарги, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/655/16 від 01.04.2016 головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві Микитин Оксаною Степанівною 18.04.2016 було відкрито виконавче провадження № 50866247.

Відповідно до Інформації про виконавче провадження щодо виконавчого провадження № 50866247, що розміщена на сайті htths://trade.informjust.ua, разом з відкриттям виконавчого провадження державним виконавцем з метою забезпечення виконання рішення суду за заявою стягувача, була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, у межах суми звернення стягнення 83 903, 25 грн.

В подальшому, 01.07.2016 державним виконавцем у виконавчому провадженні №50866247 було винесено постанову про стягнення з боржника витрат пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

20.02.2017 у виконавчому провадженні №50866247 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Згідно з викладеним у зазначеній постанові у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення, за боржником транспортних засобів і нерухомого майна не зареєстровано та у боржника відсутній закордонний паспорт. Враховуючи викладене, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець постановив повернути наказ Господарського суду міста Києва № 910/655/16 від 01.04.2016 стягувачу.

На думку скаржника, державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві 20.02.2017 з порушенням п. 2 ч. 1 Закону України Про виконавче провадження в частині недотримання вимоги про річний строк встановлений законодавством щодо розшуку майна боржника. На думку скаржника, так як виконавча дія щодо повернення виконавчого документа стягувачу була вчинена 20.02.2017, то при її вчиненні підлягав застосуванню Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016 в редакції, станом на 08.12.2016. Крім того, скаржник зазначає, що з боку державного виконавця не було належного реагування на заяви стягувача, зокрема щодо накладення арешту на спільне сумісне майно подружжя - корпоративні права.

Як встановлено судом постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.02.2017 у виконавчому провадженні №50866247 винесена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження (в редакції чинній станом на момент винесення постанови та яка діє з 17.02.2017) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Таким чином, п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження (на момент винесення оскаржуваної постанови) не встановлював вимоги про річний строк щодо розшуку майна боржника. Відповідно при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.02.2017 у виконавчому провадженні №50866247 державним виконавцем не порушувалися положення вказаної скаржником норми закону.

Суд звертає увагу скаржника, що Законом України Про вищу раду правосуддя (який набрав чинності з 05.01.2017), а саме пп. е) п. 35) Прикінцевих та перехідних положень були внесені зміни до Закону України Про виконавче провадження , а саме у пункті 2 частини першої статті 37 слова "протягом року" були виключені. Таким чином, вже з 05.01.2017 положення п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження не містили положень щодо річного строку розшуку майна боржника. Вказане повністю спростовую твердження скаржника щодо порушення державним виконавцем річного строку для розшуку майна боржника та щодо необхідності застосування до правовідносин сторін в даному випадку редакції Закону України Про виконавче провадження станом на 08.12.2016.

Щодо тверджень скаржника, що з боку державного виконавця не було належного реагування на заяви стягувача, зокрема щодо накладення арешту на спільне сумісне майно подружжя, то відповідні твердження відхиляються судом, як недоведені.

Так, положеннями ст. 33, 34 ГПК України внормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В п. 9.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що у вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII - 1 ГПК тощо.

Згідно викладеного в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 20.02.2017 у виконавчому провадженні №50866247: у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення, за боржником транспортних засобів і нерухомого майна не зареєстровано та у боржника відсутній закордонний паспорт. Вказані відомості отримані державним виконавцем на його запити від Державної податкової служби України, від УДАІ м. Києва, Державної міграційної служби та з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджено матеріалами справи.

Доводи ж скаржника, щодо перебування боржника у шлюбі, наявності у власності другого з подружжя корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю Солді - Транс (ідентифікаційний код 39193094), здійснення боржником поїздок за кордон не підтверджені ніякими доказами, які б відповідали вимогам ст. 33, 34 ГПК України.

Більш того, як встановлено судом, в рамках виконавчого провадження № 50866247 державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження було накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, у межах суми звернення стягнення 83 903, 25 грн, в тому числі на таке майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами. Викладене спростовує доводи скаржника щодо бездіяльності державного виконавця стосовно вимог боржника щодо накладення арешту на спільне сумісне майно подружжя - корпоративні права. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника 18.04.2017 зберігає чинність і після повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки нормами ст. 37, 40 Закону України Про виконавче провадження не передбачено зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника при поверненні виконавчого документу стягувачеві.

Також, суд звертає увагу скаржника на таке, згідно з положеннями ст. 149 Цивільного кодексу України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів .

Тобто, право вимоги виділення частки для звернення стягнення мають лише кредитори, які мають майнові вимоги до боржника, а не державний виконавець, і при цьому, звернення стягнення на частину майна товариства у статутному капіталі можливе лише за особистими боргами такого учасника.

Відповідно до п. 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Таким чином, з огляду на все вище зазначене суд визнає доводи скаржника неправомірними та спростованими, і відхиляє скаргу.

Водночас, суд звертає увагу скаржника, що у відповідності до положень ч. 5 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 86, 121 2 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. Відхилити скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії державного виконавця (вих. б/н від 21.02.2017).

2. Дану ухвалу може бути оскаржено у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

3. Ухвалу направити учасникам судового процесу, які не були присутні в судовому засіданні.

Суддя І.В. Усатенко