Рішення

від 16.05.2017 по справі 910/4188/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2017Справа №910/4188/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вальта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково технічний центр "Стандарт Експертиза"

про стягнення 10 132,43 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Сушко Я.Р. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вальта" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково технічний центр "Стандарт Експертиза" (відповідач) 10006,17 грн., з яких: 8500,00 грн. - основний борг, 246,08 грн. - 3 % річних, 1260,09 грн. - інфляційне збільшення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо надання позивачу послуг з оцінки відповідності продукції на суму 8 500,00 грн., які були сплачені позивачем на підставі рахунку-фактури № 21/01/16 від 21.01.2016. Також позивачем заявлені 3 % річних в розмірі 246,08 грн. та інфляційні втрати у сумі 1260,09 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4188/17 та призначено її до розгляду на 11.04.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 розгляд справи №910/4188/17 відкладено на 16.05.2017.

28.04.2017 через відділ діловодства від позивача надійшли пояснення по справі та заява про уточнення позовних вимог.

В судове засідання 16.05.2017 з'явився представник позивача, надав пояснення щодо заяви про уточнення, просив суд прийняти її до розгляду.

У своїй заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 8500,00 грн. - основного боргу, 274,74 грн. - 3 % річних та 1357,69 грн. - інфляційного збільшення боргу.

В пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що статтею 22 ГПК України, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Судом встановлено, що заява позивача по своїй суті є заявою про збільшення позовних вимог, відповідає приписам ст. 22 ГПК України, у зв'язку з чим, подальший розгляд справи буде здійснюватись щодо позовних вимог викладених у даній заяві та відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2017 подав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 16.05.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Ухвала про порушення провадження у справі повернута на адресу суду поштовим відділенням зв'язку за закінчення терміну встановленого зберігання.

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

В судовому засіданні 16.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №21/01/16 від 21.01.2016 на суму 8500,00 грн. на оплату за послуги з оцінки відповідності продукції.

25.03.2016 позивач перерахував на рахунок відповідача, вказаний в рахунку-фактурі, кошти у сумі 8500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1189 від 04.03.2016 з призначенням платежу: оплата за послуги сертифікації зг. р/ф №21/01/16 від 21.01.2016.

У зв'язку зі тим, що відповідач оплачені позивачем послуги не надав, 20.02.2017 позивач направив на адресу відповідача претензію №200217/2 від 20.02.2017 про повернення коштів у сумі 8500,00 грн.

Оскільки, відповідач суми попередньої оплати не повернув та оплачених позивачем послуг не надав, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 8500,00 грн. Також у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 274,74 грн. - 3 % річних, 1357,69 грн. - інфляційного збільшення боргу (у редакції заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи рахунок-фактуру №21/01/16 від 21.01.201, платіжне доручення №1189 від 04.03.2016 судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких відповідач зобов'язався надати позивачу оплату, а позивач, в свою чергу здійснити їх оплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач 25.03.2016 платіжним дорученням №1189 від 04.03.2016 перерахував на рахунок відповідача 8500,00 грн. як оплату за послуги сертифікації згідно рахунку-фактури №21/01/16 від 21.01.2016.

В порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач оплачені позивачем послуги не надав, у зв'язку із чим, позивач звернувся до відповідача із вимогою (претензія вих. №200217/2 від 20.02.2017) про повернення коштів у сумі 8500,00 грн., посилаючись на відсутність потреби у наданні послуг.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем не було надано позивачу оплачені ним послуги з оцінки відповідності продукції, попередньої оплати у сумі 8500,00 грн. не повернуто.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач всупереч приписам ст. ст. 33-34 ГПК України, належними та допустимими доказами обставин викладених у позові не спростував.

З огляду на вище встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 8500,00 грн. або надання послуг на вказану суму, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 8500,00 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 274,74 грн. - 3 % річних та 1357,69 грн. - інфляційного збільшення боргу (у редакції заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог), то судом встановлено наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Отже, приписами статті 625 ЦК України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконані послуги.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України

Наведене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №3-357гс15, постановах Вищого господарського суду України від 18.04.2017 по справі № 910/12576/16, від 15.12.2016 у справі №911/345/16.

Також, у пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 274,74 грн. та інфляційного збільшення боргу у сумі 1357,69 грн.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вальта".

Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково технічний центр "Стандарт Експертиза" (01054, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 88/92, квартира 109, ідентифікаційний код 38870093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вальта" (08133, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Балукова, будинок 1, ідентифікаційний код 38941013) суму основного боргу у розмірі 8500,00 грн., судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1342,22 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 22.05.2017.

Суддя С.О. Турчин